Постанова № 39413397, 18.06.2014, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 червня 2014 р. Справа № 820/170/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Супрун Ю.О.,

суддів - Біленського О.О., Полях Н.А.

при секретарі судового засідання - Ахвердян Р.А.,

за участю: представника позивача - Сердюк Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лемма" (надалі за текстом - ПАТ "СК "Лемма", позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі за текстом - Нацкомфінпослуг, відповідач), в якому просив суд скасувати повністю Припис № 9/421/12/1-СК від 03.01.2012р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 10 січня 2012 року ПАТ "Страхова компанія "ЛЕММА" отримало примірник спірного Припису №9/421/12/1-СК від 03.01.2012, яким ПАТ "СК "ЛЕММА" приписано усунути виявлені порушення вимог законодавства України у сфері надання фінансових послуг. Вказаний припис винесено за наслідками розгляду Акту позапланової інспекції ПАТ СК "ЛЕММА" №1106/42/3/1 від 14.12.2011р., яким, зокрема, встановлено, що ПАТ "СК "ЛЕММА" допустило порушення: 1) підпункту 3.5.2 розділу 3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг України від 28.08.2003р. N40, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.09.2003р. за N805/8126 в частині застосування у правилах страхування понять, яким не надано тлумачення та які не визначені у відповідних нормативно-правових актах; 2) абзацу третього пункту 3.5.3 розділу 3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг України від 28.08.2003р. N40, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.09.2003 р. за № 805/8126 в частині допущення страховиком у тексті правил страхування застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту.

16.01.2012р. позивач, у відповідності з п. 6.2 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року N 125 (зі змінами та доповненнями), оскаржив вказаний вище Припис Голові Держфінпослуг та 13.02.2012р. отримав Рішення від 07.02.2012р. №1528/44-8, яким його скарга від 16.01.2012р. на Припис була залишена без задоволення, а Припис - без змін. Позивач не погоджується з згаданим Приписом, оскільки вважає, що не допускав зазначених вище порушень, на усунення яких виданий Припис.

Так, посилаючись на положення Закону України «Про страхування» та Ліцензійні умови, позивач стверджує, що станом на 22.03.2007р. збоку відповідача жодних зауважень щодо Правил страхування не було, вказані Правила відповідали вимогам ст. 17 Закону України "Про страхування" та Ліцензійним умовам, ПАТ "СК "ЛЕММА" виконало усі вимоги нормативно - правових актів України, які регулюють страхову діяльність, та згідно з поданими документами відповідала Ліцензійним умовам. Положення ст. 17 згаданого Закону та п. 3.5 Ліцензійних умов, які встановлюють вимоги до Правил страхування, змін не зазнали. Таким чином, якщо правила добровільного страхування фінансових ризиків ПАТ "СК "ЛЕММА" відповідали вимогам законодавства на момент їх реєстрації в Держфінпослуг (22.03.2007р., тоді ж була видана Ліцензія на здійснення добровільного страхування фінансових ризиків), то ті ж самі Правила відповідають тим же вимогам законодавства і на сьогоднішній день. Отже, позивач вважає необґрунтованими висновки Припису про допущення ним порушень законодавства в сфері фінансових послуг в частині невідповідності Правил страхування Ліцензійним умовам, оскільки ж сама Держфінпослуг, зареєструвавши їх, визнала їх відповідність всім вимогам чинного законодавства України.

Позивач заперечує проти висновку Акту в частині порушення підпункту 3.5.2 розділу З Ліцензійних умов в частині застосування у Правилах страхування понять, яким не надано тлумачення та які не визначені у відповідних нормативно-правових актах, оскільки, по - перше, в п. 3.5.2. Ліцензійних умов визначено, що поняття, що використовуються у Правилах страхування, повинні відповідати вимогам відповідних нормативно-правових актів. У разі потреби застосування понять, не визначених у відповідних нормативно-правових актах, потрібно дати їх тлумачення. По-друге, за своєю суттю категорія «грубий» є оціночним поняттям - це прийом юридичної техніки, за допомогою якого законодавець лише в загальному вигляді окреслює ставлення особи до своєї дії (бездіяльності) та/або їх наслідків. А по-третє, обґрунтування висновку Акту перевірки про допущене порушення №1 базуються на помилковому ототожненні категорії вини, яка застосовується в кримінальному праві, та вини як цивільно-правової категорії.

Заперечення позивача проти висновку Акту № 2 в частині порушення абзацу третього пункту 3.5.3 розділу 3 Ліцензійних умов в частині допущення страховиком у тексті Правил страхування застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту полягають в тому, що правова позиція співробітників Держфінпослуг з приводу можливості неоднозначного розуміння змісту фразеологічних зворотів «особливості договору» та «додаткові ризики», які описують корегувальні коефіцієнти, не обґрунтована жодними положеннями чинного законодавства.

Виходячи з цього, ПАТ "СК "ЛЕММА" просить суд скасувати Припис №9/421/12/1-СК від 03.01.2012р. повністю.

В ході розгляду зазначеної справи, судом було замінено первісного відповідача Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування адміністративного позову.

Представник відповідача до судового зсідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010р. № 157, визначені повноваження Держфінпослуг.

Відповідно до абз. 2 п. 1 згаданого Положення, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Частиною 1 статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що у разі, порушення законів та інших нормативно - правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Держфінпослуг застосовує заходи впливу відповідно до закону.

На виконання завдань щодо захисту інтересів споживачів фінансових послуг, врегулювання порядку застосування заходів впливу та забезпечення захисту прав осіб, щодо яких вони застосовуються, Держфінпослуг розроблено Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, яке затверджене розпорядженням Держфінпослуг від 13.11.2003р. № 125, що зареєстроване в Міністерстві Юстиції України 03.12.2003р. за № 1115/8436.

Вказаним Положенням визначені умови, порядок і строки провадження у справах про порушення законів та інших нормативно - правових актів, що регулюють діяльність із надання фінансових послуг, порядок прийняття рішень про застосування заходів впливу та процедуру їх оскарження.

Відповідно до пунктів 4.5 та 4.6 вищевказаного Положення, у разі виявлення порушень законодавства про фінансові послуги, посадові особи Держфінпослуг зобов'язані скласти акт про порушення або акт перевірки з викладенням у ньому змісту виявлених порушень. При цьому, виявлені посадовими особами Держфінпослуг факти порушення законодавства про фінансові послуги чітко викладаються в акті про порушення або в акті перевірки із зазначенням доказів та з посиланням на відповідну норму та/або іншого нормативно - правового акту.

Судом встановлено, що інспекційною групою Держфінпослуг на підставі Рішення в.о. голови Діржфінпосуг Лутака М.Д. від 21.11.2011р., згідно підп. «г» п. 3.1 глави 3 Правил проведення перевірок Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28.10.2003р. № 96, зареєстрованих в Міністерстві Юстиції України 19.12.2003р. за № 1184/8505, було проведено позапланову інспекцію Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма" з питань, які викладені у листі Служби Безпеки України від 09.11.2011р. за вих. № 8/7/3-6328, із залученням до проведення інспекції співробітника ДКЗЕД Служби Безпеки України.

Під час проведення вказаної позапланової інспекції позивача було виявлено невідповідність змісту Правил добровільного страхування фінансових ризиків, затверджених Президентом Товариства 26.02.2007р., зареєстрованих Держфінпослуг 22.03.2008р. за реєстраційним номером 1870878, вимогам Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003р. № 40, зареєстрованих в Міністерстві Юстиції України 15.09.2003 р. за № 805/8126, які встановлюють вимоги, обов'язкові для виконання під час провадження страхової діяльності та на день отримання ліцензії, зокрема, вимогам до Правил страхування, встановлених у пункті 3.5. розділу 3 Ліцензійних умов.

За результатами інспекції складений Акт позапланової інспекції ПАТ «Страхова компанія» Лемма» від 14.12.2011р. № 1106/42/3/1.

За наслідками розгляду справи про порушення вимог законодавства про фінансові послуги, що були зафіксовані у вказаному вище Акті позапланової інспекції, членом Комісії - в.о. Директора інспекційного департаменту Держфінпослуг винесено спірний Припис від 03.01.2012р. 3 9/421/12/1-СК.

Отже, порушення позивачем вимог Ліцензійних умов було виявлене саме під час проведення вказаного заходу - позапланової інспекції.

При цьому, суд зазначає, що наявність встановлених порушень не спростовується доводами позивача про факт реєстрації Правил Держфінпослуг, а також видачу ліцензії на здійснення добровільного страхування фінансових ризиків, оскільки, зокрема, такі факти не усувають та не можуть усунути наявність у Правилах порушень вимог підп. 3.5.2 та абз. 3 підп. 3.5.3 розд. 3 Ліцензійних умов, які не було виявлено раніше та які полягають у наступному.

Ліцензійні умови розроблені відповідно до вимог Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування», «Про господарські товариства», Указів Президента України від 04.04.2003р. № 292 «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України», від 22.07.2003р. № 740 «Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» та інших нормативно-правових актів, які регламентують відносини, що виникають у сфері здійснення страхової діяльності.

Відповідно до підпункту 3.5.2 пункту 3.5 розділу 3 Ліцензійних умов поняття, що використовуються у Правилах страхування, повинні відповідати вимогам відповідних нормативно-правових актів. У разі потреби застосування понять, не визначених у відповідних нормативно-правових актах, потрібно дати їх тлумачення.

У порушення зазначеної норми, Правила містять поняття «груба необережність» та не містять тлумачення цього поняття. При цьому, у законодавстві України міститься тлумачення лише поняття «необережність», а саме відповідне визначення міститься у статті 25 Кримінального кодексу України, яке у зв'язку з тим, що не визначено у нормативно-правових актах, що регулюють страхову діяльність, допустимо застосувати за аналогією.

При цьому, визначення «грубої необережності» не має не у відповідних нормативних актах, які регулюють страхову діяльність, не в будь-яких інших.

Позивачем в адміністративному позові на підтвердження того, що законодавством вже надано тлумачення поняттю «груба необережність» на законодавчому рівні наводяться положення статті 1193 Цивільного кодексу України, проте зазначена стаття не містить тлумачення «грубої необережності», а лише посилається на зазначене словосполучення. Таким чином, позивачем не доведено, що чинне законодавство вже містить визначення поняття «груба необережність».

Як зазначено самим позивачем, категорія «грубий» є оціночним поняттям, яке лише в загальному вигляді окреслює ставлення особи до своєї дії (бездіяльності).

Відповідно до підпункту 11.4.2 пункту 11.4 Правил, страхове відшкодування не виплачується, а дію договору страхування може бути припинено, якщо страхувальник (вигодонабувач), хто-небудь з їхніх повноправних представників та/або власників допустив грубу необережність, що призвела до страхового випадку.

Тобто, у Правилах поняття «груба необережність» застосовується до дій, які може допустити страхувальник.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що оскільки визначення «груба необережність» законодавство не містить взагалі, то страхувальник може бути безпідставно звинувачений страховою компанією саме у «грубій необережності», що призведе до негативних наслідків для нього, та неможливості довести протилежне.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про страхування», страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

За визначенням статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Послуги у сфері страхування вважаються фінансовими послугами відповідно до статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Отже, страхувальниками є споживачі фінансових послуг.

Створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг є метою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Положеннями пункту 10 частини першої статті 1 та пункту 2 частини першої статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється державою за допомогою комплексів заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг.

Захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг є одним із основних завдань Держфінпослуг (пункт 3 частини першої статті 27 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Таким чином суд вважає, що Держфінпослуг правомірно не може допустити застосування Товариством у Правилах поняття «груба необережність», яку може бути допущено страхувальником-споживачем фінансових послуг, оскільки це є порушенням підпункту 3.5.2 пункту 3.5 розділу 3 Ліцензійних умов в частині застосування у правилах страхування понять, яким не надано тлумачення та які не визначені у відповідних нормативно-правових актах.

Щодо порушення позивачем вимог 3.5.3 розділу 3 Ліцензійних умов, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне:

Як зафіксовано у Акті позапланової інспекції ПАТ "СК "Лемма", у додатку №1 до Правил добровільного страхування фінансових ризиків (додаток до Правил) наведено розрахунок страхових премій, який містить наступні розділи:

1. Загальні положення;

2. Базові страхові тарифи;

3. Корегувальні коефіцієнти;

4. Розрахунок премій.

Згідно з розділом 2 Додатку №1 до Правил, для всіх видів ризиків, передбачених пунктом 3.2 Правил, встановлюється єдиний базовий брутто-тариф (ТО) у розмірі 6% від страхової суми, в припущенні що договір страхування передбачає безумовну франшизу у розмірі 5% від страхової суми, витрати страхової компанії на ведення справи не перевищують 30% брутто-премії.

Розділом 3 Додатку № 1 до Правил передбачено корегування базового тарифу за допомогою наступних корегувальних коефіцієнтів:

1. Врахування впливу характеристик (платоспроможність, умови протікання фінансово-господарської діяльності, статус (резидент-нерезидент) контрагента Страхувальника на ступень ризику;

2. Врахування особливостей договору страхування;

3. Врахування результатів діяльності Страхувальника;

4. Врахування обставин протікання підприємницької діяльності Страхувальника (ймовірність техногенних аварій, наявність протипожежних заходів, особливості географічного розташування об'єктів господарювання, ймовірність протиправних дій третіх осіб і таке інше);

5. Врахування додаткових ризиків;

6. Врахування франшизи.

При цьому, відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити, у тому числі, зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; інші умови за згодою сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про страхування», Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити, у тому числі, предмет договору і страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову у здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про страхування», страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін (частина друга статті 8 Закону України «Про страхування»).

За умови, коли правила конкретного виду страхування не конкретизують які саме маються на увазі додаткові ризики та в якій мірі вони впливають на корегуючий коефіцієнт страхового тарифу, що повинен бути розрахований математично, не можливо однозначно зрозуміти «поведінку» величини страхового тарифу.

Також, неможливо зрозуміти однозначно про які особливості умов договору страхування йде мова у Правилах, за умови, коли особливі умови страхування відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про страхування» повинні бути передбаченими Правилами страхування.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що сам страховий тариф в Правилах відсутній.

Суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року вже розглядався адміністративний позов Акціонерного товариства закритого типу "Страхова компанія "Лемма" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про скасування припису. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства закритого типу "Страхова компанія "Лемма" було відмовлено. Відповідно до ухвали колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін. Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегією суддів Вищого адміністративного суду зазначено, що підставою скасування вищезазначених рішень попередніх інстанцій стало ненадання належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності та не досліджено у повному обсязі об'єктивні дані щодо завищення вартості ремонтно-будівельних робіт.

В ході розгляду зазначеної справи, представник позивача зазначив, що період з моменту реєстрації Правил добровільного страхування фінансових ризиків ПАТ СК "Лемма" до моменту проведення позапланової інспекції за результатами складено Акт № 1106/42/3/1 від 14.12.2011 року, проводились планові та позапланові інспекції ПАТ СК "Лемма" на підставі яких не встановлено жодних порушень в правилах.

На підтвердження зазначеного, позивачем надано: акт позапланової інспекції 38/25/32-п від 13.04.2007 року, акт планової інспекції № 37/25/32-п від 24.05.2007 року, акт планової інспекції № 40/25/32-ц від 18.07.2008 року, акт позапланової інспекції № 93/25/32-п від 26.12.2008 року, акт позапланової інспекції № 775/42/42-п від 09.09.2009 року, акт планової інспекції № 753/42/12-пфм від 30.07.2010 року, акт позапланової інспекції № 310/42/5 від 12.03.2010 року, акт позапланової інспекції № 711/42/12 від 15.08.2011 року.

Суд констатує, що акт є лише передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень правових актів індивідуальної дії та встановлює факти, які самі по собі не є актом застосування норм права та не встановлюють конкретні приписи до позивача. Також, слід зазначити, що акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, що зобов'язує до вчинення будь-яких дій, оскільки акт перевірки не носить обов'язкового характеру для особи, яка перевіряється, не встановлює, припиняє або змінює правовідносини, права та обов'язки осіб, не породжує правових наслідків. Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акта.

Окрім цього, акт фіксує особисту думку перевіряючого в контексті законодавства на предмет порушень у взаємозв'язку з встановленими обставинами.

Тобто посилання позивача на ті обставини, що здійснюючи попередні перевірки діяльності ПАТ СК "Лемма" той самий уповноважений орган, проаналізувавши ті ж самі Правила страхування, дійшов до висновків щодо відсутності порушень закону ПАТ СК "Лемма", суд не бере до уваги, оскільки зазначені обставини не кореспондуються з приписами чинного законодавства.

Таким чином, страховою компанією задекларовано в Правилах корегування базового брутто-тарифу (ТО), зокрема, за корегуючими коефіцієнтами: врахування особливостей договору страхування та врахування додаткових ризиків, при цьому їх лише названо, та не конкретизовано, які саме особливості договору та в якій мірі впливають на ризик, не зазначено які саме додаткові ризики та в якій мірі впливають на ризик. Тобто, корегуючий коефіцієнт залежить від факторів, які визначено в правилах такому вигляді, який не дає можливості однозначного їх розуміння.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про правомірність спірного припису № 9/421/12/1-СК від 03.01.2012р. та відсутність обґрунтованих підстав для його скасування. Судом не встановлено фактів порушення прав позивача у спірних правовідносинах, а сукупність доказів по справі доводить законність та обгрунтованність винесеного припису.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду справи відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність мотивів винесення спірного припису. Отже, у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 24, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 24 червня 2014 року.

Головуючий суддя Супрун Ю.О.

Суддя Полях Н.А.

Суддя Біленський О.О.