Постанова № 39398976, 18.06.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/1942/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представника позивача - Кішка Д.О.,

представника відповідача - Батюти З.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

16 травня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» (надалі по тексту - позивач, ТОВ «Кононівський елеватор») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 09 квітня 2014 року №0002182203, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за січень 2014 року на 50 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку із внесенням змін до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2014, за позивачем збережено право включення сум податку до складу податкового кредиту протягом 60 днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну. Тому позивач вважає, що ним не порушено порядок формування податкового кредиту за січень 2014 року на підставі податкової накладної №5 від 08.11.2014.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

19.02.2003 ТОВ «Кононівський елеватор» зареєстроване у якості суб'єкта господарювання Драбівською районною державною адміністрацією Черкаської області, з 17.03.2003 підприємство зареєстроване платником ПДВ /а.с. 70, 71-72/.

Пунктом 20.1. статті 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень пункту 75.1. статті 75 та пункту 77.1. статті 77 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

20.03.2014 ДПІ у м. Полтаві проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року ТОВ «Кононівський елеватор».

Перевіркою встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного періоду на суму 50 000,00 грн, чим порушено пункт 123.1. статті 123 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки ДПІ у м. Полтаві складено акт перевірки №215/16-01-22-03/32284263 від 20.03.2014 /арк. с. 9-11/.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2014 року №0002182203, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за січень 2014 року на 50 000,00 грн /а.с. 7/.

За результатом адміністративного оскарження 07.05.2014 ДПІ у м. Полтаві прийнято рішення про залишення скарги ТОВ «Кононівський елеватор» без розгляду.

Позивач не погодився із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України

Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09 квітня 2014 року №0002182203, судом встановлено наступне.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку,

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201,11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи все вищезазначене, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що реальність господарських операцій контролюючим органом під сумнів не ставиться.

Як встановлено судом, підставою для зменшення ДПІ у м. Полтаві позивачеві розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2014 року на 50 000,00 грн стало формування податкового кредиту згідно податкової накладної №5, виписаної ПП «Хмельницькхілобопродукт» у листопаді 2013 року, а саме, 08.11.2013.

В акті перевірки контролюючий орган зазначає, що граничний термін включення податкової накладної разом із заявою скаргою на постачальника у зв'язку з відсутністю реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної - 08.02.2014, згідно положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та з урахуванням граничного терміну подання податкової звітності за листопад 2013 року - є 20.12.2013 /а.с. 11/.

Однак, суд не погоджується з таким твердженням контролюючого органу та зазначає наступне.

Згідно з п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до абз. 3 п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Аналіз положень розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що податкова накладна, заповнена без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця у тому податковому періоді, в якому відбулася перша з подій, визначених пунктом 198.2 статті 198 Кодексу, у разі отримання її у такому звітному періоді. В разі отримання податкової накладної із запізненням в інших податкових періодах право на включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту виникає у покупця в тому податковому періоді, в якому податкова накладна була отримана покупцем, з урахуванням того, що зазначене право зберігається за ним протягом 365 днів з дати виписки такої податкової накладної.

Виняток із цього загального правила встановлено абз. 11 п. 201.10 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Отже, заява зі скаргою на постачальників подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що до складу податкового кредиту січня 2014 року позивачем включено податкову накладну №5, виписану ПП «Хмельницькмололітбуд» 08 листопада 2013 року на загальну сум 300000,00 грн, у тому числі ПДВ 50 000,00 грн /а. с. 34/. Оскільки зазначена податкова накладна не була зареєстрована контрагентом у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивачем до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року було додано додаток № 8 "Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну із зазначенням опису порушення. Правильність оформлення податкової накладної контролюючим органом не заперечується.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за січень 2014 року суму ПДВ у розмірі 50000 грн. згідно податкової накладної від 08 листопада 2013 року та заяви зі скаргою про порушення продавцем порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, твердження податкового органу про те, що заява зі скаргою повинна подаватися позивачем разом із декларацією за відповідний період, у якому відбулися господарські операції із контрагентом позивача, а саме - до 20.12.2013, суперечить положенням Податкового кодексу України, зокрема, пункту 198.6 статті 198, який передбачає право платника податку на включення до податкового кредиту суми ПДВ протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Проте, суд вважає необхідним зазначити, що Законом України від 24.10.2013 №657-VІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень" до пункту 201.10 статті 201 Кодексу внесено зміни, якими визначено, що право на подання скарги на постачальника зберігається за платником протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі.

Відповідно до абзацу 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції чинній на 01.01.2014) у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, починаючи з 01 січня 2014 року для платника податків визначений строк, протягом якого він має право подати заяву із скаргою на постачальника, у разі порушення останнім податкового законодавства.

Судом встановлено, що при подачі декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року за вх. №9008773432 від 20.02.2014 позивачем подано скаргу до додатку №8, який дає право підприємству на включення податкової накладної до складу податкового кредиту звітного періоду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що граничний термін включення податкової накладної № 5 від 08.11.2013 до складу податкового кредиту є 20.02.2014, тому позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту податкову накладу на суму ПДВ 50 000,00 грн.

З огляду на вищезазначене, суд вважає висновок ДПІ у м. Полтаві щодо зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість за січень 2014 року на 50 000,00 грн необґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2014 року №0002182203 протиправними та такими, що підлягає скасуванню, в зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ «Кононівський елеватор» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи питання судового збору, суд враховує наступне.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2014 року становить 1218,00 грн.

Отже ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в даному випадку складає 1827,00 грн.

Згідно платіжного доручення №2158 від 14.05.2014 позивачем сплачено 10% розміру ставки судового збору - 182,70 грн.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Згідно з підпунктом 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Отже, судовий збір в розмірі 182,70 грн, сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, необхідно стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для утримання ДПІ у м.Полтаві.

При розподілі судового збору, відповідно до положень частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", суд виходить з приписів пункту 21 частини першої статті 5 вказаного Закону, згідно з яким відповідача від сплати судового збору звільнено.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 09 квітня 2014 року №0002182203.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38719450) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» (ідентифікаційний код 32284263) витрати зі сплати судового збору в розмірі 182,70 грн (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 23 червня 2014 року.

Суддя А.О. Чеснокова