Рішення № 39421670, 25.06.2014, Вітовський районний суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

Справа № 477/838/14-ц

Провадження № 2/477/616/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року м. Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Козаченка Р.В.,

при секретарі - Бітюковій С.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 (не з'явився), його представника - ОСОБА_2,

відповідачів - ОСОБА_3 (не з'явилася), ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третьої особи - ОСОБА_6 (не з'явилася),

розглянувши в м. Миколаєві у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Жовтневого районного суду Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів - приватний нотаріус Жовтневого нотаріального округу Миколаївської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та будинку і застосування наслідків недійсності правочинів,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказав про наступне.

6 вересня 2013 року між ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_5 були укладені договори купівлі-продажу будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, площею 0,0913 га, виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Вважав, що ці договори необхідно визнати недійсними, оскільки зазначене майно було набуто ним та ОСОБА_3 під час їх шлюбу, але в порушення положень ст. 65 СК України продаж цього нерухомого майна колишня дружина здійснила без його письмової згоди, посвідченої нотаріально.

Крім того просив застосувати двосторонню реституцію, повернувши сторони договорів в первісний стан.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити.

Відповідачка до судового засідання не з'явилася, про його час та місце була повідомлена належним чином, достовірні причини її неявки суду не відомі.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, так як укладені договори є законними.

Третя особа до судового засідання не з'явилася, про його час та місце була належним чином повідомлена, надала заяву з проханням розглядати справу без її участі, а в задоволенні позову - відмовити, оскільки при укладенні договорів відсутні були дані про перебування ОСОБА_3 в шлюбі на час набуття права власності на нерухомість.

Суд, вважаючи за можливе здійснити розгляд справи за відсутності відповідачки

ОСОБА_3 та третьої особи, заслухавши пояснення присутніх на засіданні учасників розгляду, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

11 листопада 1984 року між позивачем та громадянкою ОСОБА_8 був укладений шлюб, зареєстрований Котляревською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області.

Їх шлюб був розірваний 4 вересня 2002 року.

За час шлюбу позивачкою 6 жовтня 1997 року був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Відповідно до статей 22, 23, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 року, який діяв на час набуття права власності на будинок, і який визначає статус цього майна, майно, набуте під час шлюбу є їх спільним сумісним майном, яким подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

З 1 січня 2004 року набув чинності Сімейний кодекс України, в якому були виписані такі ж положення щодо спільного майна подружжя, в тому числі при укладенні угоди, яка потребує нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, згода іншого подружжя має бути нотаріально посвідчена (статті 60, 65, 70 СК України).

Зазначений будинок був куплений під час шлюбу позивача та ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_3.), тому він є їх спільним сумісним майном.

Однак при його продажу ОСОБА_3 не надала нотаріально посвідчену згоду

ОСОБА_1

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтями 204 та 205 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За правилами сататті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до вимог частини 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначена норма кореспондуються з положеннями статтями 369 ЦК України, відповідно до якої розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно норм статті 68 СК України СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Таким чином, виходячи з того, що ОСОБА_3 продала будинок без нотаріально посвідченої згоди свого колишнього чоловіка, який є співвласником будинку, тому позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку підлягають задоволенню.

Крім того вже після розірвання шлюбу ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку, виділену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, розташовану по АДРЕСА_1 і на підтвердження свого права власності отримала 11 червня 2012 року Державний акт серії ЯК

№ 842229.

Ця ділянка набута ОСОБА_3 вже за межами шлюбу з ОСОБА_1, а тому відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» вона не відносяться до спільного майна подружжя.

Проте на цій земельній ділянці, виходячи із зазначених положень закону, знаходиться 1/2 частина будинку з господарськими спорудами позивача.

Згідно з положеннями статті 120 та статті 377 ЦК України до ОСОБА_1 має відійти право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована 1/2 частини його будинку з господарськими спорудами, без зміни її цільового призначення в розмірах, необхідних для обслуговування належної йому на праві власності частини житлового будинку з господарськими спорудами.

Однак, як на даний час, так і на час укладення договору купівлі-продажу, частка

ОСОБА_1 в будинку не виділена в натурі, а тому межі земельної ділянки, яка необхідна йому для обслуговування належної частини будинку, також не визначені.

Виходячи з положень частини 6 статті 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Таким чином при продажі всієї ділянки порушуються права позивача, тому договір купівлі-продажу земельної ділянки також має буди визнано недійсним.

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За такого вимоги в частині застосування наслідків недійсності правочинів, виходячи із зазначених положень закону також підлягає задоволенню.

Згідно ст. 88 ЦПК УКраїни з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (які є сторонами правочинів), підлягає стягненню на користь позивача відшкодування понесених ним судових витрат у виді сплаченого при поданні позову до суду судового збору в сумі 440 грн., по 220 грн. з кожного.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 130, 209, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та будинку і застосування наслідків недійсності правочинів задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір від 6 вересня 2013 року купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_5, посвідчений в той день приватним нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 (зареєстрований в реєстрі за № 1062).

Застосувати наслідки недійсності правочину - повернути сторони договору в попередній стан, а саме: зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_5 35000 (тридцять п'ять тисяч) грн. отримані від продажу будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 зобов'язати повернути у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір від 6 вересня 2013 року купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0913 га, кадастровий номер 4823382001:05:013:0011, розташованої по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_5, посвідчений в той день приватним нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 (зареєстрований в реєстрі за № 1063).

Застосувати наслідки недійсності правочину - повернути сторони договору в попередній стан, а саме: зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_5 9000 (дев'ять тисяч) грн. отриманих від продажу земельної ділянки, а ОСОБА_5 зобов'язати повернути у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0913 га, кадастровий номер 4823382001:05:013:0011, розташовану по АДРЕСА_1.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрат у виді судового збору в загальній сумі 220 (двісті двадцять), по 110 (сто десять) грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Жовтневий районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Його повний текст складено 24 червня 2014 року.

Суддя Р.В. Козаченко