Постанова № 39413846, 24.06.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2014 року 810/6852/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий - суддя Волков А.С.,

фіксування судового засідання технічними засобами та ведення журналу забезпечував секретар судового засідання Луценко К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області до Колективного підприємства "Білоцерківбуд" про підтвердження правомірності нарахування податкових зобов’язань та стягнення податкових зобов’язань,

в с т а н о в и в:

У грудні 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулась Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області з позовом до Колективного підприємства "Білоцерківбуд" про підтвердження правомірності нарахування відповідачу податкових зобов’язань за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг)" у сумі 90711,00 грн. внаслідок застосування до оцінки господарських операцій "звичайних цін", а також стягнення з відповідача податкових зобов’язань за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг)" у сумі 90711,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами перевірки діяльності відповідача податковим органом виявлено, що відповідач здійснював реалізацію товарів (залізобетонних виробів) за цінами, які є нижчими за ринкові. На думку податкового органу, це призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з чим орган нарахував відповідачу податкові зобов'язання за вказаним платежем виходячи з положень про звичайні ціни та звернувся до суду з позовом щодо підтвердження правомірності такого нарахування та стягнення податкових зобов'язань.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2014 відкрито провадження в адміністративній справі, розпочато судовий розгляд.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що податкове повідомлення-рішення, яке було прийнято податковим органом за результатами перевірки і визначало розмір грошових зобов'язань з податку на додану вартість, було відкликано податковим органом. Жодних інших рішень (податкових повідомлень-рішень), якими б податковий орган визначав відповідачу суму грошових зобов'язань у зв'язку з проведеною перевіркою, податковим органом не приймалось. На день судового розгляду заборгованість у відповідача з податку на додану вартість відсутня, що підтверджується двостороннім актом звірки. Таким чином, відповідач вважає, що вимоги про стягнення податкових зобов'язань є безпідставними, оскільки такі податкові зобов'язання в нього відсутні, як відсутня і заборгованість. Крім того, відповідач зазначав, що у вересні 2013 року відбулися зміни у податковому законодавстві, в результаті яких податкові органи були позбавлені права звертатися до суду з приводу підтвердження правомірності нарахування грошових зобов'язань, оскільки Податковим кодексом України запроваджено інший порядок дій у зв'язку із застосуванням положень про "звичайні ціни". Таким чином, відповідач вказував, що у податкового органу відсутнє право на позов, який пред'явлено в даній справі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

З позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що орган доходів і зборів звернувся до суду з двома позовними вимогами: про підтвердження правомірності нарахування відповідачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість внаслідок застосування положень Податкового кодексу України про "звичайні ціни", а також про стягнення з відповідача цієї суми податкових зобов’язань.

Фактичною підставою для пред’явлення позову є висновки акта документальної позапланової перевірки від 03.07.2013 № 2669/22-3/01267975/122 про те, що відповідач порушив вимоги пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 60474,00 грн. Такий висновок зроблено посадовими особами податкового органу на підставі застосування положень Податкового кодексу України про звичайні ціни.

За результатами перевірки органом доходів і зборів прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2013 № 0003422203/61, згідно з яким відповідачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у загальній сумі 90711,00 грн., з яких: 60474,00 грн. – за основним платежем; 30237,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Листом від 08.08.2013 № 729/10/22-3 вказане податкове повідомлення-рішення було відкликано органом доходів і зборів, таким чином, грошове зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 90711,00 грн., що визначене на підставі податкового повідомлення-рішення від 19.07.2013 № 0003422203/61, не є таким, що визначено в установленому порядку (є неузгодженим), і не утворює податковий борг (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З представленого суду відповідачем акта звірки від 26.05.2014, складеного представниками Білоцерківської ОДПІ та відповідача, убачається, що за даними податкового органу сальдо податкових зобов'язань відповідача з податку на додану вартість станом на 26.05.2014 становить 0,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, до яких також належить і суд, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковим кодексом України визначений вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю.

Так, підпунктом 20.1.36 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи (органи доходів і зборів) мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

До 1 вересня 2013 року застосування вказаної норми пов’язувалось з положеннями пункту 39.15 статті 39 Податкового кодексу України, згідно з якими в разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності. Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки. За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Однак, Законом України від 04.07.2013 № 408-VIІ, який набув чинності з 01.09.2013 статтю 39 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, яка виключила обов’язок органів доходів і зборів звертатися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань і встановила інший порядок адміністрування податків у випадку застосування положень про "звичайні ціни", який збігається із загальним порядком. Так, згідно з підпунктами 39.5.2.22 та 39.5.2.23 пункту 39.5 статті 39 Податкового кодексу України прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки контрольованої операції здійснюється у порядку, передбаченому статтею 86 цього Кодексу. Оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки контрольованої операції, здійснюється відповідно до статті 56 цього Кодексу.

Суд звертає увагу органу доходів і зборів, що Податковий кодекс України передбачає лише два способи визначення податкових та грошових зобов’язань: самостійно платником податків шляхом подання податкової (митної) декларації або уточнюючого розрахунку, який подається контролюючому органу; контролюючим органом у випадках визначених законом шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення (ст. 54 ПК України).

У контексті вирішення питання про дію закону в часі суд зазначає, що за загальним правилом до спірних правовідносин застосовуються ті норми матеріального права, які діяли на час їх виникнення. Разом з тим, порядок способи реалізації суб’єктами правовідносин прав та обов’язків, владної компетенції, у тому числі й з питань адміністрування податків та звернення до суду визначаються нормами, що є чинними на момент вчинення тієї чи іншої дії (процесуальні норми). Так, в силу статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Функцією судів, що визначена статтею 124 Конституції України, є здійснення правосуддя.

Адміністративні суди, згідно зі статтями 3, 4 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюють правосуддя в адміністративних справах - переданих на вирішення адміністративного суду публічно-правових спорах, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування чи їхня посадова чи службова особа. Враховуючи передбачену законами обов’язковість для виконання законних вимог суб’єкта владних повноважень, адміністративно-правовий спір, як правило, пов’язується з оспорюванням чи оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин з боку юридичних чи фізичних осіб.

Однак, ані Податковий кодекс України, ані Кодекс адміністративного судочинства України, ані інші законодавчі акти не наділяють адміністративні суди повноваженнями визначати платникам податків податкові та грошові зобов’язання або підтверджувати правомірність їх нарахування органами доходів і зборів, окрім розгляду адміністративних справ з приводу оскарження податкових повідомлень-рішень або стягнення податкового боргу.

Дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, суд не має права перебирати на себе повноваження інших органів державної влади, зокрема у питанні реалізації органом доходів і зборів наданої йому Податковим кодексом України з приводу визначення платникам податків податкових та грошових зобов’язань, адміністрування податків і зборів.

Таким чином, вимога органу доходів і зборів про підтвердження правомірності нарахування відповідачу податкових зобов’язань за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг)" у сумі 90711,00 грн. внаслідок застосування до оцінки господарських операцій "звичайних цін" задоволенню не підлягає.

Суд наголошує, що суб’єкт владних повноважень має право звернутися до суду лише у випадках, встановлених законом (пункт 4 частини першої статті 17, стаття 104 КАС України), це право не підлягає розширеному тлумаченню.

З приводу іншої позовної вимоги - стягнення з відповідача податкових зобов’язань за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг)" у сумі 90711,00 грн., суд зазначає наступне.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи (органи доходів і зборів) мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Таким чином, умовою для звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів є наявність податкового боргу - суми узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк.

Як вже зазначалось, податкове повідомлення-рішення від 19.07.2013 № 0003422203/61, яким було визначено відповідачу грошове зобов’язання у загальні сумі 90711,00 грн., листом від 08.08.2013 № 729/10/22-3 було відкликано.

Жодного іншого податкового повідомлення-рішення з приводу визначення позивачу вказаної суми грошового зобов'язання органами доходів і зборів не приймалось.

Таким чином, у відповідача відсутні як податковий борг у сумі 90711,00 грн., так і саме грошове зобов'язання з приводу сплати вказаної суми.

Це означає, що вимоги податкового органу про стягнення з відповідача податкових зобов'язань у сумі 90711,00 грн. є безпідставними.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому судові витрати стягненню з державного бюджету на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 червня 2014 р.