Ухвала суду № 39405244, 11.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/9991/24328/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012

у справі № 2а-4743/11/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів»

до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» (надалі - позивач, ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів») звернулося до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (надалі - відповідач, ДПІ у Миронівському районі Київської області), у якому просило суд визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 № 0001122353.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012, адміністративний позов ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» задоволено: визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 № 0001122353.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, за результатами якої 06.09.2011 складено акт № 328/23-011/00951770 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, пп. 185.1 ст. 185, пп. 188.1 ст. 188, пп. 201.1 ст. 201, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а також ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за січень 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Мін Агро» у розмірі 15 764,00 грн.

На підставі вказаного акта відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 № 0001122353, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року на суму 15 764,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що реальність вчинення угоди між позивачем та його контрагентом підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи та свідчать про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податковий кодекс України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної;в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у грудні 2010 року позивач придбавав у Приватного підприємства «Мін Агро» товар (пшеницю).

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем, на підставі рахунків-фактур, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника - ПП «Мін Агро», про що свідчать також копії банківських виписок про перерахування коштів в оплату за товар.

У грудні 2010 року Приватне підприємство «Мін Агро» виписало позивачу податкову накладну на загальну суму 94 582,22 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 15 763,70 грн.

Поставка і транспортування товарів здійснювалась силами Приватного підприємства «Мін Агро» на склади позивача, що підтверджено товарно-транспортними накладними. Крім того, реальність спірної операції підтверджено: видатковою накладною, накладними на перевезення придбаного товару, вимогою-накладною.

Крім того, судами встановлено, що в акті перевірки ДПІ у м. Херсоні від 25.05.2011 № 1729/23-2/37259393 зазначено, що одним з основних видів діяльності ПП «Мін Агро» є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин. В грудні 2010 року ПП «Мін Агро» задокументувало взаємовідносини з позивачем та задекларувало податкові зобов'язання по взаємовідносинах з позивачем, які відповідають задекларованій сумі податкового кредиту позивача за цими ж взаємовідносинами.

При цьому відповідач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх доводів щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ПП «Мін Агро».

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Мін Агро» підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а тому позивач правомірно відніс суми податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбанням товару у ПП «Мін Агро» до податкового кредиту, періоду що перевірявся.

А відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 № 0001122353 є правильними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі № 2а-4743/11/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна