Рішення № 39399655, 16.06.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2014 р. Справа № 914/1082/14

За позовом: Дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна», м. Київ

до відповідача: Дочірнього транспортно-експедиційного підприємства «ІСТ-Захід», м. Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія АК-ПГС», м. Дніпродзержинськ, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Бровари, Приватного акціонерного товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м. Київ

про стягнення 73 682,23 євро

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Тичковський А.П., представник (довіреність від 14.03.2014р.);

від відповідача: Олійник О.В., представник (довіреність №394 від 22.02.2013 р.);

від третіх осіб: не з'явилися

Дочірнє підприємство «Мілкіленд-Україна», м. Київ звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього транспортно-експедиційного підприємства «ІСТ-Захід», м. Львів про стягнення 73 682,23 євро.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 31.03.2014р. призначив розгляд справи на 14.04.2014 р., Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду. За клопотанням представника позивача строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 16.06.2014 р.

Ухвалою від 28.04.2014 р. суд залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, м. Львів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія АК-ПГС», м.Дніпродзержинськ, фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, м.Бровари, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м. Київ.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01.04.2011р. позивачем та відповідачем було укладено договір №М/720-1 на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні. Відповідно до умов даного договору відповідач передає вантаж згідно заявки на перевезення, а відповідач приймає та доставляє вантаж у пункт призначення. 20.12.2013 р. позивач надіслав відповідачу заявку на перевезення вантажу за маршрутом Республіка Польща-Україна. Відповідач підтвердив заявку та погодив надання автомобіля для перевезення. 23.12.2013 р. автомобіль Рено став на завантаження у пункті завантаження. Усі документи для здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу було оформлено в місці завантаження. Відповідно до інвойсу вартість вантажу становила 73 682,23 євро. 24.12.2013 р. позивач отримав інформацію, що автомобіль Рено з вантажем для оформлення митних процедур на митний пункт не прибув. 25.12.2013 р. вантажовідправником було подано заяву до правоохоронних органів Республіки Польща про зникнення вантажу. Станом на дату заявлення позову вантаж до пункту призначення не доставлений, вантажоодержувачу (позивачу) не виданий. Відповідно до умов договору відповідач несе повну матеріальну відповідальність за вантаж, переданий згідно товаросупровідних документів позивачу. Відповідачу була надіслана претензія про відшкодування завданих втратою вантажу збитків, у відповідь на яку відповідач повідомив про неможливість задоволення вимог у зв'язку із відкритим за заявою відповідача кримінальним провадженням. Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача збитки, завдані втратою вантажу, у розмірі 73 682,23 євро.

Представником позивача також додатково було зазначено, що 5 червня 2014 р. позивач отримав від вантажовідправника (продавця по контракту) претензію про сплату вартості товару (вантажу, який втрачений) на суму 73682,23 євро. 11 червня 2014 р. позивач перерахував вантажовідправнику (продавцю по контракту) 73 682,23 євро, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що інформацією про те, що транспортний засіб дійсно був завантажений продукцією, зазначеною у позовній заяві та переданий перевізнику, відповідач не володіє. 25.12.2013 р. відповідач звернувся до правоохоронних органів у зв'язку із зникненням вантажу. Також зазначив, що у відповідності до укладеного контракту, поставка товару відбувалася відповідно до Інкотермс-2010 на умовах FCA (Ostrow Mazowiecka Poland). Під терміном FCA («Франко-перевізник») розуміється передача продавцем товару після митного оформлення вантажу зазначеному покупцем перевізнику у визначеному місці. Як вбачається з CMR товар без митного оформлення було завантажено на автомобіль Рено, який здійснював перевезення. Документів, які підтверджують факт митного оформлення вантажу не надавалися. Таким чином, на думку представника відповідача, право власності на товар (вантаж) до позивача, як покупця, відповідно до умов контракту не перейшло і, відповідно, відсутні збитки у вигляді втрати вантажу. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Оскільки до позивача не перейшло право власності на товар, відсутній обов'язок сплатити грошові кошти за нього, то він і не вправі вимагати відшкодування збитків. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

В судовому засіданні представником відповідача додатково до заперечень, викладених раніше, зазначено, що в графі «призначення платежу» платіжного доручення, яким позивач перерахував 73 682,23 євро, зазначено лише реквізити контракту. Відповідно до п. 1 постанови НБУ №597 від 30.12.2003 р., підставою для переказування уповноваженими банками коштів на користь нерезидентів є: договір з нерезидентом; документи, що свідчать про фактично надані послуги, виконані роботи. Документом, що свідчить про фактично надані послуги з поставки товару є рахунок-фактура та вантажно-митна декларація, згідно якої товар поставлено в Україну. Позивач таких документів, як підставу перерахування 73 682,23 євро, не надав і не може надати, оскільки такого товару не отримував. Переказ коштів згідно поданого позивачем платіжного доручення не є доводом того, що саме за товар, який втрачено, позивачем сплачено кошти. Крім цього, претензія датована 05.06.2014 р., платіжне доручення - 12.05.2014 р., тобто раніше, ніж пред'явлена претензія, та не співпадають платіжні реквізити платіжного доручення із реквізитами, зазначеними у контракті.

В судовому засіданні представник третьої особи - Приватного акціонерного товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» проти позову заперечив. З приводу заявленого позову пояснив, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Згідно умов договору, на відповідача не було покладено обов'язок по схоронності чи збереження вантажу, а лише організація перевезення. Зникнення вантажу відбулося з підстав, що не залежали від дій відповідача, так як вантаж зник у зв'язку із шахрайськими діями невідомих осіб. Отже, в даному випадку в діях відповідача відсутня вина та протиправна поведінка відповідача і, відповідно, склад цивільного правопорушення. Також зазначив, що в міжнародній товарно-транспортній накладній відсутня відмітка про митне очищення товару, позивачем не перераховано кошти за вантаж, що в свою чергу свідчить про те, що право власності на товар до позивача не перейшло, та, відповідно, йому не завдано збитків.

Представником третьої особи - Приватного акціонерного товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» додатково зазначено, що оскільки в CMR відсутній відбиток печатки митниці, у покупця (позивача) були відсутні підстави для перерахування коштів за вантаж. Також в претензії вантажовідправник вказує інвойс №М/12/2013/Е, в той час як поставка товару (втраченого вантажу) відбувалася по інвойсу № М/12/2013. Крім того, претензія заявлена пізніше, ніж датоване платіжне доручення, у платіжному дорученні не конкретизовано, за яку саме поставку була здійснена оплата.

Треті особи - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія АК-ПГС», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 явку представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

1 квітня 2011 р. між Дочірнім транспортно-експедиційним підприємством «ІСТ-Захід» (експедитор) та Дочірнім підприємством «Мілкіленд-Україна» (замовник) було укладено договір №М/720/1 на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і міжміському сполученнях.

Відповідно до п. 1 договору даний договір визначає порядок взаємовідносин, які виникають при організації і виконанні перевезень вантажів в міжнародному і міжміському сполученнях і розрахунках за перевезення вантажів і надання послуг між експедитором, з однієї сторони і замовником, з іншої сторони.

Експедитор зобов'язується приймати, а замовник - пред'являти до перевезення вантажі в обсязі відповідно до заявки, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2.).

Відповідно до п. 3.5. договору експедитор доставляє переданий йому замовником вантаж в пункт призначення у строки, згідно із заявкою і видає його вантажоодержувачу, вказаному у товаротранспортній накладній.

На виконання умов вказаного договору сторони 20.12.2013 р. уклали заявку на перевезення вантажу за маршрутом м. Острів Мазовецький, Республіка Польща - м. Київ, Україна (місце розвантаження - м. Київ, вул. Ак. Білецького, 34, холодокомбінат №4, ДП «Мілкіленд-Україна»), перевезення здійснюється транспортним засобом з реєстраційними номерами 2АА4071/8Т23823. Дата прибуття на митну очистку вантажу - 25.12.2013 р.

23.12.2013. транспортний засіб з реєстраційними номерами 2АА4071/8Т23823 на заводі компанії Milkiland EU s.p. z.o.o. в м. Острів Мазовецький, Республіка Польща був завантажений вантажем. Згідно інвойсу №М/12/2013 від 23.12.2013 р. вартість вантажу становила 73 682,23 євро.

25.12.2013 р. компанія Milkiland EU s.p. z.o.o. звернулася в правоохоронні органи Республіки Польща із заявою про зникнення вантажу вартістю 73682,23 євро.

Позивач 4 січня 2014 р. надіслав відповідачу претензію, в якій, у зв'язку із втратою вантажу, вимагав оплатити завдані збитки в розмірі 73 682,23 євро.

У відповідь на вказану претензію відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення претензії у зв'язку із кримінальним провадженням по факту втрати вантажу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

Відповідно до ч. 1 ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що в результаті укладення ряду договорів за дорученням позивача відповідачем було укладено договір перевезення вантажу із третьою особою.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 919 ЦК України вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим.

Враховуючи те, що вантаж у строк, визначений заявкою від 20.12.2013 р., не виданий вантажоодержувачу (позивачу), має місце втрата даного вантажу.

Згідно ч. 1 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно частини 2 ст. 932 ЦК України у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

З матеріалів справи та доказів, поданих позивачем, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог про відшкодування вартості втраченого вантажу, оскільки не доведено самого факту заподіяння позивачу збитків у розмірі 73682,23 євро.

Відповідно до 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Згідно п.п. 1.5. п. 1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. №201, до умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг). У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до правил «Інкотермс»), які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).

Як встановлено судом, вантаж поставлявся по контракту №1806/2013 від 18.06.2013 р., який укладений між Дочірнім підприємством «Мілкіленд-Україна» (покупець) та компанією Milkiland EU s.p. z.o.o. (продавець), згідно інвойсу (фактури) №М/12/2013 від 23.12.2013 р.

Відповідно до п. 4.1. контракту оплата здійснюється на умовах відстрочки платежу. Покупець повинен здійснити оплату протягом 30 календарних днів від дати проставлення митної печатки в міжнародній транспортній накладній (CMR).

Згідно п. 5.2. контракту товар буде поставлятися на умовах, вказаних в додатку/додатках до даного контракту, у відповідності з умовами Інкотермс-2010.

23.12.2013 р. сторони контракту узгодили специфікацію №12 щодо поставки товару вартістю 73 682,23 євро на умовах FCA (Ostrow Mazowiecka Poland) згідно Інкотермс-2010.

Аналогічні умови відображені в інвойсі (фактурі) №М/12/2013 від 23.12.2013 р.

Термін FCA «франко-перевізник» згідно правил Інкотермс означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Таким чином, зобов'язання продавця щодо поставки на умовах FCA вважаються виконаними за наявності трьох обов'язкових умов:

- митного оформлення в режимі експорту;

- передачі товару перевізнику, визначеному покупцем;

- передачі товару у визначеному місці.

Згідно п. 5.4. контракту датою поставки товару є дата митної очистки, проставлена в міжнародній транспортній накладній (CMR).

Як вбачається з CMR від 23.12.2013 р., яка була оформлена на перевезення вантажу (товару) згідно інвойсу (фактури) №М/12/2013 від 23.12.2013 р., у ній відсутні відмітки митних установ щодо проходження митних процедур (митного очищення).

З огляду на наведене, вантажовідправник (продавець) не виконав одну з трьох обов'язкових умов FCA, у зв'язку з чим до позивача не перейшло право власності на вантаж (товар), який втрачений, оскільки товар у відповідності до умов контракту не пройшов митного очищення.

Таким чином, у позивача не виникло обов'язку щодо оплати вартості товару на суму 73 682,23 євро згідно інвойсу (фактури) №М/12/2013 від 23.12.2013 р., а тому доводи щодо заподіяння йому збитків у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 73 682,23 євро є безпідставними.

Посилання позивача на претензію від 05.06.2014 р. щодо сплати 73682,23 євро, платіжне доручення про перерахування компанії Milkiland EU s.p. z.o.o. 73682,23 євро, акт звірки розрахунків від 30.04.2014 р., не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 постанови правління Національного банку України від 30.12.2003 р. №597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями» підставою для переказування уповноваженими банками та іншими фінансовими установами (далі - банки) коштів у національній та іноземній валюті на користь (на рахунок) нерезидентів як за дорученням резидентів - суб'єктів підприємницької діяльності, так і на виконання власних зобов'язань щодо оплати робіт, послуг, вважаються такі документи: договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору; документи, які свідчать про фактично надані послуги, виконані роботи чи передані права інтелектуальної власності.

Таким чином, виставлення компанією Milkiland EU s.p. z.o.o. позивачу претензії про сплату 73 682,23 євро не є достатнім документом для перерахування вказаної суми коштів.

Як зазначалося вище, підставою оплати є митне очищення товару, а сама поставка вважається здійсненою з моменту проходження митних процедур щодо митного очищення товару.

Враховуючи наведене, належними документами для здійснення оплати є контракт №1806/2013 від 18.06.2013 р., інвойс (фактура) №М/12/2013 від 23.12.2013 р., CMR від 23.12.2013 р. з відміткою про митне очищення товару та інші документи, які підтверджують належне виконання зобов'язання продавцем у відповідності з умовами контракту. Проте, позивачем доказів, які підтверджують належне виконання компанією Milkiland EU s.p. z.o.o. зобов'язань щодо поставки товару (докази митного очищення), не представлено.

Слід також зазначити, що претензія компанії Milkiland EU s.p. z.o.o. датована 05.06.2014 р., в той час, як платіжне доручення в іноземній валюті про перерахування 73 682,23 євро подано позивачем в банківську установу 12.05.2014 р. З наведеного вбачається, що заявлення претензії, подання платіжного доручення банку, оформлення акту звірки розрахунків відбулися після звернення позивача з позовом до суду, тобто, на момент заявлення позову вказані обставини не існували.

Також необхідно зазначити, що сам факт перерахування 73 682,23 євро не може однозначно свідчити, що позивач сплатив кошти за втрачений вантаж, оскільки таке перерахування могло відбутися як оплата втраченого вантажу, так і оплата вартості інших поставок згідно контракту №1806/2013 від 18.06.2013 р.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Відсутність факту заподіяння позивачу збитків у вигляді вартості втраченого вантажу не позбавляє права особи, якій заподіяно такі збитки (власнику товару), звернутися із позовом про їх відшкодування.

Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 16, 22 ЦК України, ст.ст.1, 20 ГК України та ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 16.06.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 23.06.2014 р.

Суддя Мазовіта А.Б.