Постанова № 39436649, 08.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1Вн. № 1/79

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2014 року 17:24 № 826/3835/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000081702, № 0000071702 від 25.01.2013, за участі представників сторін:

представник позивача ОСОБА_2;

представник відповідача Картава Я.О.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 квітня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2013 № 00000081702 та № 0000071702 (далі - ППР № 00000081702, ППР № 0000071702).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/3835/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/3835/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, посадовими особами ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 13.12.2012 № 8877/17-2-НОМЕР_3 (далі - Акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 1, п. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98, пп. "а" п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV, внаслідок чого позивачем, на думку відповідача, перевищено обсяги виручки за 2009 рік та не задекларовано валовий дохід за 2009 та 2010 рік в сумі 75 638,21 грн.

Також відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 2.1, пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3, п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, внаслідок чого позивачем, на думку відповідача, не проведено реєстрацію платником ПДВ та не задекларовано податкові зобов'язання за 2010 рік в сумі 70 247,00 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято ППР № 0000071702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб - СГД на суму 75 638,21 грн. та прийнято ППР № 0000081702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 87 808,75 грн. (за основним платежем - 70 247,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 561,75 грн.).

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ФОП ОСОБА_1 з наступних підстав.

Згідно п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Відповідно до п. 5 вказаного Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований як підприємець з 18.01.2005, підтвердженням чого є копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (Т. 1, арк. 27 - 28).

З початку своєї діяльності позивач перебував на єдиному податку, сплачував фіксовану суму податку та подавав звітність.

За видом діяльності ФОП ОСОБА_1 здійснював посередницьку експедиційну діяльність, підтвердженням чого є копія свідоцтва про сплату єдиного податку (Т. 1, арк. 23).

Пунктом 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 передбачено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суд звертає увагу, що специфіка експедиційної діяльності полягає в тому, що більша частина коштів, які потрапляють на рахунок експедитору (в даному випадку позивачу), мають транзитний характер і не є його виручкою, тому такі кошти не підлягають оподаткуванню у фізичної особи - підприємця.

Оподаткуванню ж підлягає виручка, яка належить такому суб'єкту підприємницької діяльності від реалізації ним своєї продукції (товарів, робіт, послуг).

Суд вважає доцільним зазначити, що експедиторські фірми здійснюють свою діяльність на підставі договорів про надання послуг з перевезення вантажів та послуг з організації перевезень, включаючи оплату за рахунок вантажовласника послуг транспорту, оформлення відповідних документів тощо.

Таким чином, на рахунок експедитора можуть зараховуватися, крім коштів у вигляді виручки від надання експедиторських послуг (комісійної винагороди), ще й кошти, які експедитор отримує від особи - замовника транспортно-експедиційних послуг і, як посередник, зобов'язаний передати їх третій особі - виконавцю транспортних послуг. Зазначені кошти не належать до власної виручки експедиторської фірми.

З урахуванням викладеного, суд вважає доцільним зазначити, що оподаткуванню єдиним податком підлягають кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок суб'єкта підприємницької діяльності за надані ним роботи, послуги, товари тощо, крім коштів, які, згідно з укладеними договорами, передаються експедиторськими організаціями за дорученнями і за рахунок вантажовласника третім особам.

Аналогічна позиція відображена в листі Державної податкової адміністрації України від 30.12.2009 № 29353/7/15-0117, в якому податковий орган зазначає: «Кошти, що надходять на розрахунковий рахунок платників єдиного податку - юридичних осіб, які здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські, агентські послуги, є транзитними і вони не мають права власності на такі кошти.

Таким чином, оподаткуванню підлягає виручка, що належить вищезазначеним суб'єктам підприємницької діяльності від реалізації ними своєї продукції (товарів, робіт, послуг). Тому суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, які здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські, агентські послуги, повинні включати до бази оподаткування єдиним податком лише суми комісійної (агентської) винагороди, отримані від здійснення таких видів діяльності.

З метою визначення права перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, які здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські та агентські послуги, повинні враховувати надходження коштів у вигляді комісійної (агентської) винагороди, отриманої від здійснення таких видів діяльності, на розрахунковий рахунок та/або в касу без урахування коштів, що є транзитними і на які ці суб'єкти не мають права власності».

Також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.09.2012 № К/9991/51164/12 зазначено наступне: «Згідно з абз. 4 п. 1, п. 5 цього Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг); у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1000, п. 1 ч. 2 ст. 1007 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії; правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя; довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що кошти, необхідні для виконання позивачем своїх обов'язків за договором доручення, передавалися йому саме в розпорядження, а не для використання на власний розсуд, а отже не були власністю позивача. Зазначені кошти є саме засобами, необхідними для виконання договорів доручення, тому підстави для включення їх до складу виручки позивача відсутні».

В даному випадку операції ФОП ОСОБА_1 у 2009 році були експедиційними. Кошти, які отримував позивач на рахунок, мали транзитний характер.

Так, судом встановлено, що за результатами трьох кварталів 2009 року позивач отримав на рахунок 653 021,92 грн., однак відповідач дійшов помилкового висновку, що весь дохід позивача є його виручкою.

Крім цього, на підтвердження того, що виручка позивача у 2009 році не перевищувала 500 000 гривень, представником позивача було надано копію договору № 190 від 10.03.2006 на організацію перевезень вантажів в міжнародному сполученні, укладеного позивачем з ТОВ "ГТС"; копії договорів транспортного перевезення; копії заявок на транспортне обслуговування для позивача; копії заявок від позивача до транспортних компаній; копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR); копії актів виконаних робіт; копії рахунків-фактур; копії платіжних доручень та банківських виписок (Т. 1, арк. 29 - 211).

З аналізу вищевказаних первинних документів вбачається, що ФОП ОСОБА_1 займався міжнародною експедиційною діяльністю та у 2009 році мав єдиного замовника експедиційних послуг - ТОВ «ГТС».

Судом встановлено, що загальний порядок роботи позивача, як експедитора, здійснювався наступним чином:

1) позивач отримував замовлення від ТОВ «ГТС»;

2) позивач робив заявку на транспортне обслуговування (транспортні послуги надавали виключно ті компанії, що мали дозволи на міжнародні перевезення: ТОВ «Фрегат Стар», ТОВ «Альфа Транс Лайн», ТОВ «Транспортна компанія на честь Олександра Нєвського», ПП «СВ Транс»);

3) замовлений автомобіль компанії-перевізника завантажувався у ТОВ «ГТС» (компанії-замовника) та проводилося митне оформлення вантажу;

4) перевізник здійснював перевезення товару за кордон, після чого надавав позивачеві акт виконаних робіт та віддавав CMR з відмітками про перетин кордону та розвантаження товару, виставляв рахунок-фактуру на оплату своїх послуг;

5) позивач виставляв рахунок своєму замовнику ТОВ «ГТС»;

6) отримані позивачем від ТОВ «ГТС» кошти за здійснення експедиційної діяльності частково залишалися на рахунку позивача як виручка, а інша їх частина (біля 90%) перераховувалася перевізнику за надану послугу з міжнародного перевезення товару замовника (транзитні кошти).

Відтак, виручка позивача з вищевказаних господарських операцій становила «Дохід» мінус «Витрати транспортній компанії». Натомість, відповідач, не проаналізувавши належним чином вищевказані первинні документи, помилково визнав всі кошти, які надійшли на рахунок позивача, його виручкою, помилково дійшов висновку, що позивач за результатами трьох кварталів 2009 року перевищив ліміт в 500 000 гривень, встановлений для платників єдиного податку, та, як наслідок, помилково вважав позивача з IV кварталу 2009 року платником податку на додану вартість і нарахував йому несплату вказаного податку.

Однак, з огляду на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 не перевищував ліміту виручки платника єдиного податку в розмірі 500 000 гривень у 2009 році.

Так, судом встановлено, що дохід позивача з експедиційної діяльності за період з 01.01.2009 по 30.09.2009 становив 651 180,00 грн. З цього доходу були здійснені витрати на оплату договорів міжнародного перевезення, які були необхідні для виконання отриманих замовлень в загальній сумі 572 638,63 грн. Отже, виручка позивача за цей період склала 651 180,00 грн. - 572 638,63 грн. = 78 541,37 грн.

Крім цього, з наявних в матеріалах справи копій банківських виписок вбачається, що за три квартали 2009 року позивачем отримано дохід в сумі 693 180,49 грн. та списано з рахунку 683 246,26 грн.

Загальна виручка позивача з усіх видів діяльності за три квартали 2009 року становить 119 754,72 грн., а за рік - 178 606,81 грн.

Відтак, загальна виручка позивача за три квартали 2009 року не перевищувала 500 000 гривень, а тому відсутні підстави вважати, що позивач порушив п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 та, як наслідок, у відповідача були відсутні підстави для донарахування позивачеві податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість.

Більше того, судом встановлено, що відповідачем було порушено строки давності при визначенні позивачеві грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Так, пунктом 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як вже зазначалось вище, позивач у 2009 році перебував на єдиному податку та подавав, як платник податку, декларацію з податку на доходи фізичних осіб щоквартально.

Абзацом 9 пункту 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 передбачено, що за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

Виходячи зі змісту вищевказаних норм податкового законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем було пропущено строк давності для стягнення з позивача сум грошових зобов'язань в період з січня по вересень 2009 року, оскільки судом встановлено, що податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за три квартали 2009 року позивачем було подано до 20.10.2009, а декларацію з податку на доходи фізичних осіб за 2009 рік позивачем було подано до 20.01.2010, з чого вбачається, що відповідач повинен був визначити позивачеві суму грошових зобов'язань за вказаний період до 20.10.2012 та 20.01.2013 відповідно.

Разом з тим, відповідач нарахував позивачеві суми грошових зобов'язань згідно оскаржуваних ППР 25.01.2013, внаслідок чого відповідачем було пропущено 462 дні з дня, що настав за останнім днем граничного строку подання податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за три квартали 2009 року та було пропущено 5 днів з дня, що настав за останнім днем граничного строку подання податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за 2009 рік.

Відтак, суд дійшов висновку, що сума зобов'язання за 2009 рік була визначена податковим органом поза 1095 денним строком, а позивач є вільним від грошового зобов'язання, яке у нього виникло за 2009 рік.

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що ППР № 00000081702 та ППР № 0000071702, прийняті за результатами вищевказаної перевірки, не відповідають вимогам чинного законодавства, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування ППР № 00000081702 та ППР № 0000071702 обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0000081702, № 0000071702 від 25.01.2013.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 326,89 грн. (триста двадцять шість грн. 89 коп.) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі 2 942,04 грн. (дві тисячі дев'ятсот сорок дві грн. 04 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова