Рішення № 39432075, 13.06.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.06.2014 Справа № 5021/756/12

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром», м. Суми

про стягнення 63 139 238,50 грн.

Суддя Миропольський С. О.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Фанта Т.О.

Секретар судового засідання Шаповал С.М.

В судовому засіданні 12.06.2014 року було оголошено перерву до 13.06.2014 року до 11 год. 00 хв.

Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № 283 від 20.06.2008 року за період з 25.10.2011 року по 14.05.2012 року в загальному розмірі 31 605 487 грн. 73 коп. та заборгованість за кредитним договором № 283 від 20.06.2008 року за період з 15.05.2012 року по 01.12.2012 року в загальному розмірі 31 533 750 грн. 77 коп., а також судовий збір по справі.

Відповідач, згідно відзиву № 15-4748 від 12.06.2014 року, проти позову заперечує частково, а саме, просить відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 16 340,93 грн. відсотків за користування кредитом, 64 670,70 грн. 3% річних, 407 208,24 грн. інфляційних збитків та 26 553 292,58 грн. пені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника сторони, оцінивши наявні в справі докази, суд встановив наступне:

20.06.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 283, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути наданий кредит в строки передбачені договором зі сплатою процентів за фактичний строк користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні умов договору.

До кредитного договору № 283 від 20.06.2008р. між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 20.06.2008р., № 2 від 23.06.2008р., № 3 від 24.06.2008р., № 4 від 25.06.2008р., № 5 від 19.09.2008р., № 6 від 13.11.2008р., № 7 від 02.12.2008р., № 8 від 02.12.2008р., № 9 від 03.12.2008р., № 10 від 31.03.2009р., № 11 від 21.04.2009р., № 12 від 19.06.2009р., № 13 від 07.07.2009р., № 14 від 30.10.2009р., № 15 від 30.10.2009р., № 16 від 15.02.2010р., № 17 від 31.03.2010р., № 18 від 01.07.2010р., № 19 від 30.08.2010р., № 20 від 29.10.2010р., згідно з якими були змінені його окремі умови. Додатковою угодою № 14 від 30.10.2009р. до кредитного договору було визначено, що грошові кошти надаються у формі кредиту у сумі 110 948 077 грн. 81 коп., процентна ставка за користування кредитом вставлена у розмірі 23 % річних. Додатковою угодою № 20 від 29.10.2010р. до кредитного договору було встановлено термін остаточного повернення кредиту - 15.12.2010р.

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором і надав відповідачу кредитні кошти в загальній сумі 110 948 077 грн. 81 коп.

Заборгованість відповідача по нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами, 3% річних від прострочених сум, інфляційним збиткам за несвоєчасне погашення кредиту, інфляційним збиткам за несвоєчасну сплату відсотків, пені за останні шість місяців за несвоєчасну сплату кредиту та пені за останні шість місяців за несвоєчасну сплату процентів по кредиту за період з 25.10.2011 року по 14.05.2012 року становить 31 605 487 грн. 73 коп., а за період з 15.05.2012 року по 01.12.2012 року - 31 533 750 грн. 77 коп.

24.10.2011 року господарським судом Сумської області порушено провадження у справі № 5021/2509/2011 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції», м. Київ про банкрутство публічного акціонерного товариства «Сумихімпром», м. Суми. Пунктом 5 ухвали суду від 24.10.2011року з моменту прийняття ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній станом на момент порушення провадження у справі про банкрутство), кредитор це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Нормами п. 5, п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції до набрання чинності законом від 22.12.2011р. № 4212, визначено, що зобов'язання боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство є поточними зобов'язаннями і на них не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Статтею 17 цього закону в зазначеній вище редакції, визначено коло обов'язків керуючого санацією серед яких - розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення провадження у справі в процедурі розпорядження майном та санації.

Відповідно до статті 25 цього закону вказано, що ліквідатор серед своїх інших повноважень може заявляти в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими.

Відповідно п. 7 статті 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Статтею 16 ГПК визначено виключну підсудність господарських справ, та відповідно до частини 9 цієї статті, справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Отже, суд дійшов висновку про те, що питання правомірності нарахування та підстав стягнення з відповідача суми заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, 3% річних від прострочених сум, інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту, інфляційних збитків за несвоєчасну сплату відсотків, пені за останні шість місяців за несвоєчасну сплату кредиту та пені за останні шість місяців за несвоєчасну сплату процентів по кредиту повинно вирішуватись у межах справи про банкрутство відповідача, оскільки такий спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження в цій справі, враховуючи, що сума заборгованості виникла після порушення провадження у справі про банкрутство останнього, тобто є поточною. Проте, позивач, звертаючись з окремим позовом про стягнення поточної заборгованості з відповідача та зазначаючи про існування щодо відповідача процедури банкрутства, не довів належними доказами реалізацію свого права на звернення до керуючого санацією чи до суду з заявами про визнання його поточної заборгованості.

Звернення позивача з окремим позовом про стягнення поточної заборгованості, не відповідає належному способу захисту порушених, на думку позивача, його прав та інтересів, відповідно до норм ГПК України та Закону про банкрутство.

Таким чином, даний спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство, тому підлягає розгляду в межах справи про банкрутство, а не у позовному провадженні.

Враховуючи викладене, суд вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Повний текст складено 20.06.2014

Суддя С.О. Миропольський