Ухвала суду № 39405159, 19.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2014 р. м. Київ К/800/32092/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Сумах на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про стягнення помилково сплаченого збору,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 5 000,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, управління Пенсійного фонду України в м. Сумах звернулось з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 06 січня 2011 року між ТОВ "Солі - Плюс. Суми" та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу № 1/347518, згідно якого остання придбала легковий автомобіль Volkswagen Golf VI.

З метою державної реєстрації вищевказаного автомобіля 13 січня 2011 року позивач звернулася до УДАІ ГУМВС України в Сумській області, де отримала державний номер на вказаний вище автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

13 січня 2011 року ОСОБА_4 у відділенні Сумської філії ПАТ КБ "Приватбанк" до Державного бюджету м. Суми перераховані кошти в сумі 5000 грн., призначення платежу: сплата збору при відчуженні легкового автомобіля.

З метою повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5000 грн., позивачем на адресу УПФУ в м. Сумах 11 січня 2013 року направлена заява з вимогою надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Сумській області відповідне подання.

Також, 10 січня 2013 року ОСОБА_4 на адресу Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області направлено заяву про повернення помилково плаченого збору.

Проте, листом №15-37/27-282 від 11 січня 2013 року орган казначейської служби повідомив про неможливість повернення помилково сплачених коштів в сумі 5000 грн. в зв'язку з ненаданням УПФУ в м. Сумах подання та інших документів, визначених Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

В свою чергу, УПФУ в м. Сумах в листі № 867/04-07 від 16 січня 2013 року зазначило, що згідно Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України №1740 від 03.11.1998 р. "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" саме підприємства, установи та організації всіх форм, власності, а також фізичні особи, які набувають права власності на легкові автомобілі, зобов'язані сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3 % вартості автомобіля.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладався на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів, а отже ОСОБА_4 підлягають поверненню помилково сплачені кошти.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктом 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, яка діяла до 28.06.2012 р., в тому числі і на момент набуття позивачем права власності на легковий автомобіль), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Отже, відповідно до цього Закону, в редакції, яка діяла на момент набуття позивачем права власності на легковий автомобіль, обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладався на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Відповідно до п. 15 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740 (далі - Порядок), суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритті в Управліннях державного казначейства в Автономній республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Проте, відповідно до вимог п.12 Порядку, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством); міни; дарування (безоплатної передачі); успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом); з інших підстав, передбачених законодавством.

Таким чином, вимоги вказаного Порядку суперечать Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", який є спеціальним законом щодо визначення порядку справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки встановлюють інший ніж передбачено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" порядок справляння збору, а також визначають у якості платника збору особу, яка придбала автомобіль.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме норми Закону, а не положення Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, який є підзаконними нормативним актом і має нижчу юридичну силу.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно з частиною першою статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сумах залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: