Рішення № 39431682, 10.06.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/4215/14 Головуючий 1 інст. - Омельченко К.О.

Доповідач - Макаров Г.О.

Справа №638/13363/13-ц

Категорія: сімейні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Кіся П.В.,

при секретарі - Остапович Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів , -

встановила:

28.08.2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, при цьому посилався на ті обставини, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2010 року стягнуто з позивача на користь відповідача на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини з усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви, тобто з 17 травня 2010 року до повноліття дитини. Позивач зазначив, що на даний час матеріальний та сімейний стан позивача змінився, у зв'язку з чим ОСОБА_3 просив суд позов задовольнити та змінити розмір аліментів, визначивши його у розмірі 400 гривень, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

В судовому засіданні представник позивача уточнила позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явилась, повідомлена про час та місце слухання справи належним чином, заяви про відкладення слухання справи не надійшло.

За клопотанням представника позивача та у відповідності зі ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти вирішення справи.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Змінено розмір аліментів, що стягується з ОСОБА_3 за виконавчим листом № 2-8326/10 виданого 11.03.2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 400 гривень, щомісячно до досягнення дитиною повноліття; виконавчий лист виданий на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2010 року № 2-8326/10 - відкликано.

13.03.2014 року представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до районного суду з заявою про перегляд вказаного заочного рішення. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2014 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, заяву залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, оскільки суд у порушення норм матеріального та процесуального права, не повно та не всебічно розглянув справу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного:

Статтями 10, 11, 58, 60, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції вважав позовні вимоги доведеними, оскільки позивачем та його представником надано достатньо доказів про зміну матеріального становища позивача, яке підтверджується знаходженням на його утриманні іншої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 та сплатою аліментів на утримання своєї матері ОСОБА_7 у розмірі 500 гривень, кожного місяця, починаючи з 25.04.2013 року.

Але з цим висновком погодитись не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Згідно ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися за виховання дитини, про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як зазначено у ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно зі ст. 183 Сімейного Кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно з ч. 1 ст. 184 зазначеного Кодексу, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходів одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст.192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів на дитину, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках передбачених законом.

У п.23 вищезазначеної Постанови Пленуму від 15.05.2006 року роз'яснено, що відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Наведені у рішенні суду першої інстанції мотиви, щодо доведеності наявності обставин, які свідчать про зміну матеріального стану ОСОБА_3 та визнання цих доводів обґрунтованими, судова колегія вважає безпідставними та не обґрунтованими, такими що не відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного:

Сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, видане 27.01.2007 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 3 Харківського обласного управління юстиції, актовий запис № 318.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2010 року у справі № 2-8226/10, визначене місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_2; стягнуто аліменти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.05.2010 року до повноліття дитини. Зазначене рішення набрало законної сили (а.с. 8-10).

На виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2010 року у справі № 2-8226/10, було видано виконавчий лист, який передано на виконання до Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції. ОСОБА_3 має заборгованість за даним виконавчим документом, з якою не погоджувався та оскаржував у судовому порядку (а.с. 12-16).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 липня 2013 року у справі № 640/7030/13-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7, аліменти у розмірі 500 гривень, щомісячно, починаючи з 25.04.2013 року і довічно. Зазначене рішення суду набрало законної сили. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд виходив з того, що вона є матір'ю ОСОБА_3, який відповідно до ст. 202 СК України повинен її утримувати.

Крім того, судовим рішення у вищезазначеній цивільній справі встановлено, що ОСОБА_3 є суб'єктом підприємницької діяльності, має мінливий нерегулярний дохід, отже аліменти стягнуто у твердій грошовій сумі та з урахуванням вимог ст. 205 СК України у розмірі 500 гривень. ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог ОСОБА_7 не заперечував та не зазначав про існування на його утриманні неповнолітніх дітей, зміну сімейного або матеріального стану, можливі інші обставини, які б могли перешкоджати йому у сплаті аліментів на утримання своєї матері.

Позивач ОСОБА_3 є працездатним, тому його доводи та посилання на ті обставини, що протягом останніх шести місяців та на теперішній час він не отримує жодного прибутку від здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку з чим перебуває у скрутному матеріальному стані, судова колегія вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що як на час звернення позивача до суду з даним позовом так і на час розгляду справи, не існувало жодних правових підстав для зменшення розміру аліментів стягнених з ОСОБА_3 за рішенням Дзержинського районного суду Харківської області від 24 листопада 2010 року на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.05.2010 року до повноліття дитини, оскільки з моменту ухвалення рішення районним судом і до пред'явлення даного позову не настали підстави передбачені ст.192 Сімейного кодексу України для зміни розміру аліментів, не надано таких доказів і на підтвердження позовних вимог.

У відповідності до ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження при розгляді справи апеляційним судом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 при звернені до суду з заявою про перегляд заочного рішення було сплачено судовий збір у розмірі 121,80 грн. (а.с. 68).

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2013 року - скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 121 (сто двадцять одну) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: