Рішення № 39407422, 11.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6293/14 11.06.14

За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України

про стягнення 57 184,46 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Пасічник К. Ю. (за довіреністю від 13.01.14).

В судовому засіданні 11 червня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

07.04.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява №056/24-2075 від 24.02.2014 Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення 57 184,46 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 19.05.2014.

В судовому засіданні 19.05.2014 оголошено перерву до 11.06.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 11.06.2014, з'явився представник відповідача та надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою позивача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку позивача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2008 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» та Адміністративно-господарчим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України (правонаступник - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України) було укладено Договір оренди житлового приміщення №4622.

Позивач зазначає, що між сторонами було укладено ряд додаткових угод, відповідно до яких було пролонговано строк дії Договору, а також внесено зміни щодо розміру місячної орендної плати.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що на підставі Договору відповідачу було надано в орендне користування житлове приміщення (квартиру №141) у буд. №10 по вул. Борщагівській, загальною площею 61,00 кв. м.

Позивач вказує на те, що всупереч договірному зобов'язанню, відповідач взятих на себе обов'язків не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість по орендній платі за період з 01.06.2013 по 31.06.2013, яка складає 1 844,66 грн.

Заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням відповідачем за період з 01.07.2012 по 30.04.2013 складає 18 446,60 грн., як зазначає позивач у відповідності до умов Договору.

Позивач наголошує на тому, що строк дії Договору закінчився 30.06.2012, з огляду на що позивач надіслав відповідачу заяву про припинення строку дії Договору від 03.07.2012 №044/24-3672.

Проте, після закінчення строку дії Договору відповідач орендоване приміщення не звільнив, як зазначає позивач у позовній заяві.

На підставі вищевикладеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за оренду житлового приміщення у сумі 1 844,66 грн., заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 18 446,60 грн., заборгованість по неустойці у сумі 36 893,20 грн.

Відповідач, не погоджуючись з обставинами, викладеними у позовній заяві, керуючись правом, наданим чинним законодавством України, звернувся до суду із відзивом.

Відповідно до вказаного відзиву відповідач не погоджується із позовними вимогами та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Відповідач вважає, що станом на 01.07.2012 Договір слід вважати таким, що припинився у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено та невиконанням умов, які передбачають його пролонгацію. На підставі викладеного відповідач вважає позов необґрунтованим, а нараховану заборгованість за Договором безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2008 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі за текстом - орендодавець) та Адміністративно-господарчим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України (правонаступник - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, орендар) було укладено Договір оренди житлового приміщення №4622.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1.1. вказаного Договору встановлено, що орендодавець передає, а орендар, на визначений у п. 5.1. строк, приймає в орендне користування квартиру №141 у буд. №10 на вул. Борщагівській. Житлова площа - 39,90 кв. м, загальна площа - 61,00 кв. м (п. 1.2. Договору).

На виконання умов Договору між сторонами було складено Акт прийому-передачі житлового приміщення, скріплений підписами та печатками сторін.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Розділом 2 вказаного Договору передбачено умови щодо орендної плати.

Так, п.2.1. Договору встановлено, що за користування приміщенням орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендні платежі згідно з умовами цього Договору.

У відповідності до п.2.2. Договору на підставі рішення Київради від 28.09.2006 №18/75 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27.05.2004 №262/1472 «Про орендне користування житловими приміщеннями комунального підприємства «Спецжитлофонд», Договором встановлюється плата за оренду приміщення, яку сплачує орендар у сумі 30,00 грн. на місяць за 1 кв. м загальної площі, що складає 1 830,00 грн., у т.ч. ПДВ 305,00 грн.

Згідно з п.2.3. Договору, орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця.

Пунктом 2.5. Договору сторони дійшли згоди про те, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю, починаючи з моменту підписання сторонами цього Договору.

Крім того, у відповідності до п.2.6. Договору орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю приміщення за актом прийому-передачі.

Як відомо, між сторонами було укладено ряд додаткових угод, відповідно до яких було пролонговано строк дії Договору, а також внесено зміни щодо розміру місячної орендної плати.

В матеріалах справи наявна заява №044/24-3672 від 03.07.2012 КП «Спецжитлофонд» «Про припинення дії договору оренди», відповідно до якої, на підставі ч. 2 ст. 17 та ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» позивач повідомив відповідача про те, що строк дії Договору вважається припиненим з 01.07.2012.

Пунктом 3.2.5. Договору передбачено, що після закінчення строку дії Договору, або в разі його розірвання у порядку, визначеному п.5.5. Договору, звільнити приміщення та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі. Обов'язок складання акту приймання-передачі приміщення покладається на орендаря.

Однак, з матеріалів справи слідує, що орендоване приміщення було звільнено відповідачем лише 06.05.2013, що підтверджується Актом про звільнення житлового приміщення, наявним в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що відповідач взятих на себе згідно Договору зобов'язань по сплаті орендних платежів не виконало, а відповідач доказів на спростування таких тверджень суду не надав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Станом на день розгляду спору відповідач сплату заборгованості за Договором не провів, тому вимогу позивача про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання на умовах Договору необхідно визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості за оренду житлового приміщення у сумі 1 844,66 грн. за період з 01.06.2013 по 31.06.2013, та заборгованості за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 18 446,60 грн. за період з 01.07.2012 по 30.04.2013.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по неустойці у сумі 36 893,20 грн.

Відповідно до п.6.4. Договору, у разі невиконання орендарем обов'язку, визначеного п.п.3.2.5. Договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування приміщенням за кожний день прострочення звільнення приміщення та вжити заходів, визначених п.п. 4.1.4. Договору.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищенаведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд, зокрема, бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Суд враховує, що Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України є органом військового управління, призначений для матеріально-технічного забезпечення роботи та життєдіяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Також, враховуючи різке ускладнення внутрішньополітичної обстановки у східних регіонах держави, що потребує додаткового фінансування з боку Держави та підтримки українського народу, суд прийшов до висновку, що стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі призведе до зниження бойової готовності Збройних Сил України.

Крім того, суд відмічає, що розмір штрафних санкцій, які заявлені позивачем, вдвічі перевищує загальний розмір заборгованості.

Таким чином, враховуючи винятковість даного випадку, та беручи до уваги майновий стан сторін, повно та всебічно оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу, суд вважає за можливе зменшити суму неустойки та стягнути з відповідача неустойку у розмірі 3 689,32 грн.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не надано належних доказів та пояснень, які б спростовували обставини, викладені у позовній заяві. Крім того, відповідачем не надано суду доказів сплати заборгованості по орендній платі. Доводи, викладені у відзиві є необґрунтованими та безпідставними, та спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: заборгованість за оренду житлового приміщення у сумі 1 844,66 грн., заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 18 446,60 грн., заборгованість по неустойці у сумі 3 689,32 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 742,44 грн. відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (04050, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, п/р 3522704200089 в ВДК Соломянського району м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077951) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, п/р 26006001027820 в Подільській філії ПАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670, код ЄДРПОУ 31454734) грошові кошти: заборгованість за оренду житлового приміщення у сумі 1 844,66 грн. (одна тисяча вісімсот сорок чотири гривні 66 копійок), заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 18 446,60 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста сорок шість гривень 60 копійок), заборгованість по неустойці у сумі 3 689,32 грн. (три тисячі шістсот вісімдесят дев'ять гривень 32 копійки) та судовий збір у сумі 742,44 грн. (сімсот сорок дві гривні 44 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений 16.06.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало