Постанова № 39437915, 25.06.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 910/9204/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги Київської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013р. у справі господарського суду№910/9204/13 міста Києва за позовомзаступника прокурора міста Києва до Київської міської ради третя особа ОСОБА_1 про за участю представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи -визнання незаконним та скасування рішення прокурор відділу Генеральної прокуратури України Томчук М.О., посв. №000606 пр. Власенко І.І. - дов. №225-КР-389 від 16.06.14р. пр. ОСОБА_4 - дов. №251124 від 17.12.13р.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. №83/9140 "Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1".

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. (суддя Привалов А.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013р. (судді Мартюк А.І., Зубець Л.П., Чорна Л.В.) за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. скасовано, позовні вимоги задоволені в повному обсязі: визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. №83/9140 "Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Київська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову та припинити провадження у справі.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін та думку прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 28.02.2013р. №83/9140 "Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га за адресою та з цільовим призначенням, вказаними у рішенні.

В позові прокурор вважав, що зазначене рішення є незаконним та прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки згідно із ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції керувався ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, якою передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон), який набрав чинності 01.01.2013р., з дня набрання останнім чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користування органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу (землі державної власності).

Аналогічне положення закріплено в ч.2 ст.83 Земельного кодексу України.

Оспорюваним рішенням Київради земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону, право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно із ч.1 ст.4 зазначеного Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Земельні ділянки, відповідно до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, належать до нерухомого майна.

Речові права на земельні ділянки реєструються у Державному реєстрі прав (ч.1 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до ч.3 ст.3 вказаного Закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на думку прокурора, Київська міська рада має право розпоряджатись землями комунальної власності лише після здійснення державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно інформації Головного управління Держземагентства у м. Києві, наведеної в листі за вих. №1130 від 09.04.2013р., станом на 08.04.2013р. державна реєстрація земельної ділянки по АДРЕСА_1 Головним управлінням не здійснювалась.

Також, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 3049506 станом на 28.04.2013р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку по АДРЕСА_1 відсутні, що свідчить про невчинення державної реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку, відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, Київська міська рада в порушення вимог п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" реалізувала право власності на земельну ділянку комунальної власності до державної реєстрації такого права.

Згідно із ст.39 Земельного кодексу України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Статтею 17 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що містобудівна документація є основою для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (ч.3 ст.8 зазначеного Закону).

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно із ч.1 ст.19 зазначеного Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території (ч.3 ст.19 Закону).

Таким чином, вибір земель для містобудівних потреб та надання висновків щодо передачі у власність або користування (оренду) земельних ділянок здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації. Містобудівна документація включає розроблення плану зонування території та детального плану території.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2013р., земельна ділянка по АДРЕСА_1 не відноситься до розроблених чи затверджених детальних планів території. План зонування території за вказаною адресою Департаментом містобудування та архітектури станом на 10.04.2013р. не погоджувався.

Згідно із ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка набрала чинності з 01.01.2013р., у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Київською міською радою передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 за відсутності розробленого та затвердженого у встановленому законом порядку плану зонування території та детального плану території.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. №6, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Відповідно до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України, ст.324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтями 142, 143 Основного Закону України передбачено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно із п.12 розд.X Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Києва, крім земель, переданих у приватну власність, до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює Київська міська рада.

Відповідно до ст.140 Конституції України місцеві ради самостійно вирішують питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключною компетенцією пленарних засідань сільської, селищної, міської ради є питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Таким чином, Київрада мала весь необхідний об'єм повноважень для прийняття рішення від 28 лютого 2013 року №83/9140, яким ОСОБА_1 було надано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кадастрової справи ОСОБА_1 А-4047, копія якої залучена до матеріалів справи, правовідносини між Київрадою та третьою особою виникли ще у 2003 році, а саме з моменту звернення останньої 25.02.2003р. на адресу Київради з клопотанням про виділення спірної земельної ділянки у власність.

Згідно клопотання від 25.02.2003р., зареєстрованого Київською міською державною адміністрацією 28.02.2003р., ОСОБА_1 просила надати їй у приватну власність 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1.

У статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин) визначались підстави набуття права на землю.

Так, згідно з приписами ч.ч.2, 3, 4 зазначеної статті, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Пунктом "г" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин) передбачалось, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулювався положеннями ст.118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин).

Відповідно до ст.118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, розробка проекту землеустрою щодо відведення третій особі земельної ділянки та отримання необхідних погоджень тривала на протязі з 2003 року по 2011 рік.

При цьому, Головне управління земельних ресурсів надало свій висновок, яким погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ще 27.03.2008 року.

Отже, з матеріалів кадастрової справи А-4047, вбачається зволікання органів державної та виконавчої влади щодо своєчасного розгляду та надання громадянці ОСОБА_1 відповідних висновків та погоджень з метою отримання земельної ділянки у власність в межах безоплатної передачі земельної ділянки, визначених законом.

Листом від 03.07.2013р. №08/281-1163 постійна комісія Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури повідомила, що спірне рішення Київради від 28.02.2013р. №83/9140 приймалося у відповідності до процедури, встановленої регламентом Київської міської ради, затвердженим рішенням від 14.07.2011р. №383/5770.

Так, вперше проект рішення "Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1" було подано на розгляд пленарного засідання X сесії Київради VI скликання 25.12.2012р., проте не набрало достатньої кількості голосів.

Відповідно до п.15 Регламенту Київської міської ради, якщо проект рішення на пленарному засіданні не прийнято, повторний розгляд такого проекту рішення можливий на наступному пленарному засіданні Київради.

Отже, 28.02.2013р. на розгляд XI сесії Київради VI скликання проект рішення "Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 було повторно подано й прийнято відповідне рішення.

Виходячи з аналізу норм земельного законодавства, прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки у власність громадянину із земель державної і комунальної власності є завершальною стадією відповідного процесу, який є неможливим без подання відповідного клопотання громадянином та виготовлення проекту відведення земельної ділянки, що в обов'язковому порядку передує прийняттю відповідного рішення.

З урахуванням зібраних у справі доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що правовідносини між відповідачем та третьою особою щодо передачі у власність земельної ділянки загальною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 виникли, починаючи з 25.02.2003р. - дати звернення з відповідним клопотанням третьої особи та відповідне рішення Київрада, виходячи з положень ст.118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин), мала прийняти ще у 2011 році протягом місяця, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. При цьому, третьою особою останнім був отриманий висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, датований 27.07.2011р.

Проте, відповідач у визначений законом строк відповідне рішення не прийняв.

Згідно із ч.1 ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Статтею 58 Конституцією України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічна норма закріплена в ч.2 ст.5 Цивільного кодексу України.

Водночас, Закони України, на які посилався прокурор в позовній заяві, як на підставу позовних вимог, були прийняті пізніше, ніж виникли правовідносини між відповідачем та третьою особою, пов'язані з набуттям останньою права власності на земельну ділянку.

Так, норма п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", що передбачає необхідність здійснення державної реєстрації права комунальної власності на відповідну земельну ділянку, а також норма ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка забороняє органам місцевого самоврядування за відсутності плану зонування або детального плану території надавати у власність земельні ділянки, набули чинності 01.01.2013р., що не можуть бути застосовані до правовідносин відповідача та третьої особи в силу ст.58 Конституції України та ч.2 ст.5 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені норми чинного законодавства впливають на права та охоронювані законом інтереси громадянина, який, у разі визнання недійсним спірного рішення, зобов'язаний буде вчиняти дії, пов'язані з виконанням зазначених норм.

Крім того, ані Перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", ані Перехідними положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не передбачено, що розроблена й погоджена у встановленому порядку до 01.01.2013р. документація із землеустрою, підлягає приведенню у відповідність з зазначеними законодавчими актами.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції зазначивши, що Київською міською радою передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 за відсутності розробленого та затвердженого у встановленому законом порядку плану зонування території та детального плану території, що є порушенням вимог ст.39 Земельного кодексу України, ст.17 Закону України "Про основи містобудування" та ст.ст.8, 16, 18, 19, 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому оскаржуване рішення щодо передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність громадянину для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним судом в прушення п.8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України не зазначено у оскаржуваній постанові доводів, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції, а саме не спростовано висновків щодо дати виникнення правовідносин між відповідачем та третьою особою та правомірності не застосування судом першої інстанції норм матеріального права, викладених у позовній заяві як підставу скасування спірного рішення Київської міської ради.

Також, відповідно до п.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При цьому, скасовуючи рішення суду, апеляційний суд не спростував факти, встановлені судом першої інстанції, проте в основу своєї постанови поклав лише доводи позивача як підставу його вимог.

Також, апеляційним судом не враховано, що відповідно до пп.2 п.1 Закону України Про внесення змін до розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо зупинення дії заборони на відведення земельних ділянок №606-VII від 19.09.2013р., дія частин третьої та четвертої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до 1 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявності підстав для часткового задоволення касаційної скарги Київської міської ради, оскільки судом першої інстанції було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а натомість суд апеляційної інстанції невірно застосував норми матеріального права та скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013р. у справі №910/9204/13 господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. у справі №910/9204/13 залишити в силі.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова