Ухвала суду № 39402188, 20.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 березня 2014 рокусправа № 804/8656/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДК" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АДК" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровській області Державної податкової служби про визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002301520 від 18.06.2013р. в частині завищення суми податку на прибуток приватних підприємств та нарахуванню штрафних санкцій на суму 155 344,75 грн.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002291520 від 18.06.2013 року в частині завищення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 131 518,50 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002301520 від 18.06.2013р. в частині завищення суми податку на прибуток приватних підприємств та нарахуванню штрафних санкцій на суму 155 344,75 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002291520 від 18.06.2013 року в частині завищення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 131 518,50 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "АДК" судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "АДК" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, а також валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки складено акт № 1378/22-5/32534155 від 24.05.2013 року (далі- акт перевірки) (т.1 .а.с.10-60) яким встановлено порушення позивачем: п.3.1 ст.3., п.5.1. п.п.5.2.1 п. 5.2, абз. „г" п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого, ТОВ „АДК" занижено податок на прибуток всього у сумі 152 991 грн., у тому числі за 1 квартал 2010р. - 18279 грн., за II квартал 2010р. - 5204 грн., за III квартал 2010р. -20783 грн., за IV квартал 2010р. - 35991 грн., за І квартал 2011р. - 19752 грн., за II квартал 2011р. - 12768 грн., за III квартал 2011р. - 9931 грн., за IV квартал 2011р. - 9734 грн., за І квартал 2012р. - 14129 грн. та за II квартал 2012р. -6420 грн.; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також в порушення абз. "а" п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого, ТОВ "АДК" занижено податок на додану вартість всього у сумі 125 185 грн., у тому числі за січень 2010р. - 3564 грн., за лютий 2010р. - 8844 грн., за березень 2010р. -2216 грн., за травень 2010р. - 4163 грн., за липень 2010р. - 3000 грн., за серпень 2010р. -4194 грн., за вересень 2010р. - 9431 грн., за жовтень 2010р. - 7965 гри., за листопад 2010р. -8224 грн., за грудень 2010р. - 10827 грн., за січень 2011р. - 5219 грн., за лютий 2011р. - 5100 грн., за березень 2011р. - 5482 грн., за квітень 2011р. - 5865 грн., за травень 2011р. - 1064 грн., за червень 2011р. - 3357 грн., за липень 2011р. - 1349 грн., за серпень 2011р. - 1588 грн., за вересень 2011р. - 5699 грн., за жовтень 2011р. - 3371 грн., за листопад 2011р. - 2395 грн., за грудень 2011р. - 2698 грн., за січень 2012р. - 5734 грн., за лютий 2012р. - 3861 грн., за березень 2012р. - 3861 грн., за квітень 2012р. - 3577 грн. та за травень 2012р. - 2537 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0002301520 від 18.06.2013р. про сплату суми податку на прибуток приватних підприємств та нарахування штрафних санкцій на суму 155 344,75 грн., №0002291520 від 18.06.2013 року про сплату податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 131 518,50 грн.

Перевіркою встановлено, що у період який перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ „Модуль сервіс", ТОВ „Експо навігатор", ТОВ „Акітекс".

На підтвердження взаємовідносин ТОВ „АДК" з вказаними контрагентами, позивачем надано до перевірки та залучено до матеріалів справи, завірені копії договорів на поставку товарів, видаткові та податкові накладні.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Щодо посилань податкового органу в акті перевірки на відсутність товарно-транспортних накладних при поставці товарів.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Більш того, складання ТТН не є обов'язковим у разі здійснення перевезень власними силами без залучення перевізника.

Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).

Більш того, сам по собі факт відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАС України від 18.04.2012 р. у справі К/9991/74763/11, від 02.02.2012 р. у справі К-20170/09.

Відповідно до п.5.1 ст.5 даного Закону , валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону визначає, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка подія, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податків на оплату товарів (робіт, послуг); або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до ст.134 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (який діяв на час здійснення господарських операцій) передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) та є підставою для нарахування податкового кредиту; платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пп. 7.4.5 Закону зазначається, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, погоджуючись з його висновками, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук