Вирок № 39395060, 23.06.2014, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/5842/14-к

Провадження № 1-кп/161/313/14

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 23 червня 2014 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:

судді - Борнос А.В.,

за участю секретаря - Ленічева Є.А.,

прокурора - Лікунова Т.Ю.,

потерпілого - ОСОБА_1,

захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014030010000314, що надійшло з прокуратури м.Луцька 14.04.2014 року з обвинувальним актом відносно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, українця, гр.України, з неповною середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, має малолітню дитину, раніше судимого: 06.03.2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.1 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України надано іспитовий строк - 1 рік,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.186 ч.2 КК України,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с.Веселе Луцького району Волинської області, мешканця АДРЕСА_2, українця, гр.України, з середньою-спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше судимого:

08.06.2005 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі (дані про звільнення відсутні);

18.12.2008 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ст.186 ч.2, 71 КК України до 5 років 2 місяців позбавлення волі, звільненого 01.10.2013 року по відбуттю строку покарання;

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.186 ч.2 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачений ОСОБА_5 в середині листопада 2013 року близько 19.00 год., повторно, перебуваючи на зупинці громадського транспорту «Міжколгоспбуд», що по вул.Володимирській м.Луцька, з корисливих мотивів, з застосуванням до потерпілого ОСОБА_1 насильства, яке не є небезпечним для його життя та здоров'я і виразилось у нанесенні удару долонями рук по вухах потерпілого, від чого останній відчув фізичний біль, та з погрозою подальшого застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, біля банкомату "Ощадбанк", що по вул.Володимирська м.Луцька, відкрито заволодів грошима в сумі 400 грн., спричинивши матеріальної шкоди.

Обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5, повторно, за попередньою змовою між собою, 01.12.2013 року близько 20.00 год., знаходячись по вул.Рівненській м.Луцька, з корисливих мотивів, з застосуванням до потерпілого ОСОБА_1 насильства, яке не є небезпечним для його життя та здоров'я, та виразилось у нанесенні кількох ударів кулаками рук ОСОБА_5 по грудях потерпілого та двох ударів рукою ОСОБА_4 по потилиці потерпілого, від чого той відчув фізичний біль, внаслідок чого відкрито викрали гроші в сумі 300 грн., спричинивши матеріальних збитків та фізичного болю.

Вони ж, повторно, за попередньою змовою між собою, 01.12.2013 року близько 20.40 год., знаходячись поблизу відділення «ПриватБанк», що по вул.Львівській, 61 м.Луцьк, з корисливих мотивів, погрожуючи потерпілому ОСОБА_1 застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я останнього, а саме нанести удари, яке той, після його побиття, сприймав реально, відкрито викрали належні йому мобільні телефони марки «Нокіа 6700», ІМЕІ НОМЕР_1 вартістю 300 грн., з сім-картками операторів мобільного зв»язку «Лайф» НОМЕР_2 та «Київстар» та марки «Нокіа» вартістю 200 грн., з сім-карткою оператора мобільного зв»язку «МТС», спричинивши матеріальних збитків на загальну суму 500 грн.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_4, повторно, 10.02.2014 року приблизно 03.30 год., знаходячись за приміщенням магазину «Зося», що на площі Воз'єднання м.Луцька, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з корисливих мотивів, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я в момент заподіяння та виразилось у нанесенні удару кулаком в обличчя, а також чотирьох ударів по голові і тулубу потерпілого ОСОБА_6, від чого останній відчув фізичний біль, відкрито викрав грошові кошти в сумі 480 грн. та мобільний телефон марки «Нокіа 6233» вартістю 200 грн., з карткою пам'яті об'ємом 2 Гб вартістю 60 грн., з сім-карткою оператора мобільного зв»язку «Діджус» НОМЕР_3, на рахунку якої перебували гроші в сумі 8 грн., спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 748 грн.

Таким чином, ОСОБА_4, ОСОБА_5 своїми умисними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаними з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, а також з погрозою застосування такого насильства, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб, скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.186 КК України.

Допитані в судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5, кожен зокрема, свою вину у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаними з погрозами застосування насильства та з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілих, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб (по кожному із інкримінованих їм епізодів), не визнали. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не визнали.

Обвинувачений ОСОБА_4 суду дав показання, що приблизно у грудні 2013 року у вечірню пору, разом з ОСОБА_5, неподалік нічного клубу «Метро», що по вул.Рівненській м.Луцька, отримали від потерпілого ОСОБА_1 частину грошових коштів, які заборгувала дівчина останнього ОСОБА_5 Ніхто ударів потерпілому не наносив, гроші він давав добровільно. Мобільні телефони не викрадали, телефон, який в подальшому був у нього дома йому передала ОСОБА_7, за який обставин - не пам»ятає.

10.02.2014 року у нічну пору він разом з потерпілим ОСОБА_6 перебував поблизу магазину «Зося». Оскільки потерпілий відмовився купувати спиртне, тому наніс йому 1-2 удари по голові, викрав гроші, сума яких становила близько 180 грн. та мобільний телефон «Нокіа» з карткою пам»яті та сім-карткою оператора мобільного зв»язку. Не заперечує, що під час вчинення даного злочину, перебував в стані алкогольного сп'яніння.

Перед закінченням судового слідства у справі обвинувачений ОСОБА_4 винність у вчиненні інкримінованих злочинів (по усіх епізодах) визнав повністю, у вчиненому розкаявся.

Обвинувачений ОСОБА_5 дав показання, що як у середині листопада, так і в грудні 2013 року грабежу не вчиняв, щоразу кошти потерпілий ОСОБА_1 добровільно віддавав, оскільки його дівчина - ОСОБА_7, заборгувала близько 5000 грн. Ударів потерпілому з ОСОБА_4 не наносили, телефони, гроші не забирали, ні про що між собою не домовлялись. Зазначив, що після звільнення з місць позбавлення волі для власних потреб позичив суму коштів у своєї знайомої (анкетні дані та адресу якої відмовився називати), частину з яких позичив знайомій свого товариша на ім»я ОСОБА_7. Оскільки вона не мала змоги їх повернути, тому, за згодою самого потерпілого ОСОБА_1, їх мав повертати останній.

Не зважаючи на невизнання винності обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_5, кожним зокрема, їх винність у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаними з погрозами застосування насильства та з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб, підтверджується зібраними під час досудового провадження та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_1 дав показання, що в середині листопада 2013 року у вечірню пору, їдучи у маршрутному таксі до м.Луцька, йому зателефонував незнайомий чоловік, поспілкувавшись з яким дізнався про борг дівчини, з якою зустрічався (яка раніше нічого про це не повідомляла), тому вирішив з ним потоваришувати та, на його прохання, вийшов на зупинці громадського транспорту, що по вул.Володимирській м.Луцька. Підійшов до раніше незнайомого хлопця (ОСОБА_5), який повідомив, що це саме він телефонував та відразу ж, безпричинно, наніс удар руками по вухах. Оскільки йому боліло, тому він взявся двома руками за вуха, а хлопець, залякуючи його подальшим побиттям, обшукав кишені та забрав телефон. Так як грошей у нього не було, тому він, реально злякавшись та побоюючись за своє життя і здоров»я, за наказом ОСОБА_5, пішов до найближчого банкомату, зняв кошти в сумі 400 грн., які забрав ОСОБА_5 Окрім того, разом з ним та іншими хлопцями, які були з обвинуваченим, їздили до м.Нововолинська, так як останній сказав, що це не вся сума, однак коштів він не отримав.

01.12.2013 року у вечірню пору, коли він разом з ОСОБА_7 та її знайомим вийшли з маршрутки по вул.Рівненській м.Луцька, побачив ОСОБА_4, ОСОБА_5, які відразу ж заламали йому руки та завели за приміщення, назви якого не знає. Там нанесли по кілька ударів, зокрема - ОСОБА_5 рукою по грудях, а ОСОБА_4 рукою по потилиці, від чого він відчув фізичний біль, та з кишені викрали 300 грн. Після чого, посадили у таксі та поїхали на вул.Львівську, де поблизу відділення «ПриватБанк», намагались по ідентифікаційному коду зняти грошові кошти, оскільки їм це не вдалось, почали погрожувати йому, в тому числі і шляхом демонстрування ОСОБА_5 ножа, застосуванням фізичного насильства як до нього, так і до його батьків, після чого, утримуючи за руки, обшукуючи його кишені, викрали належні йому мобільні телефони з сім-картками. В подальшому один із викрадених телефонів повернуто, однак у несправному стані (без батареї живлення).

Ствердив, що після вчинення ОСОБА_5 у листопаді 2013 року злочину (і до вчинення злочину у грудні 2013 року), він дійсно добровільно надавав певну суму коштів для нього та ОСОБА_4, шукаючи захисту і вважаючи, що вони можуть його захистити від особи на ім»я ОСОБА_9, який також вимагав у нього кошти та погрожував побиттям. Категорично зазначив, що у листопаді та грудні гроші та телефони обвинувачені у нього відкрито викрали, він не давав їх у добровільному порядку. Від своєї дівчини про борг йому не було відомо, остання не зверталась до нього з проханням про повернення коштів ОСОБА_5, про наявність ніби-то боргу вказував лише ОСОБА_5 Оскільки збитки не відшкодовані, просить задовольнити цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Наполягає на суворому покаранні обвинувачених.

Свідок ОСОБА_8 дав показання, що у листопаді 2013 року у вечірню пору він разом з ОСОБА_5 та знайомим на ім»я ОСОБА_10 перебували на зупинці громадського транспорту по вул.Володимирській м.Луцька, оскільки ОСОБА_5 повідомив, що йому потрібно забрати у хлопця спільної знайомої (ОСОБА_7) кошти. При цьому, ОСОБА_5 дійсно розмовляв з приводу цього з кимось по телефону. Коли під»їхав автобус, то з нього вийшов візуально знайомий на ім»я ОСОБА_11, якому ОСОБА_5, відійшовши на кілька метрів у сторону, відразу ж наніс удар руками по вухах, наказавши діставати все, що має. Останній дістав банківську картку та телефон, який обвинувачений забрав, щоб той не мав змоги нікуди телефонувати, наказав зняти кошти з банкомату та передати йому, що і зробив потерпілий. Того ж дня вони їздили до м.Нововолинська, так як потерпілий сказав, що дома він має гроші, однак грошей ОСОБА_5 не отримав, оскільки його батьки почали викликати працівників міліції.

01.12.2013 року у вечірню пору він зустрівся з своїм братом - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по вул.Рівненській м.Луцька, оскільки під»їхали разом з ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_1 з смт.Цумань. ОСОБА_5 разом з баром - ОСОБА_4 заставили потерпілого, ставши по обидва боки від нього, відійти у бік будинку, що поблизу нічного клубу «Метро», де ОСОБА_5 вдарив кілька разів рукою по грудях, а брат - ОСОБА_4 кілька разів рукою по потилиці, наказавши діставати все, що є у кишенях. ОСОБА_5 забрав гроші та почав з»ясовувати чи має той ще кошти. Потерпілий сказав, що кошти знаходяться у нього в м.Нововолинськ, тому вони сіли у таксі та поїхали на вул.Львівську, де він залишився з потерпілим, а ОСОБА_5 та його брат разом з ОСОБА_7 поїхали у м.Нововолинськ. Особисто він жодних неправомірних дій по відношенню до потерпілого ОСОБА_1 не вчиняв. В кінці лютого 2014 року його брат - ОСОБА_4 дав у користування мобільний телефон марки «Нокіа 6233», про його походження (в тому числі і про його можливе викрадення) йому нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_7 дала показання, що 01.12.2013 року у вечірню пору вона разом з ОСОБА_1, ОСОБА_8 під»їхали на вул.Рівненській м.Луцька, де зустріли ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Останні відразу ж, нічого не говорячи, схопили ОСОБА_1 за руки, завели до приміщення поблизу нічного клубу «Метро». Відразу ж ОСОБА_5 наніс йому кілька ударів рукою по грудях, а ОСОБА_4 кілька ударів рукою по потилиці, наказавши діставати все, що має у кишенях, вимагаючи грошей. Потерпілий дістав два телефони, документи та гроші (300 грн.), які забрав ОСОБА_5 Оскільки ОСОБА_1 повідомив, що грошові кошти є у нього на карточці, яка знаходиться у Нововолинську, то вони сіли в таксі та поїхали на вул.Львівську, де хлопці намагались по документах зняти грошові кошти. Так як це їм не вдалось, вони знову почали погрожувати застосуванням фізичного насильства до потерпілого, після чого, ОСОБА_5 забрав у нього два мобільні телефони з сім-картками. Після чого вона, за вказівкою ОСОБА_5, разом з останнім та ОСОБА_4 поїхали до м.Нововолинськ, оскільки вона знайома з батьками та могла зайти у будинок, з метою ніби-то взяти чисті речі потерпілому і разом взяти його картку. Оскільки вона злякалась за власне здоров»я (так як їй також погрожували) та за здоров»я потерпілого ОСОБА_1, тому вона погодилась. Однак картку вона не змогла взяти, так як батьки викликали працівників міліції, яким вона розповіла про усі відомі обставини. Категорично ствердила, що коштів ні у ОСОБА_5, ні у його знайомих ніколи не позичала, а тому і не просила про їх повернення ОСОБА_5 у ОСОБА_1

З протоколу огляду місця події від 11.03.2014 року вбачається, що у кабінеті №421 Луцького МВ УМВС України у Волинській області, що по вул.Грибоєдова, 2 м.Луцька, ОСОБА_4 в присутності понятих видав мобільний телефон марки «Нокіа 6700» імеі 1 НОМЕР_1, імеі 2 НОМЕР_4. Телефон оглянуто, визнано в якості речового доказу та передано на зберігання законному володільцеві - ОСОБА_1 (у несправному стані, зокрема без батареї живлення).

Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з»явився (належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання), подав суду письмову заяву про проведення судового розгляду у його відсутності, в зв»язку з чим, згідно ст.325 КПК України, оскільки за його відсутності судом з»ясовано всі обставини справи, судовий розгляд проведено без потерпілого.

З протоколу пред»явлення особи для впізнання від 07.03.2014 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_6 серед пред»явлених осіб, вказав на ОСОБА_4 як на особу, яка вчинила відносно нього грабіж.

З протоколу огляду місця події від 07.03.2014 року - приміщення світлиці Луцького МВ УМВС України у Волинській області, по вул.Грибоєдова, 2 м.Луцька - вбачається, що ОСОБА_8 було добровільно видано мобільний телефон марки «Нокіа 6233» чорного кольору імеі НОМЕР_5 з флеш-карткою пам»яті об»ємом 2 Гб. Дані речі оглянуто, визнано в якості речових доказів та передано на зберігання законному володільцеві - ОСОБА_6

Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 27.03.2014 року ОСОБА_4 (за участі захисника ОСОБА_2) повністю визнавав винність у вчиненні усіх епізодів грабежу, розповідав про обставини їх вчинення, вказував на їх місця, а по епізодах з потерпілим ОСОБА_1, окрім того, стверджував про їх вчинення разом з ОСОБА_5 Такі показання повністю узгоджуються з показаннями потерпілих, свідків та дослідженими в судовому засіданні доказами у їх сукупності. Фактично такі ж показанням ним підтверджено і перед закінченням судового слідства у справі.

Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 27.03.2014 року ОСОБА_5 повністю визнавав винність у вчиненні усіх епізодів грабежу, вчинених відносно потерпілого ОСОБА_1, розповідав про обставини їх вчинення, вказував на їх місця, стверджував про їх вчинення разом з ОСОБА_4 Такі показання повністю узгоджуються з показаннями потерпілих, свідків та дослідженими в судовому засіданні доказами у їх сукупності.

З Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» №10 від 06.11.2009 року вбачається, що грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дії винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Розрізняючи грабіж, від інших корисливих злочинів, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалось таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати як, відповідно, крадіжку, грабіж або розбій. Окрім того, коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною.

Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство умислом на заволодіння не належним їй майном не має, а має на меті примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов»язання належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 355 КК України. При цьому, слід враховувати, що відповідальність за вказаною статтею настає лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов»язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством.

Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_5 пред»являв вимогу до потерпілого ОСОБА_1 про негайну передачу грошових коштів, ніби-то заборгованих ОСОБА_7, однак права такої вимоги він не мав, оскільки судом не встановлено реальності (дійсності) укладення договору позики як між обвинуваченим ОСОБА_5 та його знайомою (анкетні дані якої він відмовився надати), так і між ним та ОСОБА_7 При цьому, свідок ОСОБА_7 категорично заперечила наявність у неї будь-яких боргових зобов»язань перед ОСОБА_5 Таким чином, підстав вважати, що умисел останнього був спрямований на примушення потерпілого виконати цивільно-правове зобов»язання, у суду немає.

Зважаючи, що обман потерпілого ОСОБА_1, виражений у необхідності передачі ніби-то попередньо заборгованих коштів ОСОБА_7, був лише способом заволодіння належними йому коштами та телефонами, після передачі коштів та телефонів, не зважаючи на прохання потерпілого про їх повернення, вони їх не повертали, робили це у присутності інших осіб, серед яких була і ОСОБА_7, якій було достеменно відомо про відсутність боргових зобов»язань потерпілого перед ОСОБА_5, ОСОБА_4 взагалі діяв лише за словами ОСОБА_5, тому їх дії за ст.186 ч.2 КК України кваліфіковані вірно.

Оскільки дії ОСОБА_4, ОСОБА_5 по відкритому викраденню майна потерпілого ОСОБА_1, зокрема, 01.12.2013 року, вчиняли спільно, їх дії були узгодженими, вони спільно наносили удари потерпілому, після чого забирали належні останньому кошти, телефони, що стверджується показаннями як самого потерпілого, так і допитаних в судовому засіданні свідків, тому суд приходить до висновку про наявність попередньої домовленості та спільного умислу на вчинення таких дій. Окрім того, зважаючи, що такі дії обвинувачені неодноразово вчиняли щодо потерпілого ОСОБА_1, окрім того, аналогічні дії ОСОБА_4 було вчинено щодо потерпілого ОСОБА_6, у ОСОБА_5 наявні не зняті та непогашені судимості за вчинення злочинів, передбачених ст.186 ч.2 КК України, тому вважає, що їх дії вірно кваліфіковані, зокрема за кваліфікуючими ознаками - вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та вчинення злочинів повторно (ст.186 ч.2 КК України).

Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Таким чином, судовий розгляд проводиться судом стосовно осіб, яким висунуте обвинувачення.

Судом критично оцінюються показання обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_4 про те, що вони не вчиняли жодних неправомірних дій відносно потерпілого ОСОБА_1, а також показання обвинуваченого ОСОБА_4, що він наніс лише 1-2 удари потерпілому ОСОБА_6 по обличчю та викрав у нього лише 180 грн., оскільки вони є суперечливими та не відповідають обставинам справи, визнаним судом доведеними. Вказане стверджується показаннями усіх свідків, допитаних в судовому засіданні, окрім того, протилежні показання обвинувачених, кожного зокрема, зафіксовані у протоколах проведення слідчих експериментів від 27.03.2014 року, протоколах одночасного допиту обвинувачених з потерпілими. На думу суду, показання обвинуваченого ОСОБА_5 у частині ніби-то попередньої позики грошей є також суперечливими та не підтвердженими жодними доказами. Обвинувачений ОСОБА_4 під час досудового слідства (в присутності захисника) давав визнавальні показання щодо усіх подій, причин таких своїх дій та зміни показань і під час судового слідства достеменно пояснити не зміг, ствердивши лише, що точно не пам»ятає подій. А тому такі показання обвинувачених суд до уваги не приймає та розцінює їх як намагання уникнути відповідальності за вчинення тяжких злочинів.

Враховуючи, що показання потерпілого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7 не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки підстав ставити їх під сумнів у суду немає, визнавальні показання обвинуваченого ОСОБА_4 не є суперечливими, тому суд бере їх за основу при постановленні даного вироку та приходить до висновку про винність ОСОБА_4, ОСОБА_5 у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 186 ч.2 КК України.

З акту судово-психіатричного експерта №64 від 24.03.2014 року вбачається, що у ОСОБА_4 виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення та виявляються в даний час ознаки органічного емоційно лабільного розладу в ст.нестійкої компенсації. Однак ступінь змін зі сторони психіки не така, щоб позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру в даний час не потребує.

При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і дані про особу винних.

Обставин, що пом'якшують покарання обвинувачених, кожного зокрема, суд не вбачає, оскільки повне визнання своєї винуватості перед закінченням судового слідства обвинуваченим ОСОБА_4 не свідчить про його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5, суд не вбачає.

До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4, суд відносить вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, зокрема, по епізоду 10.02.2014 року.

ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, визнаних судом доведеними визнав лише перед закінченням судового слідства у справі та розкаявся, ОСОБА_5 їх вчинення повністю заперечив, вони мають постійне місце проживання, однак характеризуються там негативно, потерпілому ОСОБА_6 ОСОБА_4 збитки частково відшкодовані, оскільки мобільний телефон повернуто (у справному стані), останній хворіє, що стверджується актом судово-психіатричного експерта №64 від 24.03.2014 року, проживає у громадському шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, однак, вчинені ними злочини, згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких, зважаючи на особи обвинувачених, які раніше судимі, ОСОБА_4 вчинив ряд злочинів до постановлення вироку 06.03.2014 року, скривши від органів досудового розслідування факти їх вчинення, а ОСОБА_5 маючи незняту та непогашену судимість за вчинення аналогічних злочинів, за які відбував реальні міри покарання, вчинивши злочин через кілька днів після звільнення, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення та підвищену суспільну небезпечність, потерпілий ОСОБА_1 наполягає на їх суворому покаранні, збитки не відшкодовані протягом тривалого часу, вчиняли злочини виключно для задоволення своїх побутових проблем, з корисливих мотивів, не бажаючи займатись суспільно-корисною працею, тому суд призначає покарання в межах санкції ст.186 ч.2 КК України у виді позбавлення волі, кожному.

На думку суду, обрана міра покарання, є необхідною та достатньою для виправлення обвинувачених, кожного зокрема, та попередження вчинення ними нових правопорушень.

Згідно ст.374 ч.4, 181 КПК України, відносно обвинуваченого ОСОБА_4, з врахуванням того, що раніше обраний запобіжний захід закінчився 28.05.2014 року, строк дії його не продовжувався, тому, враховуючи положення ст.177 КПК України, з врахуванням його особи, фактичного розкаяння, міцності соціальних зв»язків, а також того, що попередньо обраний запобіжний захід ним не порушувався, тому йому слід обрати, до вступу вироку в законну силу, запобіжний захід, у виді домашнього арешту (з забороною залишати місце свого проживання - м.Луцьк, вул.Боткіна, 2/2, цілодобово).

Згідно ст.1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

З п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року (із змінами внесеними постановами №5 від 25.05.2001 року, №1 від 27.02.2009 року) вбачається, що на осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов»язаними, сукупними діями або діяли з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

З п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року (із змінами внесеними постановами №7 від 08.07.1994 року, №11 від 30.09.1994, №15 від 25.05.1998 року, №9 від 24.10.2003 року) вбачається, що особи, які спільно заподіяли шкоду, діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

З врахуванням наведеного та з досліджених матеріалів в сукупності, суд вважає, що оскільки обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5 по епізодах 01.12.2013 року відносно потерпілого ОСОБА_1 діяли з єдиним наміром, їхніми взаємопов»язаними діями йому було спричинено матеріальної та моральної шкоди, тому повинні нести солідарну відповідальність саме в цій частині.

На підставі ст.ст. 128, 129 КПК України, ст. 1166, 1167 ЦК України цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково, стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_4 в користь потерпілого ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 800 (вісімсот) грн. та 4 000 (чотири тисячі) грн. моральної шкоди.

На підставі ст.ст. 128, 129 КПК України, ст. 1166, 1167 ЦК України цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної шкоди (по епізоду - листопад 2013 року) задовольнити, стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 в користь потерпілого ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 400 (чотириста) грн.

Матеріальна шкода судом стягується з врахування розміру пред'явленого обвинувачення, вартості викраденого майна та ступеню вини кожного з обвинувачених, зокрема по кожному із інкримінованих їм епізодів.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд врахував майновий стан обвинувачених, які не працюють та вчинили злочини відносно потерпілого, виключно для задоволення своїх власних потреб, а також виходив з засад розумності, виваженості, справедливості та вважає, що визначена сума моральної шкоди, з врахуванням ступеню спричиненої шкоди, відповідає обсягу та характеру спричинених страждань потерпілого та характеру вимушених змін у його життєвих стосунках.

Речові докази, згідно ст.100 КПК України, залишити законним володільцям.

Керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд,

З А С У Д И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.186 ч.2 КК України, призначивши покарання - 4 (чотири) роки позбавлення волі.

На підставі ст.70 ч.4 КК України шляхом часткового складання покарання за даним вироком і покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.03.2014 року, остаточно визначити ОСОБА_4 до відбування 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.186 ч.2 КК України, призначивши покарання - 5 (п»ять) років позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у виді тримання під вартою залишити до набрання вироком законної сили.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з 28.05.2014 року, тобто з моменту затримання.

До набрання вироком законної сили відносно обвинуваченого ОСОБА_4 обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з дня приведення вироку до виконання та його затримання.

Речові докази - мобільний телефон марки «Нокіа 6233» з флеш-карткою об»ємом 2 Гб, мобільний телефон «Нокіа», що передані на зберігання потерпілим, залишити законним володільцям, відповідно, ОСОБА_6 та ОСОБА_1

Стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_4 в користь потерпілого ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 800 (вісімсот) грн. та 4 000 (чотири тисячі) грн. моральної шкоди.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 в користь потерпілого ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 400 (чотириста) грн.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Волинської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_5 в той же строк з моменту вручення копії вироку.

ГОЛОВУЮЧИЙ: