Рішення № 39429295, 06.06.2014, Солом'янський районний суд міста Києва

№ 2-136-14

(№ 760-19680-13-ц)

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06. 06. 2014 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Бобровника О. В.

при секретарі: Волковій В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби України - про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби України - про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позивач при зверненні до суду в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 12.06.2008 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11359607000.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 65000,00 дол. США, який зобов'язувався повернути у повному обсязі в строк до 12.06.2018 року або достроково зі сплатою 14,50 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором про надання споживчого кредиту іпотекодавець ОСОБА_1 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 01 серпня 2006 року за реєстровим № 3006.

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК», яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», останнім передано Публічному акціонерному товариству «Дельта банк».

Через неналежне виконання умов Договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 25.06.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 108904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн., яка складається з: 63224,59 дол. СІЛА, що згідно курсу НБУ складає 505354,14 грн. - заборгованість за кредитом; 45680,36 дол. СІЛА, що згідно курсу НБУ складає 365123,12 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Позивач зазначає, що в рахунок виконання основного зобов'язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку», а також вимагати захисту свого права власності та усунення його порушень.

В зв'язку із зазначеним позивач просив суд:

- В рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 108904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11359607000 від 12.06.2008 року, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотеко держателем ПАТ «Дельта банк» (ЄДРПОУ: 34047020, місцезнаходження: 01001, Київська обл.., м. Київ, вул. Щорса, буд. 36, корп. Б) на підставі Договору іпотеки наступної черги № 59098 Б від 12.06.2008 року, укладеного між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1;

- Зобов'язати Державну реєстраційну службу України (вул. Марини Раскової, 15, м. Київ, 02660) здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта банк»;

- Припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1 в тому числі право володіння, користування та розпорядження квартирою: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- Припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1;

- Виселити з квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача в якій також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд про задоволення позову та не заперечує проти ухвалення по справі заочного рішення.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомив, жодних заяв чи клопотань до суду не подавав.

Державна реєстраційна служба України в судове засідання свого представника не направили, заздалегідь надавши до суду заперечення проти позову в яких посилались на те, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. В зв'язку із зазначеним представник Державної реєстраційної служби України вважає позовні вимоги до Державної реєстраційної служби України безпідставними, та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог заявлених до Укрдержреєстру.

Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 12.06.2008 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11359607000 (а.с. 65-73).

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 65000,00 дол. СІЛА, який зобов'язувався повернути у повному обсязі в строк до 12.06.2018 року або достроково зі сплатою 14,50 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором про надання споживчого кредиту іпотекодавець ОСОБА_1 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 79-81).

Вбачається, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 01 серпня 2006 року за реєстровим № 3006.

Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстровано банком у порядку, передбаченому законом у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

Встановлено, що на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК», яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», останнім передано Публічному акціонерному товариству «Дельта банк», що підтверджується Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року).

На підставі ст.514 ЦК України та вказаного Договору до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно о ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.36 ЗУ «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет

іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає письмову вимогу про усунення порушення.

Положення цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Встановлено, що через неналежне виконання умов Договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 25.06.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 108904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн., яка складається з: 63224,59 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 505354,14 грн. - заборгованість за кредитом; 45680,36 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 365123,12 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості.

На підставі ст.ст. 509, 526 ЦК України новий кредитор ПАТ «Дельта банк» має право вимагати виконання зобов'язання на свою користь.

В рахунок виконання основного зобов'язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому ст. ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку».

Враховуючи невизнання та порушення прав іпотекодержателя, існують всі підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю.

Враховуючи спосіб захисту прав, передбачений ст.16 ЦК України, існують всі підстави для визнання права власності за позивачем.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за

іпотекодержателем ПАТ «Дельта банк», а також вимога позивача про припинення права власності іпотекодавцю є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про припинення права користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та виселення з квартири іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.321 ЦК України, ніхто не може бути обмежений у здійсненні права власності.

Відповідно до ст.346 ЦК України, право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, змістом права власності є право володіння, користування та розпорядження майном.

Через припинення права власності існують всі підстави для визнання припиненим також прав іпотекодержателя щодо володіння, користування та розпорядження предметом іпотеки з підстав, передбачених ст.ст.317, 346, 386 ЦК України.

У зв'язку із втратою усіх прав колишнім власником, зайняття ним приміщення вважається самоправним, а тому існують всі підстави для його виселення.

Відповідно до ст.116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст.156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку і квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст. 157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Так, у зв'язку із тим, що власник втратив право користування та право володіння квартирою, усі мешканці та члени сім'ї власника втратили також таке право, передбачене ст.156 ЖК України, що є підставою для їх виселення, як осіб, що самовільно зайняли жиле приміщення на підставі ст. 116 ЖК України та на підставі ст.391 ЦК України з метою усунення обмежень та перешкод у здійсненні права власності позивачем.

Відповідно до ст.39 ЗУ «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ст.109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Зважаючи на зазначене вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про припинення права користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та виселення з квартири іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою обґрунтовані, в зв'язку з чим вважає за можливе позов в цій частині задовольнити.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта банк», слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Таким чином, зобов'язання органа державної реєстрації прав зареєструвати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на нерухоме майно є передчасним, оскільки, договори, укладені у встановленому законом порядку, та/або рішення суду, інші документи, є підставою для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Діючим законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень державними реєстраторами.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор речових прав є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам

законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача до Державної реєстраційної служби України, в зв'язку з чим приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

З урахуванням часткового задоволення позову, у відповідності до вимог ст.. 88 ЦПК України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по оплаті судового збору в сумі 3441 грн.

Керуючись ст. ст. 16, 317, 321, 346, 386, 391, 509, 514, 526 ЦК України, ст. ст. 7, 33, 35-37, 39 ЗУ «Про іпотеку», ст. ст.. 109, 116, 156, 157 ЖК України, ст.. ст.. 9, 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 224-226, 228 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби України - про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності - задовольнити частково.

В рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 108904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11359607000 від 12.06.2008 року, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта банк» (ЄДРПОУ: 34047020, місцезнаходження: 01001, Київська обл.., м. Київ, вул. Щорса, буд. 36, корп. Б) на підставі Договору іпотеки наступної черги № 59098 Б від 12.06.2008 року, укладеного між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1.

Припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1 в тому числі право володіння, користування та розпорядження квартирою: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

Виселити з квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір в сумі 3441 грн.

В решті позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: