Ухвала суду № 39406444, 17.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2014 р. м. Київ К/800/16922/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Загороднього А.Ф.

Кобилянського М.Г.,

та секретаря Бруя О.Д.

за участю ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу та поновлення на роботі,

встановила:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу та поновлення на роботі.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці Міндоходів №244-0 від 15.07.2013. Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів з 16 липня 2013 року.

Львівська митниця Міндоходів подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 з серпня 2011 року проходив службу в митних органах України, з 12.07.2013 займав посаду старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці.

Наказом Львівської митниці від 15.07.2013 № 224-о «Про звільнення ОСОБА_2» позивач був звільнений з 15.07.2013 із зазначеної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. В наказі зазначено, що він був виданий на підставі особистої письмової заяви ОСОБА_2

Позивачем було зазначено, що заяву про звільнення в порядку пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України він написав під впливом обману та тиску з боку керівництва Львівської митниці. Дана заява на прохання керівництва була ним датована 15.07.2013, хоч фактично написана і подана 16.07.2013.

Як вбачається із заяви, ОСОБА_2 не вказав дати, з якої він просить відповідача звільнити його із займаної посади.

Також встановлено, що з 08.00 год. до 20.00 год. 15.07.2013 позивач. перебував на службі на митному пості «Рава-Руська», що підтверджується наявними в матеріалах справи листами Львівської митниці, копією витягу з Журналу розподілу обов'язків особового складу і табеля виходу на роботу за липень 2013 року. Враховуючи, що м.Рава Руська, де ОСОБА_2 перебував на службі 15.07.2013, розташоване на відстані приблизно 70 км від м. Львова, час виходу на службу та час її закінчення, відстань від митного поста до відділу персоналу митниці у м. Львові, а також, що відповідач не надав суду жодних доказів відлучення позивача цього дня з місця служби, свідчить про те, що ОСОБА_2 фактично не міг подати заяву про звільнення 15.07.2013.

19 липня 2013 року позивач надіслав рекомендованим поштовим відправленням на адресу Львівської митниці заяву від 18.07.2013 про відкликання своєї заяви про звільнення за угодою сторін в зв'язку з перебуванням на лікарняному, яка отримана відповідачем 20.07.2013.

Судами встановлено, що копію оскаржуваного наказу Львівської митниці від 15.07.2013 № 224-о ОСОБА_2 отримав лише 20.07.2013, що підтверджується інформацією з сайту ЛА УДППЗ «Укрпошта» за штрих кодовим ідентифікатором стану переміщення поштового відправлення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року №21-320а13.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні данні про наявність чи відсутність згоди Львівської митниці Міндоходів на анулювання попередньої домовленості з позивачем про звільнення за угодою сторін.

Крім того, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків щодо задоволення позовних вимог, оскільки приймаючи постанову про скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_2 на займаній посаді, суди не надали оцінки, не дослідили та не встановили, чи вчинявся тиск на позивача при підписанні заяви про звільнення.

Також судами не було надано оцінки тому, що заява ОСОБА_2 про звільнення за угодою сторін не містила дати звільнення, тобто фактично дата звільнення не була узгоджена з роботодавцем.

За приписами частин 1 і 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових або службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони на підставі в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом.

Згідно вимог пунктів 1, 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення та про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому, підставами для визнання дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправною, а рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Колегія суддів зазначає, що вказаним обставинам суди попередніх інстанцій оцінки не надали.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу та поновлення на роботі - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді А.Ф. Загородній

М.Г. Кобилянський