Постанова № 39434540, 23.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1Вн. № 1/164

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

23 червня 2014 року 15:00 № 826/7907/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2014 № 0010581701, № 0010631701 та № 0010651701, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2014 № 0010581701, № 0010631701 та № 0010651701 (далі - ППР № 0010581701, ППР № 0010631701, ППР № 0010651701).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/7907/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/7907/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 18.06.2014 прибула представник позивача. Представник відповідача в судове засідання 18.06.2014 не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 КАС України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 18.06.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Фізична особа ОСОБА_1 зареєстрований як підприємець Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 02.06.2004 (свідоцтво серії НОМЕР_5, номер реєстрації 20720010001016268).

На податковому обліку в органах державної податкової служби перебуває з 07.06.2004.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100199872 від 21.02.2009 позивач є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4).

Основним видом діяльності позивача відповідно до КВЕД є: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.30 Роздрібна торгівля пальним; 62.01 Комп'ютерне програмування.

Основним видом діяльності контрагента позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Нельсон Інтерхолд" (далі - ТОВ "Нельсон Інтерхолд") відповідно до КВЕД є: 51.90.0 Інші види оптової торгівлі; 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 63.40.0 Організація перевезення вантажів; 74.11.2 Нотаріальна та інша діяльність; 74.14.0 Консультування з питань комерційної діяльності та управління; 74.40.0 Рекламна діяльність.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві згідно ст. 77 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 03.03.2014 № 659/26-52-17-01/НОМЕР_4 (далі - акт перевірки від 03.03.2014 № 659/26-52-17-01/НОМЕР_4).

За результатами перевірки, на думку податкового органу, встановлено, що операції між позивачем та ТОВ "Нельсон Інтерхолд" фактично не відбувались, а тому позивач не мав відображати у складі податкового кредиту податкові накладні з реквізитами вказаного контрагента-постачальника. У зв'язку з чим відповідачем прийнято ППР № 0010581701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 37 738,50 грн. (за основним платежем - 25 159,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 579,50 грн.).

Крім цього, відповідач дійшов помилкових висновків про порушення позивачем п. 167.1 ст. 167, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178 р. IV Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині заниження оподаткованого (чистого) доходу у періоді з 01.01.2012 по 31.12.2012 на суму 125 795,00 грн., не перерахування за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 до бюджету податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 19 075,23 грн., у зв'язку з чим відповідачем прийнято ППР № 0010631701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 28 612,85 грн. (за основним платежем - 19 075,23 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 537,62 грн.), та про порушення позивачем п. 2.6 p. 2 Постанови правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 «Про затвердження Положення про внесення касових операцій у національній валюті в Україні», зі змінами та доповненнями, в частині не оприбуткування коштів від отримання валового доходу отримання у готівковій формі за період, що перевірявся, у загальній сумі 38 995,70 грн., в т.ч. за 2012 рік - 10 045,80 грн., за 2013 рік - 28 949,90 грн., у зв'язку з чим відповідачем прийнято ППР № 0010651701, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 194 978,50 грн. (38 995,70 грн. х 5).

Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся за їх скасуванням до суду.

Стосовно протиправності прийнятого відповідачем ППР № 0010581701 суд зазначає наступне.

Податковим органом, без наявних на те повноважень, зроблено припущення про встановлення відсутності поставки товару, а також укладення угод без мети настання реальних наслідків. Без аналізу первинних документів та фактичних обставин зроблено висновок про те, що відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

На підставі низки припущень податковий орган дійшов висновку, що задекларований позивачем податковий кредит, сформований за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Нельсон Інтерхолд" в розмірі 25 159,00 грн., повинен бути зменшений до 0 грн., в т.ч. за червень - липень, листопад 2012 року.

Таких висновків податковий орган дійшов, використавши інформацію ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві, яку отримав в порядку, не передбаченому ПК України.

У якості доказу було використано висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Нельсон Інтерхолд" ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.12.2012 № 1342/22-317/37514437, згідно яких ТОВ "Нельсон Інтерхолд" має ознаки фіктивності, а саме: відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Так, відповідач дійшов до помилкового висновку, що не підтверджено отримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 товару від ТОВ "Нельсон Інтерхолд" в перевіряємому періоді, а правочини, укладені фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з вказаним контрагентом, не спричинили реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Разом з тим, суд вважає доцільним зазначити, що не може бути підставою для відмови фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни з боку ТОВ "Нельсон Інтерхолд", оскільки, як встановлено судом, дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи належним чином оформлені первинні документи, зокрема, податкові накладні.

Таким чином, наданий суду доказ - Акт перевірки позивача, сформовано бездоказово. Висновок про невідповідність первинних документів про поставку товару зроблено безпідставно.

Відтак, суд вважає вищевказані висновки відповідача такими, що суперечать вимогам закону. Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), зокрема у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII).

З наведеного чітко вбачається, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009.

Також судом взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори, укладені між позивачем і його контрагентом, нереальними господарськими операціями, зазначив інформацію, яка не відповідає дійсності та не підтверджена належними доказами.

Разом з тим, суд зауважує, що також перевіряючі вдалися до невластивих податковому органу функцій оцінки господарської діяльності підприємства, що призвело до порушення прав позивача. Акт перевірки не містить логічно ув'язаного зв'язку між отриманою інформацією про відсутність будь-яких засобів та кінцевою метою, спрямуванням дій на правомірну або протиправну мету.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення позивачем господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності є необґрунтованими тому, що чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Суд, керуючись ч. 1 ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно п. 1.1 ст. 1 ПК України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Проаналізувавши зміст акту перевірки від 03.03.2014 № 659/26-52-17-01/НОМЕР_4, суд встановив, що висновки відповідача про відсутність господарських операцій є необґрунтованими, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди нереальними господарськими операціями.

Як вбачається з акту перевірки від 03.03.2014 № 659/26-52-17-01/НОМЕР_4, у червні - липні 2012 року ФОП ОСОБА_1 сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Нельсон Інтерхолд", у розмірі 15 659,00 грн.

Судом встановлено, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Нельсон Інтерхолд" базувалися на бездоговірній основі.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, позивач в межах власної господарської діяльності придбав у ТОВ "Нельсон Інтерхолд" товар на загальну суму 93 955,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 57 від 11.06.2012, видатковою накладною № 64 від 14.06.2012, видатковою накладною № 75 від 13.07.2012, платіжним дорученням № 319 від 11.06.2012, платіжним дорученням № 328 від 14.06.2012 року та платіжним дорученням № 414 від 13.07.2012.

В сумі придбаного товару позивачем було також сплачено ПДВ. В свою чергу, контрагентом позивача було виписано податкові накладні № 139 від 11.06.2012, № 193 від 14.06.2012 та № 169 від 13.07.2012 на загальну суму ПДВ 15 659,00 грн., що також не заперечувалось податковим органом при проведенні перевірки.

Слід зазначити, що в акті перевірки не вказано на наявність недоліків в оформленні податкових накладних від імені контрагента позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Розрахунки між сторонами були здійснені в повному обсязі, жодна із сторін не мала ніяких претензій одна до одної.

Судом не встановлено та відповідач не надав доказів на підтвердження факту анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача на момент видачі податкових накладних.

Отримані позивачем товари призначені були не для власних потреб позивача, а для подальшої реалізації замовникам позивача, що і являється основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалась господарська діяльність з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів; оптової торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів; роздрібної торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів; неспеціалізованої оптової торгівлі; роздрібної торгівлі пальним, та на підставі виписаних накладних своїм контрагентам позивачем було сформовано та відображено податкові зобов'язання з ПДВ. При цьому, подальша реалізація отриманого позивачем від ТОВ "Нельсон Інтерхолд" товару іншим контрагентам підтверджується належними доказами, наявними у справі видатковими та податковими накладними, довіреностями, (Т. 1, арк. 55 - 58, 60 - 110).

Отже, податкові зобов'язання підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що підтверджують факт здійснення відповідних господарських операцій.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату поставки товару та надання робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар та отримані послуги до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог статті 1 та статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Пунктом 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, передбачено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Господарська діяльність ТОВ "Нельсон Інтерхолд" на момент здійснення правочинів не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, воно було платником податку, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем, контрагент якого на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, мав договори, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ним податковими накладними, правомірно сформовано та задекларовано податковий кредит.

При цьому, хоча сам факт оплати вже є достатньою та правомірною підставою для формування на підставі податкових накладних податкового кредиту, суд вважає за необхідне зазначити, що сукупність досліджених під час розгляду справи вищенаведених документів за відносинами позивача з його безпосереднім контрагентом, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, у взаємозв'язку з наведеним - договори і первинні документи щодо подальшої реалізації отриманого товару, не дають підстав для висновку про нездійснення операцій поставки товару, щодо якої була здійснена оплата у червні - липні 2012 року, або здійснення операцій без мети використання їх результатів у власній господарській діяльності позивача, та відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували виконання спірних операцій. Підтвердження фактичного руху поставленного товару по ланцюгу зазначених ДПІ осіб вказує, крім іншого, на спрямованість угод на реальне настання наслідків, передбачених зазначеними вище угодами, та зв'язок здійсненої оплати з господарською діяльністю позивача.

Вищезгадані податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з відомостями первинних/платіжних документів.

Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій (здійсненої передоплати) з господарською діяльністю позивача, про невчинення операцій, про відсутність факту поставки товару, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку ТОВ "Нельсон Іетерхолд" не є підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за фактом оплати та про відсутність права включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, відповідної суми.

Згідно ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд враховує той факт, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагента, його посадових осіб, а також контрагента позивача (його посадових осіб), з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певного підприємства та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків, який би набрав законної сили.

В контексті викладених в Акті перевірки доводів ДПІ щодо фіктивності ТОВ "Нельсон Інтерхолд", фіктивності правочинів, укладених між цією юридичною особою та позивачем, суд також зазначає, що під час розгляду справи з боку ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 551 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ("Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання"), яким би встановлювалась реєстрація учасників спірних операцій, на підроблені, втрачені документи або реєстрація на підставних осіб, на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Також, слід додати, що під час розгляду справи не надано доказів проведення в рамках кримінальної справи або ініційованої ДПІ в порядку ст. 84 ПК України експертизи щодо можливої підробки підписів на первинних документах по операціях з оплати вищевказаної поставки товару, що свідчить про відсутність підстав для висновку про юридичну дефектність угод, первинних документів, податкових накладних по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Нельсон Інтерхолд" та підставою для висновку про вчинення позивачем та його контрагентом порушень податкового законодавства.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Окрім того, під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо визнання судом фіктивними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто їх вчинення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що посадові особи контрагента позивача виступали від імені підприємства, не усвідомлюючи юридичних наслідків своїх дій, не свідчить про нікчемність чи то безтоварність правочинів.

Що стосується включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за листопад 2012 року суми у розмірі 9 500,00 грн. з придбання легкового автомобіля "Шевроле Авео" суд зазначає наступне.

Згідно ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Як свідчать обставини справи, між ПАТ "Кредитпромбанк" (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 09.11.2012 № 1 стосовно придбання позивачем легкового автомобіля "Шевроле Авео" (№ кузова НОМЕР_6).

Кошти за придбаний автомобіль «Шевроле Авео», в т.ч. і податок на додану вартість, сплачувались з рахунку ФОП ОСОБА_1, умови договору купівлі-продажу від 09.11.2012 № 1 між сторонами виконано повністю, право власності на автомобіль перейшло до Покупця.

Порядок державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, не передбачає проведення реєстрації органами внутрішніх справ транспортного засобу на приватного підприємця або фізичну особу-підприємця, а лише на фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 передбачено, що транспортні засоби, які належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Отже, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу органи внутрішніх справ зазначають лише ПІБ власника - без окремих позначок про його статус як фізичної особи - підприємця.

З наведеного вбачається, що право власності на придбаний ФОП ОСОБА_1 автомобіль правомірно було зареєстровано на ОСОБА_1 як фізичну особу.

Відповідно до ч. 1 ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності можуть бути фізичні чи юридичні особи. Тобто, неможливо виділити частку майна, що належить на правах власності фізичній особі - підприємцю з особистого майна тієї ж фізичної особи.

Щодо використання власником свого майна для підприємницької діяльності, то це право прямо закріплено в ст. 320 ЦК України. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 мав право безперешкодно використовувати власний легковий автомобіль «Шевроле Авео» для підприємницької діяльності без договору з собою.

На підставі викладеного, позивачем здійснено реєстрацію транспортного засобу - автомобіля «Шевроле Авео» у відповідності до положень Закону України «Про дорожній рух» та Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», та включено суму сплаченого ПДВ у зв'язку

з придбанням транспортного засобу та використанням його у власній господарській діяльності до податкового кредиту, у відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України.

З огляду на те, що позивач перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1, згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, мав право на нарахування податкового кредиту в сумі податку на додану вартість, сплаченого при укладанні договору купівлі-продажу автомобіля «Шевроле Авео».

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що ППР № 0010581701, прийняте за результатами даної перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства, ґрунтується на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Стосовно протиправності прийнятого відповідачем ППР № 0010631701 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював господарську діяльність у сфері оптової торгівлі автомобільними деталями та приладдям, а тому витрати на придбання автомобіля «Шевроле Авео» були витратами, які безпосередньо використовувалися у підприємницькій діяльності позивача та були витратами такої підприємницької діяльності, оскільки на зазначеному автомобілі здійснювалося безпосереднє транспортування та доставка автомобільних запчастин, продаж яких здійснював позивач.

Судом встановлено, що під час формування валових витрат у 2012 - 2013 роках в частині витрат на придбання автомобіля «Шевроле Авео» у позивача були в наявності всі підтверджуючі документи, а саме: видаткова накладна, банківська виписка та рахунки-фактури, які є підтвердженням придбання рухомого майна, безпосередньо пов'язаного з господарською діяльністю позивача.

Дані документи є документами, що підтверджують валові витрати позивача та є підставою для відображення витрат у складі валових з податку на прибуток.

Враховуючи наведене, висновки відповідача про порушення позивачем п. 167.1 ст. 167, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178 р. IV ПК України в частині заниження оподаткованого (чистого) доходу у періоді з 01.01.2012 по 31.12.2012 на суму 125 795,00 грн., в результаті чого не перераховано за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 до бюджету податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 19 075,23 грн., є протиправними, а відтак ППР № 0010631701 підлягає скасуванню.

Стосовно протиправності прийнятого відповідачем ППР № 0010651701 суд зазначає наступне.

Порядок оформлення розрахункових документів при проведенні розрахункових операцій за готівку в сфері торгівлі визначений Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР.

Фабулою ст. 3 вказаного Закону є застосування суб'єктами господарювання РРО під час здійснення розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Однак, відповідачем не звернув увагу на той факт, що позивач, перебуваючи на загальній системі оподаткування, не здійснює продаж товарів за готівку та в безготівковій формі із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів.

ФОП ОСОБА_1, як суб'єкт підприємницької діяльності, має відкриті розрахункові рахунки в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», тому сфера дії Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не поширюється на позивача.

Враховуючи вищевикладене, позивач не зобов'язаний мати РРО під час здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, пунктом 2 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при виконанні усіх банківських операцій (крім операцій з купівлі-продажу іноземної валюти).

Відповідно до п. 1.4 Глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

При цьому, згідно п. 1.35 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-ІІІ розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Отже, проведення розрахунків фізичними особами - підприємцями через установи банків, шляхом перерахування певної суми коштів з рахунків таких суб'єктів господарювання на рахунки отримувачів коштів, є безготівковою формою розрахунків та не потребують використання РРО.

Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем п. 167.1 ст. 167, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, п. 2.6 р. 2 Постанови правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 13.01.2005 за № 40/10320 «Про затвердження Положення про внесення касових операцій у національній валюті в Україні» зі змінами та доповненнями, п. 1 ст. 3 та ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є протиправним, а відтак ППР № 0010651701 підлягає скасуванню.

Більше того, суд звертає увагу, що позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві про оскарження рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0008401701 від 03.03.2014 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2013 № 0008391701 (які передували прийняттю оскаржуваних ППР № 0010581701, ППР № 0010631701, ППР № 0010651701), та які були прийняті ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві також на підставі висновків акту перевірки від 03.03.2014 № 659/26-52-17-01/НОМЕР_4.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2014 у справі № 826/3819/14 позов ФОП ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві № 0008401701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.03.2014; визнано протиправним та скасовано вимогу ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві про сплату боргу.

Вказана постанова набрала законної сили 30.05.2014, підтвердженням чого є лист (№ 826/3819/14/9389/14 від 19.06.2014) судді Скочок Т.О., яка розглядала справу № 826/3819/14.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування ППР № 0010581701, ППР № 0010631701 та ППР № 0010651701 обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню. Відтак, позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.03.2014 № 0010581701.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.03.2014 № 0010631701.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.03.2014 № 0010651701.

5. Стягнути судові витрати в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_4) із Державного бюджету України.

6. Стягнути решту суми судового збору у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова