Рішення № 39396664, 23.06.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5355/14 Справа № 201/11858/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Трещов В. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Козлова С.П., Прозорової М.Л.

при секретарі - Кочержинській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

29 жовтня 2013 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 146842,84 грн. яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 76950,13 грн., відсотків - 61568,24 грн. та пені - 8324,47 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ КБ «Надра» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Вказані вимоги ЦПК України суд першої інстанції не врахував.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 березня 2007 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір №8/2007/840-К/249-АП, за яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 11386,14 дол. США на умовах викладених у договорі, що підтверджується копією вказаного договору, дослідженого у судовому засіданні. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши кошти відповідачу.

Відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, тому, станом на 06 вересня 2013 року, сума заборгованості відповідача перед позивачем склала 166612,57 грн.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п.1 ч.2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту відсотків та пені, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, правовідносини, що склалися між сторонами, застосував відповідні норми матеріального права та ухвалив в цій частині законне та обґрунтоване рішення.

Посилання апелянта на невірно визначений період стягнення пені, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції обґрунтовано застосовано строк позовної давності та визначений період стягнення пені в межах одного року з 21.10.2012 р. (звернення до суду 01.10.2013 р.) та з урахуванням позовних вимог (нарахування пені позивачем проведено по 21.02.2013 р. (а.с.20)

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що пеня та штраф є тотожною відповідальністю за порушення строків повернення кредиту, а подвійна відповідальність за порушення зобов'язання є неприпустимою.

Проте, з такими висновками погодитись не можна оскільки зміст кредитного договору що підписано обома сторонами свідчить про те, що банк застосовує пеню за прострочення строку сплати мінімальних необхідних платежів, а штраф за інші порушення договору. Зазначене свідчить про те, що закріплення у договорі відповідальності у вигляді пені та штрафу має місце не за одне й те саме порушення, а є застосуванням різних видів відповідальності за різні порушення умов договору.

Статтями 546 та 549 ЦК передбачено, що виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За вказаних обставин колегія вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні штрафу таким, що винесено через неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для його скасування відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК, з ухваленням нового рішення в цій частині, а саме про стягнення штрафу в розмірі - 9100 грн. 94 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року в частині відмови у стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» штрафу скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» штраф у розмірі 91000,94 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді