Ухвала суду № 39413961, 17.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 р.Справа № 816/6900/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Подобайло З.Г. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Павленко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2014р. по справі № 816/6900/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

02 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

У своєму позові ОСОБА_1 просила визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (надалі - ТУ ДСА в Полтавській області) щодо невиплати їй грошової винагороди згідно із наказом Комсомольського міського суду № 15.2-а від 01.07.2013 року та матеріальної допомоги на оздоровлення згідно із наказом Комсомольського міського суду Полтавської області № 22.2-а від 31.07.2013 року; зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити їй грошову винагороду згідно із наказом Комсомольського міського суду № 15.2-а від 01.07.2013 року та матеріальну допомогу на оздоровлення згідно із наказом Комсомольського міського суду Полтавської області № 22.2-а від 31.07.2013 року; стягнути із відповідача компенсацію завданої їй моральної шкоди у розмірі 500 грн.

В обґрунтування таких вимог позивач вказувала, що працює на посаді помічника голови Комсомольського міського суду Полтавської області. Згаданим наказами її було премійовано за сумлінну безперервну працю протягом 10 років та зразкове виконання трудових обов'язків у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати (наказ № 15.2-а від 01.07.2013 року), а також було надано матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати ( наказ № 22.2-а від 31.07.2013 року). Ці накази були направлені Комсомольським міським судом Полтавської області до ТУ ДСА в Полтавській області, яке, як на думку позивача, протиправно, повернуло зазначені накази до суду без виконання, вмотивувавши це відсутністю необхідних бюджетних асигнувань. З посиланням на Закони України " Про державну службу" "Про судоустрій та статус суддів", інші нормативні акти, позивач стверджувала, що вона має беззаперечне право на згадані виплати та відмова їх вчинити у зв'язку із відсутністю фінансування є протиправною. Також вказувала, що невиплата їй належних коштів спричинила порушення нормальних життєвих зв'язків та моральні страждання, у зв'язку з чим також просила відшкодувати на її користь 500 грн. моральної шкоди.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 року позов ОСОБА_1 в частині вимог про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області нарахувати й виплатити їй матеріальну допомогу на оздоровлення згідно із наказом Комсомольського міського суду Полтавської області № 22.2-а від 31.07.2013 року - залишено без розгляду. Позовні вимоги про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області нарахувати й виплатити грошову винагороду згідно із наказом Комсомольського міського суду № 15.2-а від 01.07.2013 року - задоволено. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову винагороду згідно із наказом Комсомольського міського суду № 15.2-а від 01.07.2013 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином. Від представника ТУ ДСА України в Полтавській області надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, у зв`язку з зайнятістю представників та відсутністю коштів на відрядження.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які приймають участь у справі, фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст. 41 КАС України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що до початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 направила до суду заяву про відкликання позову в частині вимог про зобов'язання ТУ ДСА в Полтавській області вчинити нарахування та виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 53).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви.

З огляду на вказану норму, суд залишає без розгляду позов ОСОБА_1 в частині вимог про зобов'язання ТУ ДСА в Полтавській області вчинити нарахування та виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення.

Надаючи оцінку правомірності позовних вимог в частині, що не була відкликана позивачем, суд приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 01.07.2003 року працює на посадах апарату Комсомольського міського суду Полтавської області. З 06.07.2005 року по теперішній час займає посаду помічника голови Комсомольського міського суду Полтавської області.

Наказом керівника апарату Комсомольського міського суду Полтавської області №15.2-а від 01.07.2013 року постановлено за сумлінну, безперервну працю в Комсомольському міському суді на протязі 10 років, зразкове виконання трудових обов'язків, ОСОБА_1 видати грошову премію в розмірі середньомісячної заробітної плати.

На підставі заяви ОСОБА_1 наказом керівника апарату Комсомольського міського суду Полтавської області від 31.07.2013 року №22.2-а ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Копії наказів №15.2-а від 01.07.2013 року та №22.2-а від 31.07.2013 року були направлені Комсомольським міським судом Полтавської області до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області та повернуті останнім без виконання з посиланням на відсутність фінансування.

На час звернення ОСОБА_1 до суду виплати за згаданим наказами не були проведені.

Приймаючи рішення у справі, суд не оцінює правомірності й обґрунтованості наказу Комсомольського міського суду №15.2-а від 01.07.2013 року про виплату ОСОБА_1 матеріальної винагороди - оскільки між сторонами відсутній спір з даного приводу, а наказ Комсомольського міського суду як роботодавця по відношенню до позивача є чинним і ніким не оскаржений та не скасований.

Оцінюючи невиконання ТУ ДСА в Полтавській області цього наказу, суд зазначає наступне.

Між сторонами відсутній спір щодо причин невиконання ТУ ДСА в Полтавській області наказу керівника апарату Комсомольського міського суду Полтавської області №15.2-а від 01.07.2013 року.

Причиною відсутності виплат на користь ОСОБА_1 є відсутність бюджетного фінансування на відповідні видатки ТУ ДСА в Полтавській області.

Згідно з тверджень відповідача, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та інших заохочувальних виплат може бути проведена тільки після внесення змін до Державного бюджету України на 2013 рік по КПКВ 0501040 "Здійснення правосуддя місцевими загальними судами".

Суд не заперечує твердження відповідача про відсутність належного фінансування.

У той же час виплата грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків, передбачена та гарантована ст. 34 Законом України "Про державну службу".

Виплата такої винагороди здійснюється у розмірі та в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, й таким Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 212 від 24.02.2003 року, передбачено виплату грошової винагороди в межах асигнувань на оплату праці.

Проте, за змістом ч. 2 ст. 142 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації.

Діючим законодавством визначено обов'язок територіальних підрозділів ДСА України забезпечувати фінансування апаратів загальних судів у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось відповідачем, що наказ Комсомольського міського суду Полтавської області №15.2-а від 01.07.2013 року про виплату ОСОБА_1 грошової винагороди в розмірі середньомісячної заробітної плати є чинним, не скасованим, а отже підлягає виконанню. Разом з тим призначена винагорода позивачу не виплачена.

Право позивача на її отримання встановлена законом, і відсутність належного фінансування не моде вважатися правомірною підставою позбавлення такого права.

Позиція щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги та ін. в залежність від видатків бюджету неодноразово висловлювалася Конституційним судом України (рішення Конституційного суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 , від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

В останньому рішенні Конституційний суд України вказав: зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

На неприпустимість залежності виконання державою своїх функцій, передбачених законом, від бюджетного фінансування так само неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини (рішення "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України"; "Войтенко проти України", "Шмалько проти України", інші).

Таким чином, на думку суду, має місце бездіяльність відповідача щодо невиконання наказу Комсомольського міського суду Полтавської області №15.2-а від 01.07.2013 року про надання ОСОБА_1 грошової винагороди, яка порушує встановлені законом права та інтереси позивача. Тому така бездіяльність підлягає визнанню протиправною.

Як наслідок констатованого факту порушення права позивача, що порушене протиправною бездіяльністю, суд приходить до висновку про необхідність захисту порушеного права шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області перерахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову винагороду згідно із наказом Комсомольського міського суду № 15.2-а від 01.07.2013 року.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 500 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі змісту пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4, у позовній заяві позивачем має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В адміністративному позові ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих пояснень та реальних обставин чи інших доказів, які б свідчили про заподіяння моральних страждань позивачу внаслідок саме неправомірної бездіяльності відповідача, наслідки таких страждань та причинно - наслідковий зв'язок між бездіяльністю та наслідками.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги в цій частині необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Згідно з частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не довів обґрунтованість своїх заперечень, на відміну від позивача, який довів обґрунтованість частини вимог, заявлених у позові.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем постанова суду не оскаржена, а скарга позивача містить обґрунтування щодо незаконності на його думку рішення суду лише в частині задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2014р. по справі № 816/6900/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.Судді(підпис) (підпис) Подобайло З.Г. Макаренко Я.М. Повний текст ухвали виготовлений 23.06.2014 р.