Ухвала суду № 39417478, 17.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 р.Справа № 818/945/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 818/945/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединський нафтомаслозавод"

до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Лебединський нафтомаслозавод", звернувся до суду з адміністративним позовом до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.12.2013 р. № 0001792201 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 271 546, 50 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.04.2014 р. № 0000552201 про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 60 746, 25 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.04.2014 р. № 0000612201 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 8 479, 00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Лебединський нафтомаслозавод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 р. За результатами перевірки 05 грудня 2013 року складений акт № 431/22/22589938 (т. 1 а.с. 12-57) згідно якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 139.1.11 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 181 031, 00 грн., а також порушення п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 71 336, 00 грн. і завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в розмірі 18 157, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 19 грудня 2013 р. Сумською ОДПІ були прийняті податкове повідомлення-рішення № 0001832201 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 18 157, 00 грн. (т. 1 а.с. 58); податкове повідомлення-рішення № 0001792201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 271 546, 50 грн., з яких: 181 031, 00 грн. основний платіж, 90 515, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с. 59) та податкове повідомлення-рішення № 0001812201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 89 170, 00 грн., з яких: 71 336, 00 грн. основний платіж, 17 834, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с. 60).

Не погоджуючись з указаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ "Лебединський нафтомаслозавод" оскаржило їх в адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у Сумській області від 26.02.2014 р. № 3220/10/18-28-10-03-04-201/229ск (т. 1 а.с. 220-224), залишеним без змін Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 31.03.2014 р. № 5690/6/99-99-10-01-15 (т. 1 а.с. 225-226), скарга позивача була частково задоволена, податкові повідомлення-рішення від 19.12.2013 р. № 0001832201 в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 9 678, 00 грн., та № 0001812201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 22 739, 00 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5 684, 75 грн. - скасовані.

Враховуючи рішення Головного управління Міндоходів у Сумській області та Міністерства доходів і зборів України, 08 квітня 2014 року Сумською ОДПІ були прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000552201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 60 746, 25 грн., з яких: 48 597, 00 грн. основний платіж, 12 149, 25 грн. штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с. 67) та податкове повідомлення-рішення № 0000612201 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 8 479, 00 грн. (т. 1 а.с. 68).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України. Висновки відповідача викладені в акті перевірки позивача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд першої інстанції, виходячи із аналізу законодавчих норм, вірно зазначив, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість та до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Встановлені обставини справи, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що згідно договору поставки № 16.03/12 від 15.03.2012 р. ТОВ "Лінкор" зобов'язувалось поставити позивачу присадки у строк та на умовах, визначених договором. Факт отримання та оплати ТОВ "Лебединський нафтомаслозавод" обумовлених договором присадок, підтверджується рахунками, видатковими накладними та платіжними дорученнями про сплату коштів. На суму поставленого товару ТОВ "Лінкор" були виписані податкові накладні. Перевезення присадок від продавця покупцю здійснювалось кур'єрською службою доставки "Нова пошта", про що свідчать товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 73-127).

Так само, згідно договорів № 18/11-2 від 18.10.2010 р. та № 08/04/12 від 17.04.2012 р. ТОВ "Нагоя" і ТОВ "ВІА-Ойл" зобов'язувались поставити позивачу відпрацьоване масло в порядку і строки, визначені договорами. Факт отримання та оплати ТОВ "Лебединський маслозавод" відпрацьованого масла, підтверджується рахунками, видатковими накладними та платіжними дорученнями про сплату коштів. На суму поставленого товару ТОВ "Нагоя" і ТОВ "ВІА-Ойл" були виписані податкові накладні. Перевезення відпрацьованого масла від продавців покупцю здійснювалось власним транспортом позивача, про що свідчать товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 128-143, т. 2 а.с. 38-39).

Оприбуткування та використання у господарській діяльності придбаних у ТОВ "Лінкор", ТОВ "Нагоя" і ТОВ "ВІА-Ойл" товарів підтверджується копією картки рахунку 631 та копіями оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631 (т. 1 а.с. 144-163).

Враховуючи наведене, господарські операції з придбання присадок та відпрацьованого масла між ТОВ "Лебединський нафтомаслозавод" і ТОВ "Лінкор", ТОВ "Нагоя" та ТОВ "ВІА-Ойл" фактично здійснені, направлені на настання правових наслідків, які обумовлені ними та підтверджені відповідними первинними документами.

Отже, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на відображення цих господарських операцій у податковому обліку при визначенні об'єктів оподаткування податком на додану вартість і податком на прибуток, зокрема формування податкового кредиту та витрат.

Також, надаючи правову оцінку діям позивача щодо включення ТОВ "Лебединський маслозавод" до собівартості виготовленої продукції вартості оливи технічної № 1, отриманої в результаті переробки відпрацьованої оливи, суд першої інстанції правомірно виходив з наступного.

Згідно пп. 138.8.1, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Поняття "зворотних відходів" надається у п. 328 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості, затверджених Наказом Мінпромполітики України № 373 від 09.07.2007 р. Так, "зворотними відходами" є залишки сировини, матеріалів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, які утворилися в процесі виробництва продукції, повністю або частково втратили корисні споживчі якості вихідної сировини, тому використовуються з завищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використовуються по прямому призначенню.

Суд першої інстанції, виходячи із аналізу законодавчих норм, вірно зазначив, що прямі матеріальні витрати мають зменшуватись на вартість лише тих зворотних відходів, які повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не використовуються та не можуть в подальшому використовуватись у процесі виробництва.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до "Змін та доповнень до Технологічного регламенту "На збирання, зберігання, утилізацію та переробку відпрацьованих олив" ТОВ "Лебединський маслозавод", розробленого головним інженером Шило С.П. та затвердженого генеральним директором Ждановим Є.О., технологічний процес переробки оливи полягає в очистці відпрацьованих олив - індустріальних, гідравлічних, компресорних, енергетичних, трансмісійних, моторних та змащувально-охолоджуючих рідин, від механічних домішок з наступним фракціонуванням оливи та отриманням залишку, що використовується для виробництва трансмісійних олив для промислового устаткування (нігрол) та оливи технічної, що доочищається кислотно-контактним способом з використанням кислотного електроліту і відбілюючої глини та використовується для виробництва індустріальних, гідравлічних, трансмісійних, моторних олив (т. 2 а.с. 2-30).

В процесі виробництва відпрацьованих олив позивач отримує: оливу технічну, що є сировиною для виробництва олив; нігрол - готова продукція; технічну оливу № 1, що є нетоварним продуктом та використовується безпосередньо на підприємстві в якості палива для котлів КСТ-100 і "установки по компанундированию". Наказами №№ 59/1 від 29.11.2011 р., 51/1 від 30.11.2012 р., 64 від 07.12.2011 р. за результатами проведених хронометражів були затверджені норми витрат оливи технічної та оливи технічної № 1 в якості палива для "установки по компанундированию" і котлів КСТ-100.

Таким чином, технічна олива № 1 є одним із продуктів, який одержуються внаслідок фракціонування відпрацьованої оливи та в подальшому приймає участь в процесі виготовлення продукції, а саме: використовується в якості палива для "установки по компанундированию" (фракціонування), а також в якості сировини для отримання технічної оливи, що є напівфабрикатом моторної оливи.

Отже, технічна олива № 1 не є "зворотними відходами", а є продуктом переробки відпрацьованої оливи, який використовується ТОВ "Лебединський нафтомаслозавод" в технологічному процесі виготовлення моторної оливи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права включати вартість цієї технічної оливи № 1 в собівартість готової продукції.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, податковий орган стверджуючи про завищення позивачем витрат звичайної діяльності через віднесення до їх складу вартості разових (індивідуальних) ліцензій на зовнішньоекономічну операцію, придбаних у зв'язку із застосуванням Міністерством економіки України спеціальної санкції за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, Сумська ОДПІ посилається на пп. 139.1.11 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

У відповідності до вказаного підпункту статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку.

Проте, за своєю правовою природою, ліцензії на зовнішньоекономічну операцію не є штрафом та/або неустойкою чи пенею, застосованою за рішенням сторони договору, чи за рішенням відповідного державного органу, чи за рішення суду, а є витратами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на підставі пп. 138.10.6. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, який встановлює, що до складу інших витрат включаються витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності.

Таким чином, висновки суду першої інстанції, що ТОВ "Лебединський нафтомаслозавод" мало право враховувати у складі витрат вартість разових (індивідуальних) ліцензій на зовнішньоекономічну операцію є правомірними.

З огляду на зазначені обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства України, колегія судді підтверджує висновки суду першої інстанції про наявність достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року по справі № 818/945/14 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 818/945/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.