Ухвала суду № 39439651, 19.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року м. Київ К/800/14825/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року у справі № 1170/2а-5329/11 за позовом Державної фінансової інспекції в Кіровоградській області до державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд" про зобов'язання вчинити певні дії щодо виконання вимоги, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2011 року контрольно-ревізійне управління в Кіровоградській області звернулося в суд з позовом до державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд", в якому просило, з урахуванням уточненних позовних вимог, зобов'язати останнього виконати п.2.1 та п.2.5 листа вимоги від 05.07.2011 р. №06-14/3836, а саме: у зв'язку з пропуском строків позовної давності по погашенню дебіторської заборгованості стягнути з головного бухгалтера ДП "Дирекція КГЗКОР" Кушніренко С. В. та начальника юридичного відділу Ширяєвої Л. Г. кошти в порядку та розмірах, встановлених ст.ст.130-136 КЗпПУ; стягнути з головного бухгалтера ДП "Дирекція КГЗКОР" Кушніренко С. В. та начальника юридичного відділу ДП "Дирекція КГЗКОР" Ширяєвої Л. Г. нестачу матеріальних цінностей в порядку та розмірах, встановлених ст.ст.130-136 КЗпПУ; в порядку та в розмірах, встановлених ст.ст.130-136 КЗпПУ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд" проведеної контрольно-ревізійним управлінням в Кіровоградській області встановлений факт спричинення шкоди. У зв'язку з чим на адресу державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд" направлений лист-вимога від 05.07.2011 р. № 06-14/3836 "Про усунення виявлених порушень за результатами ревізії", який в добровільному порядку відповідачем не виконаний.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 р. проведена заміна первинного позивача контрольно-ревізійним управлінням в Кіровоградській області на державну фінансову інспекцією в Кіровоградській області.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями державна фінансова інспекція в Кіровоградській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контрольно-ревізійним управлінням в Кіровоградській області відповідно до Плану контрольно-ревізійної роботи на II квартал 2011 року у період з 25.05.2011 р. по 25.06.2011 р. проведена ревізія фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд" за період з 01.07.2009 р. по 01.05.2011 р., за наслідками якої складений акт від 01.07.2011 р. № 06-09/132. Зі змісту акта вбачається, що ревізією встановлено, що станом на 01.05.2011 р. на позабалансовому рахунку 071 "Списана дебіторська заборгованість" обліковується безнадійна дебіторська заборгованість в сумі 6671283,95 грн., яка утворилася протягом 2001-2004 років та списана з бухгалтерського рахунку 377.2 "Розрахунки з іншими дебіторами", в тому числі, заборгованість по Долинському ЖКУ - 6 515 681,08 грн. та по ТОВ "Лойд" - 155602,87 грн. Так, відповідачем протягом 2000-2002 років укладені договори з Долинським ЖКУ на надання послуг з тепло - та водопостачання, у зв'язку з чим виникла дебіторська заборгованість в сумі 6515681,08 грн. Рішенням Долинської міської ради від 12.09.2006 р. № 69 вирішено ліквідувати КП "Житлово-комунальне управління" та встановлений двохмісячний термін прийняття претензій кредиторів. В акті перевірки зазначається, що Підприємством пропущені строки подання заяв про задоволення вимог кредитора, які направлялися до ліквідаційної комісії протягом 2007 р. Вказана заборгованість списана як безнадійна з веденням на позабалансовому обліку на протязі п'яти років, згідно рішення комісії по непродуктивним витратам, відображеному у протоколі від 08.05.2007 р. № 5. З огляду на викладене позивач дійшов висновку, що ДП "Дирекція КЗГКОР" протягом 2001-2004 років здійснювалася безоплатна реалізація послуг з тепло і водопостачання на суму 6 515 681,08 грн.

Також ревізією встановлено, що в липні 2009 р. списана з обліку дебіторська заборгованість ТОВ "Лойд" в сумі 155 602,87 за оренду майна, яка виникла протягом 2002-2004 років, у зв'язку з ліквідацією ТОВ "Лойд".

За результатами проведеної інвентаризації встановлена нестача збірних залізобетонних та металевих конструкцій, цегляної кладки стін об'єктів незавершеного будівництва на загальну суму 951,58 тис. грн.

Позивачем на адресу відповідача направлений лист-вимога від 05.07.2011 р. №11-06-14-14/3836 "Про усунення виявлених порушень за результатами ревізії" (Далі - вимога),

Згідно п.2.1 вимоги у зв'язку із пропуском строків позовної давності по погашенню дебіторської заборгованості в сумі 6671,28 тис. грн., відповідача зобов'язано стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірах, встановлених ст.ст.130-136 КЗпПУ.

Відповідно п.2.5 вимоги відповідача зобов'язано стягнути з винних осіб нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 951,58 тис. грн. в порядку та в розмірах встановлених ст.ст.130-136 КЗпПУ, постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.99 р. № 116, з яких, в порядку визначеному вказаною постановою, перерахувати в дохід Державного бюджету 951,58 тис. грн.

В добровільному порядку відповідачем п.2.1. та п.2.5. вимоги виконані не були.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач просить суд фактично зобов'язати відповідача звернутися до суду з позовом до винних осіб, що являється перевищенням повноважень ревізійного органу, оскільки звернення до суду за захистом своїх прав і свобод є правом особи, а не її обов'язком.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи предметом спору є законність п.2.1 та п.2.5 листа-вимоги контрольно-ревізійного управління в Кіровоградській області від 05.07.2011 р. №11-06-14-14/3836 "Про усунення виявлених порушень за результатами ревізії".

Відповідно ст.2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.93 р. № 2939-XII, в редакції, що діяла на момент проведення перевірки (далі - Закон № 2939-XII), головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Згідно ст.10 Закону № 2939-XII Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право: перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси і інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані та занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Частинами 1 та 2 статті 15 Закону № 2939-XII встановлено, що службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади. Законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Відповідно до ст.130 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував в стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю України не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст.132 Кодексу законів про працю України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Згідно п.2 ч.1 ст.133 Кодексу законів про працю України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Статтею 136 Кодексу законів про працю України визначено, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

При цьому, відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

З аналізу наведених норм вбачається, що оскаржувані пункти вимоги щодо стягнення не отриманих доходів та шкоди з винних осіб в порядку ст.ст.130-136 Кодексу законів про працю України не можуть бути виконані з огляду на наступне. По-перше, через сплив строків, встановлених у ст.136 та ст.233 Кодексу законів про працю України. По-друге, через те, що виконання зазначених вимог повинне відбуватися в судовому порядку шляхом звернення з позовом до суду загальної юрисдикції або за заявою прокурора.

Виходячи з наведеного зазначені в п.2.1 та п.2.5 вимоги контрольно-ревізійного управління в Кіровоградській області від 05.07.2011 р. №11-06-14-14/3836 не відповідають наведеним законодавчим норма, винесені з перевищенням наданих повноважень.

Враховуючи вищенаведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу державної фінансової інспекції в Кіровоградській області відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

(підписи)

З оригіналом згідно

помічник судді М.В. Дрибас