Рішення № 39426972, 23.06.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3605/14 Справа № 205/9798/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Залімська Н. В. Доповідач - Прозорова М.Л.Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року

23 червня 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного

суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Прозорової М.Л.,

суддів: Каратаєвої Л.О., Козлова С.П.,

при секретарі: Панченко Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 15 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики коштів, в цей же день він - позивач передав відповідачу 5000 доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язалася повернути кошти через рік, що підтверджується розпискою.

Оскільки ОСОБА_3 борг не повернула, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 39695 грн. та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.32)

З таким рішенням не погодився ОСОБА_2 і звернувся з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування рішення суду та постанову нового рішення про задоволення його позовних вимог про стягнення суми боргу, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального законодавства (а.с.37-39).

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 неодноразово не з'являвся як в суд першої, так і апеляційної інстанцій.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду - скасувати та постановити нове рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з розписки неможливо встановити з кого саме взяла в борг грошові кошти в борг ОСОБА_3 і що позивачем не доведено об'єктивними, беззаперечними доказами, що він є стороною (позикодавцем) за договором позики від 15 вересня 2008 року та наявності у відповідачки перед ним боргу в сумі 39695 грн.

З таким висновком колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розписки від 28 вересня 2009 року ОСОБА_3 зобов'язалась до 14 жовтня 2009 року повернути суму боргу в розмірі 5000 ум.од.+ відсотки, починаючи з 15 вересня 2008 року (а.с.5).

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речи, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно розписки, яка надана позивачем, відповідач ОСОБА_3 особисто отримала зазначені в розписці суми і зобов'язалася їх повернути у зазначений строк.

У відповідності до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речи, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановленні договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимог, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимог про це, якщо інше не встановлено договором.

У суді представник позивача пояснив, що до 2011 року ОСОБА_3 обіцяла повернути борг, але борг так і не повернула.

Колегія суддів вважає, що наявність боргу позивачем доведено. Відповідач ОСОБА_3 не спростувала наявності боргу і не довела, що борг було повернуто у встановлений строк. З зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним ОСОБА_3 до суду не зверталася. Про наявність боргу і про звернення ОСОБА_2 з відповідним позовом до суду ОСОБА_3 достеменно знала, оскільки одержала декілька повісток про виклик до суду першої інстанції та апеляційної інстанції.

У відповідності до ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачем надано достатньо доказів про наявність договору позики, про те, що відповідач ОСОБА_3 одержала від позивача саме таку суму борг і не повернула позику у встановлений строк.

Суд першої інстанції безпідставно посилався на помилки у в тексті розписки про одержання позики. Ці неточності не впливають на підтвердження факту передачі грошових коштів відповідачу саме в зазначеній в розписці сумі. Ніхто проти суми боргу і факту передачі грошових сум ОСОБА_3 в борг позивачем не заперечував. Відповідачем не надано жодного доказу на спростування договору позики.

Враховуючи, що із наданої оригіналу розписки вбачається, що передача грошових коштів у сумі 5000 ум.од., була здійснена, протилежного відповідач суду не довела, тому у суду першої інстанції не було підстав до відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, в силу діючого законодавства, а саме: ст. 1046 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 39695 грн. з розрахунку (5000 доларів США х 7.993 курс НБУ на час звернення).

Оскільки колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позову, то відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача сплачені ним судові витрати у розмірі 396 грн. 95 коп.

Керуючись ст.ст. 303,307,309,315,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2014 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 39695 грн. та судові витрати у розмірі 396 грн. 95 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді: