Ухвала суду № 39393714, 19.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4146/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.,

Клочкова Н.В., Санін Б.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

19 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до Державної виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

31.03.2014 р. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання протиправною та скасування постанови Державної виконавчої служби України від 04.03.2014 ВП № 39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова про стягнення з позивача виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач вчинив усі залежні від нього дії з метою виконання судового рішення, однак воно не було виконане у зв'язку з тим, що стягувач перешкоджав провадженню виконавчих дій, на підставі чого виконавчий документ був повернутий останньому.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2014 р. позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Державної виконавчої служби України від 04.03.2014 ВП №39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач вчинив дії для добровільного виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12, з огляду на що, підстави для стягнення з нього виконавчого збору відсутні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2014 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач як боржник у виконавчому провадженні не виконав у добровільному порядку рішення суду немайнового характеру, що є підставою для стягнення з нього суми виконавчого збору у розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивачем до суду надані письмові заперечення до апеляційної скарги, якоми просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 у справі №0670/2070/12 за позовом ОСОБА_4 до Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, стягнення невиплачених коштів позов задоволено, а саме, зобов'язано Державний Департамент з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України працевлаштувати ОСОБА_4 (ЄДРСР №24688877).

06.09.2013 відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №39671826 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 №2857/12 про зобов'язання Державного Департаменту з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України працевлаштувати ОСОБА_4, якою встановлено позивачу семиденний строк для добровільного виконання рішення суду з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження. (а.с.30)

Постановою від 18.10.2013 ВП №39671826 про заміну назви сторони виконавчого провадження, на підставі ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 №0670/2070/12, замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника з Департаменту з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. (а.с.32)

01.11.2013 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. звернувся до суду з заявою про встановлення способу виконання рішення суду, яку ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі №0670/2070/12 задоволено, встановлено, що ОСОБА_4 підлягає негайному працевлаштуванню на роботі, яку вона могла б виконувати за станом здоров'я. (а.с. 47)

На адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України відповідачем направлено вимогу №907/6 від 17.12.2013, якою вимагав від позивача у строк до 23.12.2013 виконати рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 з урахуванням ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі №0670/2070/12.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач на виконання постанови від 05.06.2012 та ухвали від 26.11.2013 Житомирського окружного адміністративного суду листами від 16.12.2013 №2432-02/3226 та від 24.01.2014 № 2432-03/38 запропонував прибути ОСОБА_4 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, каб. 1022, з метою її працевлаштування.

Проте, ОСОБА_4 за вказаною адресою жодного разу не прибула, про причини неприбуття позивача не повідомила, про що ними було складено відповідні акти, копії яких були надані відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.

20.12.2013 р. позивач звернувся до відповідача із заявою №2432-03/574 про закінчення виконавчого провадження у справі №0670/2070/12 в частині працевлаштування ОСОБА_4, оскільки позивач вчинив дії по виконанню судового рішення.

Відповідач направив на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_4 вимогу №907/6 від 24.01.2014, якою вимагав від позивача виконати рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 з урахуванням ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі №0670/2070/12, а від ОСОБА_4 вимагав з'явитись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для подальшого працевлаштування.

Через повторну неявку ОСОБА_4 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для працевлаштування, позивач повторно звернувся до відповідача із заявою від 03.02.2014 №2432-03/52 про закінчення виконавчого провадження у справі №0670/2070/12 в частині працевлаштування ОСОБА_4, оскільки позивач вчинив дії по виконанню судового рішення

Відповідач втретє направив відповідачу та ОСОБА_4 вимогу від 17.02.2014 №251/6, якою вимагав від ОСОБА_4 з'явитись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для подальшого працевлаштування, а від позивача повідомити відповідача у строк до 27.02.2014 чи з'явилась ОСОБА_4 та, у разі її явки, чи було її працевлаштовано. В даній вимозі відповідач попередив ОСОБА_4, що у разі подальшого перешкоджання нею провадження виконавчих дій, виконавчий документ буде їй повернуто на підставі пункту 4 частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, ОСОБА_4 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не з'явилась, відповіді на вимогу відповідача не надала.

04.03.2014 відповідач виніс постанову ВП №39671826 про повернення виконавчого документа стягувачеві, де зазначено, що у зв'язку з тим, що боржник не ухиляється від виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12 та дане рішення не може бути виконане в повному обсязі саме у зв'язку з неявкою ОСОБА_4 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Одночасно з вказаною постановою відповідач виніс постанову від 04.03.2014 №39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн. на підставі статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з невиконанням позивачем рішення суду немайнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання.

Не погоджуючись із зазначеною постановою від 04.03.2014 №39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені і знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до положень частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, виконавчий збір підлягає стягненню з боржника у разі невиконання рішення у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Частиною 2 статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Тобто, положеннями чинного законодавства України встановлено, що праця є правом, а не обов'язком людини. Примусове працевлаштування не допускається.

З аналізу вищезазначених норм законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова Державної виконавчої служби України від 04.03.2014 ВП № 39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12, а саме: неодноразово направляв ОСОБА_4 листи з проханням з'явитись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для її працевлаштування. Однак, саме у зв'язку з неявкою стягувача - ОСОБА_4 до відповідача для працевлаштування останній був позбавлений можливості виконати рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12. Відповідач не мав можливості виконати рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12 без волевиявлення ОСОБА_4, оскільки це б призвело до порушення конституційних прав останньої.

Судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доводів відповідача про те, що позивач добровільно не виконав рішення суду у встановлений в постанові від 06.09.2013 ВП №39671826 для самостійного виконання строк, оскільки у постанові від 04.03.2014 про повернення виконавчого документа стягувачеві ним зазначено, що боржник не ухиляється від виконання рішення суду та дане рішення не може бути виконане в повному обсязі саме у зв'язку з неявкою ОСОБА_4 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Крім того, виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 був повернутий стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», яким встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Тобто, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що позивач вчинив дії для добровільного виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12, з огляду на що, підстави для стягнення з нього виконавчого збору відсутні.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач дів в межах повноважень та у спосіб, передбачених законодавством.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2014 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до Державної виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування постанови, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.