Постанова № 39407950, 17.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 р. Справа № 820/4485/14

Головуючий 1 інстанції: Котеньов О.Г.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Гришко Ю.В.

за участю:

представника позивача - Халабурдін С.В.

представника відповідача - Вартанян Н.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р. по справі № 820/4485/14

за позовом Спільного Українсько-американського підприємства «Європоль» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Спільне Українсько-американське підприємство «Європоль» у формі ТОВ, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 04.03.14 р. № 0000023901 про збільшення зобов'язань по авансовим внескам по податку на прибуток в сумі 1709113,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 427278,25 грн., № 0000073901 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2013 р. в сумі 222462,0 грн., № 0000043901 про збільшення зобов'язань по ПДВ в сумі 21000,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 5250,0 грн., № 0000033901 про збільшення зобов'язань по ПДВ в сумі 552442,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 138110,5 грн., № 0000053901 про збільшення зобов'язань по податку на прибуток в сумі 350175,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 87543,75 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.14 р. по справі № 820/4485/14 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.14 р. по справі № 820/4485/14 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 44/28-09-39-01/30751167 від 18.02.14 р. (т. 1 а.с. 11-223) планової документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.12 р. по 30.09.13 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 135.1 та п. 135.5.4 ст. 135, п. 153.2.1, п. 153.2.6 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України.

Виявлені порушення податкового законодавства перевіряючі пов'язують, перш за все, з реалізацію товарів пов'язаній особі за оптовими цінами, тоді як повинні були застосовуватися звичайні ціни. За висновками відповідача, при реалізації товарів пов'язаній особі позивач не врахував витрати, пов'язані із здійсненням торгівельної діяльності (орендна плата, витрати на електроенергію, оплата праці та інше), які становлять 1355207,18 грн., а тому витрати, понесені у зв'язку з продажем товарів пов'язаній особі, дорівнюють 13999540,44 грн., що свідчить про перевищення витрат над доходами від продажу товарів на 1439467,83 грн., а тому при оподаткуванні вказаної операції були порушені вимоги абз. 2 п. 153.2.6 ст. 153 ПК України.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що загальними зборами учасників СУАП «Європоль» у формі ТОВ від 07.08.12 р. було прийнято рішення про припинення торговельної діяльності (т. 3, а.с. 105). Крім того, наказом по підприємству № 55/1 від 01.09.12 р. (т. 3, а.с. 104) у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди торгівельної зали, складів було прийнято рішення про реалізацію залишків товару.

Як стверджує позивач, реалізація товару здійснювалася за договором поставки № 164 від 01.09.12 р., укладеним позивачем з ТОВ «Сучасний Модерн», предметом якого була поставка продуктів харчування та непродовольчих товарів (т. 3, а.с. 106-109). Суд першої інстанції вказав на те, що факт реалізації товарів підтверджений видатковими накладними на загальну суму 13699643,1 грн. (т. 5, а.с. 46-250, т. 6, а.с. 1-250, т.7, а.с. 1-202), а те, що товар в цілому та кожну одиницю товару було продано дорожче ціни придбання, сторонами не заперечується.

Також суд першої інстанції вказав на те, що в судовому засіданні представники відповідача не змогли пояснити, яким чином відповідач визначив вартість придбаного товару в розмірі 12644333,26 грн. та реалізованого товару - 12560072,61 грн., тоді як представник позивача зазначив, що товар, який в подальшому реалізовано ТОВ "Сучасний Модерн", придбаний на суму 13688352,44 грн., а проданий на суму 13699643,1 грн., а тому був отриманий дохід в розмірі 11290,66 грн.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції вказав на те, що твердження відповідача про перевищення витрат з поставки товарів на користь ТОВ «Сучасний Модерн» над доходами від неї, у зв'язку з необхідністю включення до складу таких витрат всі витрати позивача протягом вересня 2012 р. на забезпечення всієї господарської діяльності (амортизація, послуги зв'язку, оренда, ЄСВ, оплата праці, витрати на придбання ліцензій, збір на розвиток виноградарства) не враховують того, що протягом вересня 2012 р. позивач здійснював також діяльність з оптової торгівлі алкогольними виробами, здавання в оренду нерухомого майна, діяльність кафе, а тому витрати, понесені позивачем у вересні 2012 р., пов'язані також і з цією діяльністю. Крім того, до складу витрат, пов'язаних з поставкою товару на користь ТОВ «Сучасний Модерн», яка відбувалася 01, 02, 03, 06, 15, 17 та 30.09.12 р., не повинні включатися витрати на оренду всіх приміщень протягом серпня 2012 р., оскільки протягом серпня 2012 р. позивачем здійснювалася торгівельна діяльність в супермаркеті, внаслідок чого і орендувалися торгівельні і складські приміщення.

На підтвердження висновків судового рішення суд першої інстанції навів зміст п. 153.2.6 ст. 153 ПК України, п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і вказав на те, що до моменту прийняття рішення про припинення торговельної діяльності позивач вів витрати в цілому на здійснення господарської діяльності (зберігання товару, оплата праці, функціонування систем вентиляції та кондиціювання, сплата оренди тощо), які забезпечували роботу супермаркету в цілому, а ті товари, які були продані ТОВ «Сучасний Модерн» (залишки), окремо б не реалізовувалися, а, отже, не зберігалися.

Також суд першої інстанції зважив на те, що відповідач при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів п. 1.20.2 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і ним не враховувалися рівень цін на однорідні та ідентичні товари у відповідний період, особливості умов поставки у роздріб та оптом, рівень рентабельності відповідної категорії товару, його якості, термін придатності, а також будь-які інші фактори. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами виключно у співставних умовах. Проте, за висновками суду першої інстанції, оптовий продаж та роздрібний не є співставними умовами, тоді як висновок перевіряючих про заниження позивачем оподатковуваного доходу ґрунтується на порівнянні цін оптового продажу позивачем товарів ТОВ «Сучасний Модерн» з цінами продажу тих самих товарів у роздріб у торговельній мережі позивача.

Суд першої інстанції зазначив, що ціна у роздріб включає в себе цілу низку витрат (орендна плата за приміщення торгового залу, складів, сплата за електроенергію, заробітна плата продавцям, консультантам, касирам, охоронцям, менеджерам, адміністрації, забезпечення роботи та оплата систем відео спостереження, охолодження, протипожежної безпеки), а тому економічно обґрунтованим є те, що оптова ціна нижча за роздрібну. Помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України є висновок відповідача про те, що роздрібні ціни з торгівельною націнкою є ринковими та справедливими для умов продажу оптом. При цьому суд першої інстанції визнав як доказ пояснення позивача про те, що у випадку придбання товару оптом за роздрібною ціною покупець такого товару здійснить власну торгівельну націнку, та пропонуватиме його для продажу вже з подвійною роздрібною торгівельною націнкою, а тому в подальшому ціна продажу з подвійною роздрібною торгівельною націнкою не є справедливою.

Також в постанові суд першої інстанції послався на постанову Верховним судом України від 07.11.11 р., де висловлена правова позиція, за якою з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.

Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни, а відповідач не використовував інформацію, надану уповноваженим державним органом. Крім того, відповідач не надав пояснень, яким чином перевіряючі встановили ціни на цінниках, які знаходилися у торгівельних приміщеннях п'ятнадцять місяців тому, а також те, яку саме ціна з цінників (для осіб, що мають дисконтну картку або ні) була використана відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що поставка товару на адресу пов'язаної особи ТОВ «Сучасний Модерн» за договором поставки № 164 від 01.09.12 р. мала дохідний характер, що спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки.

Колегія суддів вважає доцільним, що надані представником позивача на вимогу суду апеляційної інстанції документи свідчать про те, що на користь ТОВ «Сучасний Модерн» були реалізовані товари, які знаходилися в торгівельній залі і продаж яких здійснювався без вилучення їх з реалізації в роздріб. Доказів того, що на перелічені у наданому переліку товари була зроблена переоцінка і після визначення нової ціни (оптової) вартість товару відображена у бухгалтерському обліку як вартість залишків.

Слід відмітити, що при відображенні залишків товарів в бухгалтерському обліку позивач був зобов'язаний враховувати те, що підприємства, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують МСФЗ (міжнародні стандарти фінансової звітності), складають і подають податкову декларацію з податку на прибуток підприємств згідно з вимогами ПК України. Відповідно п. 44.2 ст. 44 Кодексу для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень Кодексу. Підприємства (крім банків), які застосовують МСФЗ, для складання податкової декларації використовують дані бухгалтерського обліку, керуючись при цьому, зокрема, Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 291 від 30.11.99 р. (у редакції наказу Міністерства фінансів України N 1591 від 09.12.11 р.), Положенням «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 р., Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України N 69 від 11.08.94 р., Інструкцією «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженою наказом Міністерства фінансів України N 99 від 16.05.96 р., та іншими нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку, норми яких поширюються на підприємства, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за МСФЗ.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платники податку, які застосовують МСФЗ, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні МСФЗ, зокрема, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Згідно з цим МСБО собівартість запасів слід визначати за формулою «перше надходження - перший видаток» (ФІФО), середньозваженої собівартості або за методом конкретної ідентифікації індивідуальної собівартості запасів.

Також слід зауважити, що підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) повинні застосовуватися Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджені наказом Мінфіну України № 246 від 20.10.99 р., де записано, що для цілей бухгалтерського обліку запаси включають, зокрема, товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу. При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Позивачем до суду апеляційної інстанції наданий акт переоцінки від 01.09.12 р., проте даних про те, що це були залишки товарів (запаси), які підлягали подальшому продажу ТОВ «Сучасний Модерн» не доведено. Також відсутні дані про те, що в бухгалтерському обліку відображалася зміна призначення товарів (реалізація в роздріб на реалізацію оптом), колегія суддів дійшла до висновку про те, що ціною договору № 164 від 01.09.12 р. при продажу товарів пов'язаній особі - ТОВ «Сучасний Модерн» є ціна продажу товару в роздріб, за якою товар був переданий до торгової зали, оскільки повернення товарів на склад не відбувалося. Зважаючи на те, що позивач не надав доказів на спростування здійснених відповідачем розрахунків, колегія суддів дійшла висновку про те, що висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних зроблені без врахування фактичних обставин і приписів спеціального законодавства, що регулює правовідносини в сфері бухгалтерського обліку та звітності.

Порушення позивачем податкового законодавства у період, що перевірявся, відповідач пов'язує із завищенням витрат на суму 3177951,0 грн. на ремонт та утримання комплексу відпочинку, розташованому в Харківській області, Зміївському районі, с. Гайдари, вул. Піонерській та відповідному визначенню податкових зобов'язань з податку на прибуток, оскільки частина комплексу загальною площею 2783,0 кв. м була передана в тимчасове оплатне користування (оренду) ТОВ «Сучасний Модерн» на підставі договорів № 15 від 01.10.12 р., № 2 від 19.04.13 р. та № 6 від 01.06.13 р., по яким орендна плата за користування одним квадратним метром склала 330,0 грн. за місяць (т. 2 а.с. 149-160,173-183); ФОП ОСОБА_3 на підставі договору № 13 від 01.10.12 р., орендна плата за користування одним квадратним метром склала 330,0 грн. за місяць (т. 2, а.с. 201-214); ФОП ОСОБА_4 за договорами № 3 від 01.06.13 р., № 4 від 01.06.13 р., № 13 від 15.08.12 р., орендна плата склала від 17,11 грн. до 60,0 грн. (т. 2, а.с. 227-245, т. 3 а.с.1-14). Як зазначив відповідач, позивач сформував витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, на утримання комплексу відпочинку на загальну суму 5275378,94 грн., найістотнішими з яких були витрати на реконструкцію та ремонт, а тому витрати у розмірі 575378,94 грн. всі понесені у зв'язку з передачею менше половини площ комплексу відпочинку в оренду ТОВ «Сучасний Модерн», ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3, від чого позивач отримав доходи за період з 01.07.12 р. по 30.09.13 р. у розмірі 2071649,82 грн., а тому витрати перевищили доходи від такої операції.

Відповідачем в акті перевірки зазначено (арк. 28-41), що в розмір орендної плати не врахована вартість проведеного ремонту та реконструкцій, внаслідок чого витрати на утримання комплексу літнього відпочинку, який розташований: Харківська обл., Зміївський р-н, с/рада Задонецька, с. Гайдари, перевищили доходи від орендної плати.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що позивач є власником комплексу відпочинку, який розташовано за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Гайдари, вул. Піонерська, загальною площею 5508,3 кв. м, про що свідчить свідоцтво про право власності від 13.08.12 р. (т. 7, а.с. 203). Для проведення ремонту комплексу відпочинку позивач уклав договори підряду ТОВ «Спецбудмонтаж-Україна» № У-149-12 від 27.09.12 р. та № У-67-13 від 11.03.13 р., предметом яких було виконання ремонтних і будівельно-монтажних робіт (перекладка зовнішніх мереж каналізації); № 04/02/13 від 04.02.13 р. з ТОВ ВКП «Стройсервіс», предметом якого є виконання ремонтних робіт (демонтаж та улаштування покрівлі, утеплення і гідроізоляція фундаментів); № 2007/3 від 23.07.13 р. з ПП «Екіпаж», предметом якого є виконання робіт з виготовлення та проведення необхідного демонтажу, монтажу алюмінієвих конструкцій.

Суд першої інстанції погодився з твердженням позивача про те, що результати таких робіт будуть використовуватися значний, на перед невизначений час, а витрати на ці роботи спрямовані на отримання доходу на довгострокову перспективу. На підтвердження таких висновків суд першої інстанції навів зміст абз. "г" п. 138.8.5 ст. 138, п. 144.1 ст. 144 ПК України, де записано, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення і амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

З урахуванням приписів наведених норм, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що витрати на реконструкцію та ремонт всього комплексу відпочинку були понесені позивачем у зв'язку з передачею певних приміщень комплексу в оренду з 01.07.12 р. по 30.09.13 р., а тому витрати на проведення ремонту та реконструкції комплексу відпочинку були правомірно включені позивачем до числа витрат, а твердження перевіряючих про завищення позивачем суми витрат на загальну суму 3177951,0 грн. по вказаним вище господарським операціям є недоведеним.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що позивач надав суду апеляційної інстанції проект реконструкції комплексу відпочинку, спорту та розваг, розташованого за адресою: вул. Піонерська, с. Гайдари, на території Задонецької сільської ради, де передбачено будівництво будівлі багатоцільового призначення, літнього кіноконцертного залу, будівлі адміністрації, спальних корпусів 15а та 15б; реконструкцію спального корпусу, гостевого будинку та їдальні на 200 місць з локальними кошторисами по кожному об'єкту. Також була надана декларація про початок виконання будівельних робіт від 09.08.11 р. Але в матеріалах справи відсутні документи про виконання будівельних та реконструктивних робіт, які б підтвердили їх виконання, в т.ч. на дати укладання договорів оренди.

Також позивач надав інвентарну картку № 543 обліку основних засобів по спальному корпусу № 3, який не вказаний ні об'єктом реконструкції, ні об'єктом оренди. Доказів того, що на балансі підприємства обліковувалися інші об'єкти нерухомості, придбані за договором купівлі-продажу від 18.11.05 р., позивач не надав. Відсутні також документи про переоцінку вартості основних засобів після проведення реконструкції і документи про введення в експлуатацію збудованих об'єктів нерухомості. Наведене свідчить про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів правомірності віднесення до валових витрат коштів на реконструкцію та будівництво об'єктів нерухомості.

Відповідачем в акті перевірки (арк. 65-69) зазначено, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «ТАМ «Арді-Контур», оскільки за інформацією, отриманою від Богодухівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, не можливо було провести зустрічну звірку, оскільки станом на 21.02.13 р. ТОВ "ТАМ «АРДІ-КОНТУР» має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, що повністю виключає можливість проведення реальної господарської операції.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що ним були досліджені укладені позивачем (замовник) з ТОВ «Творча архітектурна майстерня «АРДІ-КОНТУР» (виконавець) договори на виконання проектних робіт № 1085/12 від 07.09.12 р., предметом якого було виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій незавершеної будівництвом нежитлової будівлі по пров. Соціалістичному, 2 в м. Харкові; № 752/11 від 08.08.11 р., предметом якого був авторський нагляд за реконструкцією комплексу відпочинку, спорту та розваг по вул. Піонерській в с. Гайдари на території Задонецької сільської ради; № 710/11 від 26.07.11 р., предметом якого було виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій вбудовано-прибудованих приміщень торгівельно-побутового та офісного призначення по пр. Л. Свободи, кут пр. Перемоги в м. Харкові та можливості завершення їх будівництва (т. 2, а.с. 64, 66, 68-69). За висновками суду першої інстанції виконання робіт підтверджено актом прийому-передачі проектно-вишукувальних робіт № 1 від 25.12.12 р. до договору № 1085/12, актом № 1 від 25.12.12 р. до договору № 752/11, актом № 1 від 25.12.12 р. до договору № 710/11 (т. 2, а.с. 63, 65, 67). Крім того позивачу були передані технічний висновок про стан будівельних конструкцій незавершеної будівництвом нежитлової будівлі по пров. Соціалістичному, 2 в м. Харкові та технічний висновок про стан будівельних конструкцій вбудовано-прибудованих приміщень торгівельно-побутового та офісного призначення по пр. Л. Свободи, кут пр. Перемоги в м. Харкові (т. 2, а.с 107-137), а за договором № 752/11 від 08.08.11 р. був здійснений авторський нагляд за реконструкцією комплексу відпочинку, спорту та розваг по вул. Піонерській в с. Гайдари на території Задонецької сільської ради, про що свідчать акти освідування прихованих робіт, акти огляду котловану під фундаменти (т. 2, а.с. 70-106). Виконані роботи позивачем оплачені в повному обсязі. На виконання робіт ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» мало ліцензію серії АВ № 490387 на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, термін дії з 01.12.09 р. до 01.12.12 р., копія якої наявна в матеріалах справи (т. 2, а.с. 138-143).

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції процитував зміст ч. 2 ст. 8, п. 11 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України, ст. 191 та ст. 212 КК України, ст. 207, ст. 208, ст. 250 ГК України, ч. 3 ст. 228 ЦК України, ст. 16, п. 36.5 ст. 36, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, ч. 2 ст. 3, ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і вказав на те, що в акті перевірки відповідачем не наведені докази порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів, або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним, а судом не встановлена невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам правовідносин. Крім того, суд першої інстанції послався на практику Європейського Суду з прав людини по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де в рішенні від 22.01.09 р. зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Наведене стало підставою для висновків суду першої інстанції про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ТАМ «Арді-Контур» і правомірність формування по ним валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що здійснення авторського нагляду під час будівництва об'єкта архітектури врегульоване Порядком, затвердженим постановою КМУ № 903 від 11.07.07 р., де зазначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення авторського нагляду під час будівництва об'єкта архітектури (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд, а також технічного переоснащення діючих підприємств). При цьому авторський нагляд здійснюється архітектором - автором проекту об'єкта архітектури, іншими розробниками затвердженого проекту або уповноваженими особами (далі - генеральний проектувальник) відповідно до законодавства та договору із замовником (забудовником) протягом усього періоду будівництва і передбачає контроль за відповідністю будівельно-монтажних робіт проекту. Генеральний проектувальник: залучає у разі необхідності для здійснення авторського нагляду субпідрядні проектні організації, які брали участь у розробленні окремих розділів проектної документації об'єкта архітектури; здійснює відповідно до договору про розроблення проекту об'єкта архітектури авторський нагляд за підготовкою робочої документації або окремих її розділів у тому разі, коли така документація розробляється іншим суб'єктом архітектурної діяльності; утворює групу авторського нагляду з числа розробників проекту або уповноважених осіб, на яку покладається здійснення авторського нагляду. До здійснення авторського нагляду за виконанням окремих видів будівельних робіт можуть залучатися представники проектних організацій, які не брали участі у проектуванні. Склад групи авторського нагляду затверджується генеральним проектувальником на весь період будівництва. Інформація про склад зазначеної групи надсилається замовнику.

Також цим Порядком передбачено, що відвідування об'єкта архітектури представниками групи авторського нагляду здійснюється згідно з планом-графіком або за викликом замовника (виходячи з виробничої потреби). У разі коли будівництво триває більш як один рік, план-графік коригується в міру потреби з урахуванням обсягу робіт, запланованого на поточний рік. Результати авторського нагляду фіксуються в журналі, що оформляється генеральним проектувальником у двох примірниках, один з яких зберігається у замовника, а другий - у генерального проектувальника. Представник групи авторського нагляду під час відвідування об'єкта архітектури вносить в обидва, примірники журналу зауваження щодо виявлених відхилень від затвердженого проекту разом з пропозиціями стосовно їх усунення та ознайомлює з ними під розписку відповідального представника підрядника. Після прийняття об'єкта архітектури в експлуатацію генеральний проектувальник повинен зберігати примірник журналу авторського нагляду в архіві.

Позивачем не наданий журнал, передбачений вищевказаним Порядком, а тому відсутні належні та допустимі докази здійснення ТОВ "ТАМ "Арді-Контур" авторського нагляду (акти освідування прихованих робіт, акти огляду котловану під фундаменти такими доказами не є), що унеможливлює формування витрат та податкового кредиту по вказаній операції.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що за даними відповідача (т. 1 арк. справи 113) договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, що розташований за адресою: м. Харків, пр. Л. Свободи, кут пр. Перемоги, був укладений 23.03.12 р., тоді як договір № 710/11 на виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій вбудовано-прибудованих приміщень торгівельно-побутового та офісного призначення був укладений 26.07.11 р. і на цей час вказана нерухомість належала ПАТ «Банк «Золоті ворота» за іпотечним договором. Зважаючи на те, що до витрат операційної діяльності можуть бути віднесені виключно витрати, пов'язані з власною господарською діяльність суб'єкта господарювання, то у позивача не було законних підстав формувати витрати та податковий кредит по операції з ТОВ «ТАМ «Арді-Контур» за договором № 710/11 від 26.07.11 р. на виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій вбудовано-прибудованих приміщень торгівельно-побутового та офісного призначення.

За даними відповідача об'єкт нерухомості (незавершене будівництво), розташований за адресою: м. Харків, пров. Соціалістичний, 2 в м. Харкові, був придбаний позивачем за договором купівлі-продажу № 4869 від 08.08.12 р., посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5

Договір з ТОВ «ТАМ «Арді-Контур» № 1085/12, предметом якого було виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій незавершеної будівництвом нежитлової будівлі по пров. Соціалістичному, 2 в м. Харкові, був укладений від 07.09.12 р.

Колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що відповідно ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Проте позивачем ненадані документи на підтвердження проведення реєстрації права власності на вказане нерухоме майно станом на 07.09.12 р.

Також слід відмітити, що відповідно приписам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю і одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів. Але позивачем до матеріалів справи не надані документи на підтвердження оприбуткування вищевказаного об'єкту нерухомості відповідно вказаного Порядку. Оскільки підставою для податкового обліку є документи бухгалтерського обліку, в т.ч. дані балансового обліку основних засобів, то позивач у відсутності документів такого обліку неправомірно формував витрати та податковий кредит по операції з ТОВ «ТАМ «Арді-Контур» за договором № 1085/12 від 07.09.12 р.

Порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує з заниженням платежів по авансовим внескам з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2136391,25 грн., оскільки позивач подав до ДПІ податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2013 р., з урахуванням уточнюючої декларації від 15.05.13 р., в якій було задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 222462,0 грн., у зв'язку з чим позивач не здійснював платежів з авансових внесків, починаючи з квітня 2013 р. (т.2, а.с. 37-61). Оскільки при перевірці встановлені порушення, то позивач неправомірно задекларував від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у сумі 222462,0 грн. і, як наслідок, незаконно не сплачував авансові внески з податку на прибуток.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що в абз. 4 та абз. 9 п. 57.1 ст. 57 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом. Таким чином, платник податку який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Також суд першої інстанції процитував зміст п. 54.1 ст. 54, п. 56.15 ст. 56 ПК України і вказав на те, що податкове зобов'язання (в тому числі про зменшення від'ємного значення з податку на прибуток) вважається узгодженим після закінчення строку на оскарження податкового повідомлення-рішення, якщо воно не оскаржене, а у випадку оскарження - після закінчення такого оскарження. Оскільки позивач за 1 квартал 2013 р. задекларував від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 222462,0 грн., узгоджена сума донарахування податкових зобов'язань відсутня, то податкове повідомлення-рішення № 000023901 є незаконним. При цьому суд першої інстанції зазначив, що визначення податкових зобов'язань з авансових внесків після спливу часу для їх здійснення суперечить вимогам ПК України, які не можуть стягуватися вже після декларування та сплати позивачем податку на прибуток у загальному порядку на підставі поданих податкових декларацій.

Оскільки позивач визначав, декларував та сплачував податкові зобов'язання з податку на прибуток у 2013 р. в загальному порядку без сплати авансових внесків, цілком незаконним є визначення податкових зобов'язань з авансових внесків за періоди, в які позивач декларував та сплачував податок на прибуток на загальних підставах. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що підставою для висновку про заниження податкових зобов'язань з авансових внесків з податку на прибуток слугував висновок відповідача про встановлення порушень податкового законодавства: п. 135.5.4, п. 135.5.5, п. 135.1 ст. 135, абз. "ж" п. 138.10.6 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 153.2.1, абз. 2 п. 153.2.6, п. 153.2 ст. 153 ПК України, але судом першої інстанції встановлена помилковість вказаного висновку суб'єкта владних повноважень, а податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню, то податкове повідомлення-рішення № 000023901 також підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000073901 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2013 р. в сумі 222462,0 грн., № 0000043901 про збільшення зобов'язань по ПДВ в сумі 21000,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 5250,0 грн., № 0000033901 про збільшення зобов'язань по ПДВ в сумі 552442,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 138110,5 грн., № 0000053901 про збільшення зобов'язань по податку на прибуток в сумі 350175,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 87543,75 грн. зроблені без врахування фактичних обставин та неправильного застосування норм матеріального права, а донарахування авансових внесків по податку на прибуток є суто арифметичною дією з урахуванням бази оподаткування податком на прибуток, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 000023901 є безпідставними.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.14 р. по справі № 820/4485/14 прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її скасування і прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р. по справі № 820/4485/14 - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р. по справі № 820/4485/14 - скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову Спільного Українсько-американського підприємства «Європоль» у формі ТОВ про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 04.03.14 р. № 0000023901 про збільшення зобов'язань по авансовим внескам по податку на прибуток в сумі 1709113,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 427278,25 грн., № 0000073901 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2013 р. в сумі 222462,0 грн., № 0000043901 про збільшення зобов'язань по ПДВ в сумі 21000,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 5250,0 грн., № 0000033901 про збільшення зобов'язань по ПДВ в сумі 552442,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 138110,5 грн., № 0000053901 про збільшення зобов'язань по податку на прибуток в сумі 350175,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 87543,75 грн.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Тацій Л.В.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19.06.2014 року.