Постанова № 39428195, 18.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року № 813/8015/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.

за участю секретаря Капустинської Н.М.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Ортинської Н.М.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні в залі суду в місті Львові справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дрогобицької об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000751702 від 24.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 звернувся з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 24.10.2012 року №0000751702.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач вважає протиправним донарахування відповідачем податкових зобов'язань із податку на додану вартість на вартість пального, придбаного у постачальників, із посиланням податкового органу на відсутність доказів використання такого пального у господарській діяльності. Позивач стверджує, що надання послуг з перевезення та транспортно-експедиційних послуг потребує заправки транспортних засобів пальним. Дійсне використання автомобілів та пального у господарській діяльності повністю підтверджене наданими під час перевірки первинними документами, згаданими в акті, системний аналіз яких свідчить, що такі затрати повністю відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами реального і фактичного здійснення господарських операцій, не мають жодних недоліків та порядок їх заповнення повністю відповідав встановленому чинним законодавством.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечила повністю з підстав викладених у запереченні, вважала позовні вимоги безпідставними, просила у задоволенні позову відмовити. У запереченнях відповідач послався на те, що позивачем завищено податковий кредит за рахунок придбання паливно-мастильних матеріалів, які в подальшому не використовувалися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_3

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, з'ясував такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач як фізична-особа підприємець зареєстрований Дрогобицькою районною державною адміністрацією 01.10.2010 року, перебуває на податковому обліку з 04.10.2010 року. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності ФОП ОСОБА_3 є діяльність у сфері організації перевезення вантажів, діяльність у сфері автомобільного вантажного транспорту.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.10.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2012 року № 364/17-20/НОМЕР_1, у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення:

1) 185.1 п.185.1 п.185, п.187.1ст.187, п.188.1 ст.188п.198.1 ст.198, п.198.2, п.198.3, п.198.4 ст. 198, п.201.15 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 26 932 грн. в т. ч. за вересень 2011 на суму 600 грн., за жовтень 2011 на суму 4467 грн., за листопад 2011 на суму 11 850 грн, за грудень 2011 на суму 10014,56 грн.

2) п.46.1 ст.46, п.51.1 ст.51, п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме платником податків ФО ОСОБА_3 у поданому звіті форми 1ДФ за 1-4 квартали 2011 року не повідомлено (не відображено) відомості про суму доходу, нарахованого на користь платників податків фізичних осіб, що згідно п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України тягне накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

На підставі такого акту відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення від 24.10.2012 року №0000751702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) загалом на 33 665 грн. (26 932 грн. за основним платежем та 6 733 грн. за штрафними (фінансовими санкціями) та накладено штраф в розмірі 510 гривень.

Згідно з п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За правилами пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В період, за який проводилась перевірка (з 04.10.2010 року по 31.12.2011 року ) позивач мав господарські взаємовідносини з рядом контрагентів (ПП «Імексброк», ДП "Фактор-Карт", ТОВ"Тідісі-Схід", ПП «Окко Бізнес», ТОВ " Агрофірма імені Шевченка», ТОВ "Тек Чумацький шлях", ФОП ОСОБА_13, ПП ФОП ОСОБА_5, ПП ФОП ОСОБА_6, ПП ФОП ОСОБА_7, ПП ФОП ОСОБА_8, ПП ФОП ОСОБА_9, ПП ФОП ОСОБА_10, ПП ФОП ОСОБА_11, ПАТ «Концерн Хлібпром», ТОВ «Карго», ДП «Кінне і Нагель»).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ФОП ОСОБА_3 надавав послуги з перевезення вантажів та експедиційні (посередницькі) послуги у транспортуванні (перевезенні) вантажів.

Ст. 306 Господарського кодексу передбачає, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Згідно до вимог ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За правилами ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є, зокрема, вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу.

Фактично послуги, які надаються експедитором клієнту, становлять предмет договору транспортного експедирування, за яким експедитор зобов'язується виконати або організувати виконання зазначених у договорі послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладнаСМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Реальність проведення господарських операцій позивача не ставилася під сумнів перевіряючим органом, як під час проведення перевірки, так і не оспорюється відповідачем при вирішенні зазначеного спору.

Судом досліджено ряд договорів транспортно-експедиторського обслуговування, однією стороною яких виступає ФОП ОСОБА_3 Предметом договорів, укладених між ФОП ОСОБА_3 та Замовниками, є забезпечення ФОП ОСОБА_3 перевезення вантажів Замовників автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському та міжнародному сполученні.

Так, п.1.2 договору № 23/12 на транспортне-експедиторське обслуговування, укладеного між ФОП ОСОБА_3 Та ПП «Імексброк», передбачає, що на Експедитора покладені операції, повязані з перевезеннями (розроблення маршруту, пошук перевізника, організація відправлення та одержання вантажу, інші операції щодо перевезення). При цьому у договорах передбачено, що Перевізник має право, як самостійно виконувати перевезення вантажу, так і залучати до перевезення третіх осіб.

Цілком зрозумілим є той факт, що перевезення вантажу здійснюється відповідними транспортними засобами, які безумовно потребують заправки пальним. Договір від 23.01.2011 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_12 передбачає, що заправка транспортного засобу пальним покладається саме на позивача. Договір з ОСОБА_12 не був разовим, його дія співпала з періодом господарської діяльності, яка перевірялась Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекціїєю Головного управління Міндоходів у Львівській області. Наявність вищезазначеного договору, здійснення зобовязань по ньому підтверджують фактичне використання придбаного пального на господарські потреби.

Системний аналіз наданих позивачем первинних документів щодо придбання пального для автомобілів свідчить, що такі повністю відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами реального та фактичного здійснення господарських операцій, не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним законодавством.

Слід зазначити, що у Акті від 10.10.2012 року № 364/17-20/НОМЕР_1 факт придбання паливно-мастильних матеріалів перевіряючими не оспорювався, винесене податкове-рішення повідомлення ґрунтувалося на відсутності доказів використання пального у господарській діяльності позивача, що спростоване матеріалами.

Водночас, суд зазначає, що в додаткових поясненнях відповідач не обґрунтовує підстави винесення податкового повідомлення - рішення, а змінює такі, що не допускається на стадії судового розгляду, так як суд розглядає правомірність винесення податкового повідомлення - рішення з підстав, зазначених в Акті перевірки.

Щодо зазанчаченого в Акті перевірки порушення п.46.1 ст.46, п.51.1 ст.51, п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Акт перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

В матеріалах справи відсутній звіт 1ДФ за 1-4 квартали 2011 року, а також докази того, що позивач нараховував або сплачував доходи на користь фізичних осіб у 1-IV кварталах 2011 року.

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем п.46.1 ст.46, п.51.1 ст.51, п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки не підтверджуються відповідними первинними або іншими документами, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000751701 від 24.10.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,82180, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 683,50 (шістсот вісімдесят три гривні 50 коп) судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2014 року.

Суддя Гулкевич І.З.