Рішення № 39410232, 18.06.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р.Справа № 916/1504/14

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Ніколаєві П.В.

Представники сторін:

прокурор: не з'явився;

від позивача 1 (Міністерство оборони України): не з'явився;

від позивача 2 (Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси): не з'явився;

від відповідача 1 (ТОВ "КРОВ"): Тіпрова О.М. за довіреністю від 19.05.2014 р.;

від відповідача 2 (Військова частина А 2238): не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1504/14:

За позовом: Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси;

До відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ"

2. Військової частини А2238;

про визнання недійсним договору та повернення нерухомого майна;

в с т а н о в и в :

Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави особі Міністерства оборони України в особі квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „КРОВ" (далі - ТОВ), військової частини А2238 (далі -Частина) із позовом про стягнення боргу по договору купівлі - продажу посилаючись на наступне.

Згідно зі ст. 121 Конституції України прокуратура покликана захищати інтереси держави та реалізовувати ці повноваження шляхом звернення до суду з позовом.

Ці повноваження прокурора закріплені також статтею 45 Цивільного процесуального кодексу України та статтями 20 та 361 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (мотивувальна частина рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № З-рп/99).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними у межах, визначених законодавством України.

Відповідно до положень ст. З Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. З, 4, 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та п.1 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №406/2011 Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, - уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пред'явлення Одеським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері позовної заяви в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних відносинах - Міністерства оборони України, а також в інтересах органу військового управління - квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, обумовлено необхідністю захисту порушених прав держави на військове майно, яке в результаті протиправних дій, в обхід визначених законом процедур щодо передачі нерухомого військового майна в оренду, фактично передано у користування (оренду) товариству з обмеженою відповідальністю „КРОВ".

Необхідність представництва викликана наступними обставинами.

29.07.2009 між військовою частиною А2238 та TOB „КРОВ" було укладено договір про надання послуг № 43/2009 (далі - Договір), у відповідності до умов розділу 1, п.п. 2.1, 2.3, 7.1 якого Частина надає ТОВ послуги забезпечення технологічного процесу здійснюваного ТОВ обслуговування та ремонту автомобілів (автосервісу).

Згідно даного договору Частина розташовує технічне устаткування і засоби ТОВ на облаштованій ділянці (без передачі основних фондів в користування ТОВ) з необхідними умовами здійснення технологічного процесу обслуговування та ремонту автомобілів, про що сторонами складається двосторонній акт. ТОВ бере на себе зобов'язання щодо проведення необхідних заходів щодо збереження стану конструкцій, планових та підтримуючих ремонтів основних фондів Частини.

Строк дії Договір (до 25.07.2010), в подальшому був неодноразово пролонгований. Так, згідно з додатковою угодою від 25.07.2013 строк дії Договору було продовжено до 26.07.2014.

Відповідно до положень п.п. 3.1 - 3.4 Договору за надані послуги ТОВ щомісячно сплачує Частині грошові кошти у розмірі, визначеному протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною даного договору. Оплата за надані послуги здійснюється ТОВ від дня підписання акту, передбаченого п. 2.1 Договору. ТОВ компенсує Частині понесені останньою додаткові витрати на оплату комунальних послуг, що пов'язані з забезпеченням технологічного процесу діяльності ТОВ, на підставі окремих рахунків. Розрахунки за Договором здійснюються ТОВ щомісячно у триденний термін після представлення рахунку Частиною.

На думку прокурора Договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 року є удаваним правочином, який укладений між військовою частиною А2238 та TOB для приховання іншого правочину, який вони вчинили, а саме - договору оренди нерухомого майна.

Удаваність Договору про надання послуг та факт передачі військовою частиною А2238 нерухомого державного майна у користування TOB підтверджується наступними обставинами.

Військовою частиною А2238 експлуатується нерухоме майно військового містечка №17, а саме будівля загальною площею 340 кв. м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. В.Стуса, 3 (поштова адреса - м. Одеса, вул. Стуса, 3А). Вказана будівля належить до нерухомого військового майна та перебуває на обліку в КЕВ м. Одеси (копія індивідуальної картки обліку будівлі у матеріалах справи).

Згідно п. 3.1 Договору невід'ємною його частиною є протоколи узгодження цін. Протягом строку дії Договору сторонами було складено три протоколи до Договору - від 29.07.2009, 26.06.2011 та 25.07.2013.

Так, відповідно до протоколу погодження ціни від 25.07.2013 сторони дійшли згоди щодо вартості наданих Частиною послуг забезпечення технологічного процесу у сумі 4 261,90 грн. та площі, необхідної для надання таких послуг ( 464,2 кв. м. = 304,7 кв.м.+59,5 кв.м.+ 100 кв.м.).

Зі змісту зазначених протоколів погодження ціни та Договору (п. 2.1) вбачається, що військова частина надала у користування ТОВ нерухоме майно, зокрема, будівлю площею 304,7 кв.м., у приміщеннях якої знаходиться технічне устаткування і засоби, які належать та використовуються TOB з метою здійснення господарської діяльності із обслуговування та ремонту автомобілів.

Відповідно до умов договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників або користувачів майна серії 220/01 № 84 від 04.04.2013, укладеного між ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" (Страховик) та TOB „КРОВ" (Страхувальник), Страхувальник зобов'язується сплатити страховий платіж та виконувати інші умови договору, а Страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку і на умовах, визначених договором та Правилами.

Згідно з п. 2.2 договору добровільного страхування серії 220/01 № 84 від 04.04.2013 року майно за цим договором - це майно, зазначене в п. 2.3 договору, яке належить Страхувальнику на праві власності, знаходиться у нього в повному господарському віданні, оперативному управлінні або інших підставах, передбачених законодавством України (договір оренди, лізингу, застави, доручення тощо). У п. 2.3 вказаного договору визначено наступні характеристики застрахованого майна: нежиле приміщення загальною площею 300 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А.

TOB укладає із третіми особами договори щодо спірного майна, наголошуючи на наявності у нього передбаченого чинним законодавством речового права на це майно.

У дозволі № 12 від 15.04.2013, виданому Південним територіальним відділом пожежної безпеки, зазначено, що його дія розповсюджується на нежитлові приміщення загальною площею 300,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, що використовуються TOB з метою обслуговування та ремонту автомобілів відповідно договору оренди.

У протоколі огляду від 03.03.2014 зафіксовано факт використання TOB приміщень будівлі (майстерні) загальною площею приблизно 340,0 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А з метою здійснення господарської діяльності.

Так, у протоколі огляду зазначено, що вищевказана майстерня являє собою 1-но поверхову будівлю, висотою приблизно 3 метри, з фундаментом приблизно 340,00 кв.м., яка у середині облаштована під станцію технічного обслуговування.

Особи, присутні при проведенні огляду, пояснювали, що TOB використовує вказану майстерню в якості станції технічного обслуговування автомобілів у власній господарській діяльності. В якості документів, підтверджуючих правомірність використання будівлі майстерні, представником TOB було надано договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009, укладений між військовою частиною А2238 (Частина) та TOB «КРОВ» (ТОВ), із додатками.

Під час здійснення господарської діяльності, у TOB у будь-якому разі виникає необхідність користуватися приміщенням, в якому знаходиться технічне устаткування, необхідне для обслуговування та ремонту автомобілів.

На думку позивача, в сукупності вищевикладені обставини свідчать про те, що при укладенні договору про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 реальне волевиявлення TOB та Частини були спрямовані на настання наступних наслідків: виникнення у TOB строкового оплатного права володіння та користування нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, загальною площею спочатку 304,7 кв.м., а згодом - 464,2 кв.м.

Позивач вважає, що договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 є удаваним правочином, який було укладено з метою приховування реально вчиненого між TOB „КРОВ" та військовою частиною А2238 договору оренди нерухомого військового майна.

В силу положень ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 року № 1076-ХІУ(з наступними змінами та доповненнями) військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Прокурор зазначає. що попри вимог Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передача нерухомого військового майна, закріпленого за військовою частиною А2238, а саме нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, загальною площею 304,7 кв.м. у фактичну оренду TOB „КРОВ" згідно з умовами договору про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009 була здійснена без: 1) отримання на це дозволу Міністерства оборони України або уповноваженого ним органу військового управління, погодженого із Фондом державного майна України (його регіональним відділенням); 2) проведення передбаченої законодавством обов'язкової оцінки цього майна та отримання акту оцінки, погодженого із Фондом державного майна України (його регіональним відділенням); 3) проведення конкурсу на оренду нерухомого військового майна.

В результаті допущення вказаних порушень, нерухоме військове майно було надано в оренду TOB „КРОВ" в обхід чітко визначених законом процедур, які передують передачі цього майна в оренду, внаслідок чого обмежується правомірна можливість передачі цього майна в оренду військовою частиною.

На підставі викладеного прокурор вважає, що договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009, укладений між TOB «КРОВ» та військовою частиною А2238 разом із усіма додатковими угодами (додаткові угоди від 26.07.2011 року, від 26.07.2012 року, від 25.07.2013 року) підлягають визнанню недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20, 361 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 16, 203, 215, 216, 235 Цивільного кодексу України прокурор просить:

Визнати недійсними договір про надання послуг № 43/2009 від 29.07.2009, укладений між військовою частиною А2238 та товариством з обмеженою відповідальністю „КРОВ", а також додаткові угоди від 26.07.2011, від 26.07.2012, від 25.07.2013 до вказаного договору.

Витребувати із чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю „КРОВ" шляхом виселення та повернення за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси не житлових приміщень будівлі за генеральним планом №1, загальною площею 340 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, військове містечко № 17м.

Відповідачі із вимогами не згодні з підстав викладених у відзивах на позов.

На думку відповідачів прокурор належним чином не довів наявності прямої вказівки закону, яка б встановлювала заборону укладення договору про надання послуг та обов'язковість укладення саме договору оренди.

Прокурором не надано до суду жодного допустимого і належного доказу того, що TOB «Кров» отримало у володіння основні фонди військової частини.

З підстав викладених у відзивах відповідачі просять у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представників сторін, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

Як випливає із змісту позову прокурором заявлені вимоги про визнання вказаного договору на надання послуг від 29.07.2009 р. недійсним з тих підстав, що цей договір є удаваним, тобто укладений з метою приховання іншого договору.

При цьому прокурор посилається на наступне.

Приписи ст. 203 Цивільного кодексу України передбачають що :

1. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. {Частина перша статті 203 в редакції Закону № 435-ІV від 16.01.2003 р., яка діяла на момент укладення вказаного договору}.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Таким чином, виходячи з приведеного, предметом доказування у даному спорі є доведення, що саме при укладенні вказаного Договору на надання послуг від 29.07.2009 р. сторони мали на увазі укласти інший договір - договір оренди.

Відповідно до Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", - правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Статею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - За удаваним правочином (стаття 235 ЦК ( 435-15 )) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК ( 435-15 ) має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним, як оспорюваний.

Відповідно до п.1 Договору Частина надає Фірмі (ТОВ) послуги забезпечення технологічного процесу здійснюваного Фірмою обслуговування та ремонту автомобілів.

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що вказаний договір немає ознаків оренди.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що цей договір не є договором оренди, через що відповідно до п. 2.1 Частина не передає у користування Фірмі основні фонди.

Згідно до п. 2.7 за окремими заявками Частини Фірма зобов'язувалось здійснювати технічне обслуговування транспортних засобів Частини.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства, основною метою укладення договору оренди є отримання однією із сторін правочину майна в строкове платне користування.

Згідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, визначена індивідуальними ознаками.

Як вбачається із змісту та мети Договору, у випадку передачі військового майна з балансу В/Ч А2238 на баланс іншої військової частини, договір продовжив би свою дію саме для В/Ч А2238, оскільки надавати послуги з обслуговування технологічного процесу В/Ч могла шляхом розміщення обладнання на іншій території.

Договором не передбачено, що місцем розміщення обладания має бути саме військове містечко по вулиці В.Стуса, 3А.

Як вбачається із договору, що оспорюється, до TOB «Кров» не перейшло жодних речових прав на військове містечко.

На думку прокурора вказаний договір є удаваним правочином, оскільки фактично є договором оренди.

При цьому прокурор посилається на те, що в укладеному між ТОВ „КРОВ" та ПрАт „Українська пожежно - страхова компанія" договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників або користувачів майна серії 220/01 № 84 від 04.04.2013 року зазначено, що майно зазначене в п. 2.3 договору, яке належить Страхувальнику на праві власності, знаходиться у нього в повному господарському віданні, оперативному управлінні або інших підставах, передбачених законодавством України (договір оренди, лізингу, застави, доручення тощо). У п. 2.3 вказаного договору визначено наступні характеристики застрахованого майна: нежиле приміщення загальною площею 300 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А.

На думку прокурора TOB укладає із третіми особами договори щодо спірного майна, наголошуючи на наявності у нього передбаченого чинним законодавством речового права на це майно.

Ці твердження прокурора суд відхиляє виходячи з такого.

Вказаний договір страхування є типовим договором, та як зазначено в ньому - є додатком № 2 до Наказу № 91 від 03.02.2010 р. Крім того, він укладений лише 04.04.2013р. під час чергової пролонгації вказаного Договору.

Посилання прокурора на те, що у дозволі № 12 від 15.04.2013, виданому Південним територіальним відділом пожежної безпеки, зазначено, що його дія розповсюджується на нежитлові приміщення загальною площею 300,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, що використовуються TOB з метою обслуговування та ремонту автомобілів відповідно договору оренди, суд відхиляє виходячи з такого

Як випливає із дати видачі дозволу він виданий 15.04.2013 р. на оренду приміщення загальною площею 300,0 кв.м., ТОВ „КРОВ" з метою обслуговування та ремонту автомобілів відповідно договору оренди за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А.

Виходячи з дати його видачі він виданий через майже 4 роки від дати укладення спірного Договору. Отже, він ніяким чином не може свідчить про те, що договір від 29.07.2009 р. є удаваним.

Через майже 4 роки від дати укладання спірного Договору був укладений вказаний договір страхування № 84 від 04.04.2013 року. Отже, і він теж ніяким чином не може свідчить про те, що договір від 29.07.2009 р. є удаваним.

Крім того, вказаний дозвіл виданий ТОВ „КРОВ" на оренду приміщення загальною площею 300,0 кв.м., ТОВ „КРОВ" з метою обслуговування та ремонту автомобілів відповідно договору оренди. При цьому якого саме договору оренди в ньому не зазначено.

Також суд зазначає, що навіть якщо ТОВ „КРОВ" і уклало з ким-небудь договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 300,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, то цей договір мав би бути укладеним з 16.04.2013 р.

Додаткові угоди до Договору (а.с. 20-22) свідчать про пролонгацію вказаного Договору. а протоколи погодження ціни свідчать про погодження ціни за надані послуги на пролонгований Договір.

Вказані додаткові угоди своєчасно ніким не оспорені і, тому, на викликають у суду сумніву.

З акту огляду від 03.03.2014 р. випливає наступне. Прокурором, в присутності представників Частини проведений огляд приміщення по вул. В. Стуса, 3А, де знаходиться військо містечко № 17 в/ч А 2238. З пояснень осіб, присутніх в приміщення з'ясовано, що ТОВ „КРОВ" використовує вказану майстерню в якості станції технічного обслуговування автомобілів у власній господарській діяльності, на підтвердження чого представникам в/ч А 2238 був наданий Договір про надання послуг. Будь-яких зауважень під час огляду не поступило.

Таким чином вказаний акт складений через майже 4 роки від дати укладення спірного Договору і також не свідчить, що спірний договір є удаваним.

Доказів наявності у діях сторін спірного договору на момент його укладення умислу на укладання іншого договору, прокурором не надано. Відтак позовні вимоги є недоведеними що і обумовлює відмову у позові.

Щодо застосування строків позовної давності до даного позову, як просив відповідач у відзиві на позов, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з чинним законодавством України, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Таким чином, позовна давність застосовується господарським судом у випадку встановлення судом укладання сторонами правочину (договору), зміст якого суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як свідчить вище приведене, такого суперечення у даному випадку господарським судом не встановлено.

Таким чином, оскільки господарським судом не встановлено порушення сторонами по договору вимог закону при його укладенні (коли саме), то і встановити коли саме почався перебіг строку позовної давності - неможливо.

Відтак, застосовувати до вказаного договору позовну давність неможливо.

Крім того, господарський суд зазначає, що прокурор, як позивач, під час розгляду справи, при наявності у справі відзиву ТОВ, у якому ставиться питання щодо застосування до даного спору строків позовної давності, не надав суду заяви про поновлення строків позовної давності до даного спору.

Разом з цим господарський суд зазначає таке.

Навіть якщо б у даному випадку і було б встановлено господарським судом дату укладання сторонами правочину (спірного договору) зміст якого суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, то враховуючи давність його укладення - 29.07.2009 р. та в подальшому його неодноразову пролонгацію, (останній раз згідно з додатковою угодою від 25.07.2013 строк дії Договору було продовжено до 26.07.2014р.) господарський суд вважає, що прокурором, у даному випадку, пропущений строк позовної давності, щодо визнання вказаного договору недійсним, що є підставою для відмови у позові, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Крім того, як зазначив відповідач ТОВ, та це не спростовано ні прокурором і ні позивачем, що починаючи з 2009 року вказаний договір неодноразово був предметом прокурорських перевірок та жодного разу ніяких порушень прокуратурою виявлено не було.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32,33,43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 23.06.2014р.

Суддя Никифорчук М.І.