Рішення № 39399637, 23.06.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2014 р. Справа № 914/1486/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім М`яко», м.Пустомити, Львівська область

про стягнення боргу, інфляційних втрат, пені, 3% річних по договору від 01.08.2013р. №ЛВ-49.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Довгополов А.О.

Представники:

Від позивача: Макар О.І. - представник за довіреністю № 21 від 22.05.2014р.;

Від відповідача: не з`явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Український папір» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім М`яко» про стягнення заборгованості в сумі 6 803,81 грн. основного боргу, інфляційних втрат, пені, 3% річних по договору поставки №ЛВ-49 від 01.08.2013р.

Ухвалою суду від 28.04.2014р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 26.05.2014р. З підстав викладених в ухвалі суду від 26.05.2014р. розгляд справи відкладено на 10.06.2014р., а 10.06.2014р. на 23.06.2014р.

В судовому засіданні 23.06.2014р. представник позивача подав письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених в позовній заяві, просить позов задоволити повністю.

Відповідач в черговий раз у судове засідання 23.06.2014р. явку повноважного представника не забезпечив, відзиву на позов не надав, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Суд обмежений строком розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України.

У судовому засіданні 23.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено таке.

01.08.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №ЛВ-49 (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1. Договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати у власність покупця (відповідач у справі) товар в асортименті, кількості та за цінами вказаних в рахунках-фактурах, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та провести його оплату на умовах та в порядку, визначених даним Договором.

На виконання своїх зобов'язань за Договором, позивач передав, а відповідачу отримав товар на загальну суму 10 600,00 грн., що підтверджується видатковими накладними та Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2013р., підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Факт отримання товару відповідачем належними та допустимими доказами не заперечується.

Відповідно до п.5.1. Договору товар вважається прийнятим покупцем від постачальника за кількістю і якістю після підписання уповноваженими представниками сторін відповідної накладної.

Відповідно до п. 4.1. Договору, розрахунки за товар, поставкою якого передбачена даним Договором, проводяться у вигляді безготівкових платежів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника.

Покупець, на підставі рахунка-фактури складеного постачальником, проводить оплату поставленого товару у розмірі 100 % протягом 7 (семи) календарних днів з моменту поставки (п. 4.2. Договору).

Однак відповідач повністю свої зобов'язання за Договором та згідно виставлених рахунків - фактури (копії в матеріалах справи) не виконав, частково здійснив оплату за поставлений товар в сумі 4 550,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (копії знаходяться в матеріалах справи), підтримується позивачем та не заперечується відповідачем.

Відповідач покладенні на нього зобов'язання з оплати придбаного товару згідно Договору в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з нього заборгованість за поставлений товар в сумі 6 050,00 грн.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути 3% річних в сумі 105,99 грн., інфляційні втрати в сумі 251,43 грн. та пеню в сумі 396,39 грн.

Доказів погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Відповідач проти вимог позивача не заперечив, будь-яких пояснень по суті предмету спору суду не надав, доказів проведення повної оплати за поставлений товар не надав. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу за Договором в сумі 6 050,00 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 3% річних у розмірі 105,99 грн. та інфляційні втрати в сумі 251,43 грн. (в межах заявлених позовних вимог) на користь позивача.

Судом встановлено, що відповідачем було допущене порушення умови Договору щодо оплати коштів за отриманий товар, а саме - прострочення термінів оплати.

Відповідно до п. 6.1. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за даним Договором, сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України.

За несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від несплати суми, за кожен день прострочення (п.4.2. Договору).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 статтею 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Суд, здійснивши перерахунок пені, дійшов висновку, що стягненню підлягає 392,17 грн., а саме:

сума боргу 650,00 грн.* 182 кількість днів прострочення* (2*6,5% розмір облікової ставки НБУ)/ 365 кількість днів у році = 39,22 грн.

2475,00*182* (2*6,5%)/365 = 160,43 грн.

2970,00*182* (2*6,5%)/365 = 192,52грн.

В частині стягнення пені в сумі 4,22 грн. слід відмовити.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 193, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 526, 530, 549, 610-612, 625, 626, 629, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 1, 22, 33, 34, 43, 49, 69, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім М'яко» (81100, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, вул. Шевченка, буд. 5; ідентифікаційний код юридичної особи 38718415) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код юридичної особи 25394112) 6 050,00 грн. - заборгованість за поставлений товар, 105,99 грн. - 3% річних, 251,43 грн. - інфляційні втрати, 392,17 грн. - пені та 1 825,88 грн. - витрати по сплаті судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.06.2014 року.

Суддя Коссак С.М.