Ухвала суду № 39431336, 23.06.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10731/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1388/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Бойчука І.В.

секретаря Драганчук У.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, представника відповідача Семенюка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного договору №418/ФКВ-07 від 16.07.2007 року удаваним та таким, що був укладений у національній валюті України за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 травня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 травня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного договору №418/ФКВ-07 від 16.07.2007 року удаваним та таким, що був укладений у національній валюті України.

Не погодившись з рішенням, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що висновки суду про безпідставність позовних вимог ОСОБА_4 не відповідають встановленим обставинам справи, адже, судом встановлено, що між кредитодавцем ТОВ «Укрпромбанк» та позичальником ОСОБА_4 укладено кредитний договір з метою отримання в кредит коштів для купівлі транспортного засобу. Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, а відповідно до ст. 533 ЦК України зобов'язання має бути виконано у гривнях, що було заздалегідь відомо як ОСОБА_4, так і ТОВ «Укрпромбанк». Саме тому договір купівлі-продажу автомобіля був укладений у гривнях, про що банку було заздалегідь відомо. Таким чином, ТОВ «Укрпромбанк», як агент валютного контролю, не мав права за законом надавати ОСОБА_4 кредит в іноземній валюті для використання його для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ.

При цьому судом не враховано, що ОСОБА_4 насправді уклала з банком договір кредитування в національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але банк замаскував його під договір кредитування в іноземній валюті, що суперечить Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Апелянт зауважив, що кредитний договір про отримання коштів саме в іноземній валюті був оформлений за ініціативою працівника банку, хоча останній усвідомлював, що розрахунки по договору купівлі-продажу будуть проводитись в національній валюті України. Судом не враховано, що фактично кредитні кошти у валюті США за кредитним договором ОСОБА_4 не отримала, а банк перевівши їх зразу в гривні, перерахував продавцю автомобіля.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, а саме при здійсненні операції по наданню кредиту за кредитним договором як у позичальника, так і у кредитора був намір видати та отримати грошові кошти в національній валюті, суд помилково не застосував положення ст. 235 ЦК України.

З наведених мотивів апелянт просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

У засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16.11.2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №418/ФКВ-07 (а.с. 7-10), відповідно до умов якого банк надав, а позичальник ОСОБА_4 отримала кредитні кошти для придбання автомобіля у розмірі 27 555 доларів США зі сплатою 10,70% річних з кінцевим терміном погашення кредиту 14.11.2014 року (п.п. 1.1., 1.3., 1.4., 1.5. договору).

Згідно заяви на видачу готівки №3000/10 від 16.11.2007 року ОСОБА_4 отримала кошти у іноземній валюті в розмірі 27 555 доларів США із зазначенням еквіваленту у гривнях в розмірі 139 152,75 грн. (а.с. 16).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами наявності в діях сторін при укладенні оскаржуваного кредитного договору ознак приховування іншого правочину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір №418/ФКВ-07 від 16.11.2007 року укладений сторонами з дотриманням наведених положень. Вказаним договором визначені всі істотні умови, а саме: сума кредиту, умови надання та повернення кредиту, нарахування та сплати процентів і комісій, дата видачі кредиту, дата остаточного повернення кредиту, право дострокового повернення кредиту та інші необхідні умови. Договір укладено у письмовій формі, між сторонами досягнуто згоди з усіх питань, передбачених законом та пов'язаних з його виконанням. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі і щодо валюти кредитування.

Даний договір належним чином виконаний банком, оскільки позичальник отримала кредит.

Відповідно до п. 1.1. вказаного кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 27 555 доларів США.

Згідно заяви на видачу готівки №3000/10 від 16.11.2007 року ОСОБА_4 отримала кошти у іноземній валюті в розмірі 27 555 доларів США із зазначенням еквіваленту у гривнях в розмірі 139 152,75 грн.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Укрпромбанк» на момент надання кредиту ОСОБА_4 мав банківську ліцензію №67 від 13 грудня 2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 39).

За приписами ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Аналіз даної норми закону свідчить про те, що воля обох сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформляють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що волевиявлення сторін було направлено саме на укладання кредитного договору, що позивачем не надано доказів того, що сторони уклали кредитний договір з метою приховати інший правочин, та не доведено який саме правочин бажали приховати сторони даного правочину.

За наведених обставин суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і правильності рішення суду першої інстанції не спростовують.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

Бойчук І.В.