Постанова № 39437905, 25.06.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 904/9853/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А.,суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.04.2014у справі № 904/9853/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гермес"про стягнення 239 173, 51 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаГоробчук Є.В.- - відповідачаМаслянікова І.О.

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гермес", в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 224 400, 00грн. заборгованості, 14 773, 51 грн. - 3 % річних та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2014 (суддя Турчин С.О.) позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.04.2014 (у складі головуючого Тищик І.В., суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.) вказане судове рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гермес" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 16.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гермес" (постачальником; відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (покупцем; позивачем) було укладено договір поставки № 11-1619/КК-Ю, за умовами якого, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (олію соняшникову та соєву) на умовах і в порядку, визначеному даним договором (а.с.11-14).

16.09.2011 сторони підписали специфікацію № 1 до вказаного договору, яким узгодили поставку соняшникової олії у кількості 200 тонн на загальну суму 2 000 000, 00 грн. (а.с.15)

Сторонами були узгоджені всі істотні умови договору та обумовлений порядок розрахунків за товар, відповідно до якого оплата товару проводиться в порядку 100 % передоплати протягом 3-х банківських днів з дати підписання специфікації.

Платіжним дорученням № 2000004068 від 21.09.2011 (а.с.75) позивачем на розрахунковий рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 2 000 000, 00 грн. згідно договору № 11-1619/КК-Ю 1 від 16.09.2011 за жмих соєвий (Київкомбікорм) в т.ч. ПДВ 333333,33 грн.

На виконання умов договору протягом вересня 2011 року позивачем поставлений, а покупцем отриманий товар (олія соняшникова та соєва) на загальну суму 1 775 600, 00 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с.16-21). Вартість недопоставленого товару склала 224 400, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не повернув суму попередньої оплати в розмірі 224 400, 00 грн., що становить вартість недопоставленого товару за договором поставки № 11-1619/КК-Ю від 16.09.2011, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості та трьох відсотків річних. Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив частину другу статті 693 Цивільного кодексу України та статтю 625 Цивільного кодексу України.

В своїй апеляційній скарзі (а.с.99) відповідач проти позову заперечив і послався на те, що перерахування коштів у сумі 2 000 000, 00 грн. було здійснено позивачем за іншим договором та за поставку іншого товару, у зв'язку з чим, вважає, що підстави для задоволення позову, відсутні.

Колегія вважає висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Нацбанку України від 21.01.2004 № 22 (в редакції на час перерахування коштів), якщо розрахунки здійснюються із застосуванням платіжних доручень, обов'язковим реквізитом останніх є графа "призначення платежу". Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що перерахування коштів у сумі 2 000 000, 00 грн. за платіжним дорученням № 2000004068 від 21.09.2011 (а.с.75) було здійснено позивачем згідно договору № 11-1619/КК-Ю 1 від 16.09.2011 за жмих соєвий (Київкомбікорм) в т.ч. ПДВ, тобто за поставку іншого товару, за іншим договором. При цьому, доказів зміни чи коригування призначення платежу за вказаним платіжним дорученням до матеріалів справи не надано.

В той же час, доказів перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" коштів за соняшникову олію за договором № 11-1619/КК-Ю від 16.09.2011 в сумі 2 000 000, 00 грн. до матеріалів справи не надано.

Визнавши встановленими зазначені обставини на підставі сукупності поданих доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у позові в частині стягнення суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку соняшникової та соєвої олії.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних, слід зазначити наступне.

Матеріально-правовою підставою позову в цій частині позивач визначив статтю 625 Цивільного кодексу України.

В своїй постанові від 15 жовтня 2013 року у справі № 5011-42/13539-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нива» до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Така правова позиція підтверджується і судовою практикою Вищого господарського суду України при розгляді аналогічних спорів.

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, позов в частині стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних задоволенню не підлягає.

Колегія вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.04.2014 у справі № 904/9853/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова