Ухвала суду № 39402192, 20.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 березня 2014 року

справа № 804/5488/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетрвоської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд" до Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0105152301, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Дорбуд” (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0105152301 від 26 листопада 2012 р.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 р. адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0105152301 від 26.11.2012 р., винесене Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією у м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби; стягнуто з Державного бюджету на користь позивача судові витрати у розмірі 1364,33 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з’ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Дорбуд” з питань правильності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ “АМГ Плюс” за травень 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 01.11.2012 року №4673/224/32835809. (далі - акт перевірки)

Перевіркою встановлено порушення: ст.203. ст.215. ст.228. 662, 655. 656 Цивільного Кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства; п. 198.2, п. 198.3. п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200, п. 201.7, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у травні 2011 років від ТОВ “АМГ ПЛЮС” на загальну суму 136333,33 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 136333,33 грн., а саме:- травень 2011 - 136333.33 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0105152301 від 26 листопада 2012 р. на суму 136333 грн. та нараховано 01,00 грн. штрафних санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2011 року між ТОВ “Дорбуд” та ТОВ “АМГ ПЛЮС” укладено Договір поставки № 23-05/11. На виконання умов договору, ТОВ “АМГ ПЛЮС” у травні 2011 року здійснило на користь ТОВ “Дорбуд” поставку товару на загальну суму 818000,00 грн., а саме: 31 травня 2011 року - поставка товару на суму 818000,00 грн. з ПДВ. Факт поставки підтверджується видатковою накладною № 0531/01 від 31.05.2011 року, податковою накладною № 87 від 31 травня 2011 року.

Частиною 2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року №996-XIV (далі – Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі –Положення № 88) де зазначено, що первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, якою є, зокрема, виробництво чавуну, сталі та феросплавів. Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв’язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, погоджуючись з його висновками, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук