Постанова № 39393591, 18.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа№ 910/3745/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рудченка С.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - Ємельянова М.В., від відповідача - Риков О.О.,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства

«Українська транспортна страхова компанія»

на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року

у справі №910/3745/14 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом товариства з додатковою відповідальністю

«Страхова компанія «ВіДі-Страхування»,

Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка,

до приватного акціонерного товариства

«Українська транспортна страхова компанія», м. Київ,

про стягнення 27793,44 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року ТДВ «Страхова компанія ВіДі-Страхування» подало до господарського суду міста Києва позов до ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення 27793,44 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач в силу вимог ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України зобов'язаний відшкодувати йому 27793,44 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3745/14 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ТДВ «Страхова компанія ВіДі-Страхування» 27793,44 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 27793,44 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3745/14 та винести нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що стягнення судом першої інстанції з нього 27793,44 грн. страхового відшкодування в порядку регресу є передчасним, оскільки позивач не звертався до нього з вимогами про виплату такого відшкодування і, відповідно, відповідач права позивача не порушував. Також, на думку відповідача, акт виконаних робіт №ЛРССА-000250 від 31.01.2014 року не є належним доказом вартості відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля, а експертна оцінка такої вартості не проводилась.

У своєму відзиві, поданому суду 12.06.2014 року та долученому до матеріалів справи, позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, просить оскаржуване судове рішення залишити в силі. Так, позивач зазначає, що він не був зобов'язаний звертатись безпосередньо до відповідача з вимогою про відшкодування виплаченого страхового відшкодування, а також стверджує, що акт виконаних робіт №ЛРССА-000250 від 31.01.2014 року є належним доказом вартості відновлювального ремонту застрахованого ним автомобіля.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року у справі №910/3745/14 апеляційну скаргу ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3745/14 прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 18.06.2014 року.

В судовому засіданні 18.06.2014 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Також, представником відповідача в судовому засіданні 18.06.2014 року було подано суду клопотання про призначення у справі №910/3745/14 судової автотоварознавчої експертизи, яке судом розглянуто в судовому засіданні та відхилено як необґрунтоване. Представник позивача в судовому засіданні 18.06.2014 року заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просила оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.06.2013 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальником) було укладено договір №1191 (далі - договір, а.с. 10-23), згідно якого позивачем застраховано автомобіль Land Rover Range Rover Evoque, р.н. НОМЕР_3.

20.12.2013 року по проспекту Червонозоряному, 126-Г в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Land Rover Range Rover Evoque, р.н. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля Ford Транзит, р.н. НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5, під керуванням ОСОБА_6, що вбачається з довідки №9322931 відділу ДАІ Голосіївського районного управління (а.с. 32-33).

Відповідно до акту виконаних робіт №ЛРССА-000250 від 31.01.2014 року (а.с. 37-38) та рахунку №ЛРсС-0004690 від 27.12.2013 року (а.с. 36), вартість матеріального збитку власника автомобіля Land Rover Range Rover Evoque, р.н. НОМЕР_3, склала 27793,44 грн.

На підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 15.01.2014 року (а.с. 25) та страхового акта №КР-007464 (а.с. 28-29) позивач сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 27793,44 грн. на рахунок СТО - ТОВ «ВіДі Пауер Моторз», що підтверджується платіжними дорученнями №320 від 03.02.2014 року (а.с. 39).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи в межах суми 27793,44 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Вказана ДТП сталась внаслідок порушення водієм автомобіля Ford Транзит, р.н. НОМЕР_2, - ОСОБА_6, вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 06.01.2014 року в адміністративній справі №752/22771/13-п провадження №3/752/163/14 (а.с. 34-35).

З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/8340131 (а.с. 30) вбачається, що транспортний засіб - автомобіль Ford Транзит, р.н. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача. За вказаним полісом ліміт відповідальності 50000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.

Відтак, на переконання колегії суддів, оскільки відповідач є особою, на яку полісом №АС/8340131 покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля Ford Транзит, р.н. НОМЕР_2, на час ДТП, вина водія - ОСОБА_6, доведена, то позовні вимоги є законним та обґрунтованими.

Посилання відповідача на те, що стягнення судом першої інстанції з нього 27793,44 грн. страхового відшкодування в порядку регресу є передчасним, оскільки позивач не звертався до нього з вимогами про виплату такого відшкодування і, відповідно, відповідач права позивача не порушував, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Таке право страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Твердження відповідача про те, що акт виконаних робіт №ЛРССА-000250 від 31.01.2014 року не є належним доказом вартості відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля, а експертна оцінка такої вартості не проводилась, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Дійсно, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» унормовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому, п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено обов'язок страховика при настанні страхового випадку відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що вказаними нормами врегульовано правовідносини, пов'язані у тому числі із визначенням розміру збитків у правовідносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Натомість, як було встановлено судами, правовідносини позивача - ТДВ «Страхова компанія ВіДі-Страхування», і страхувальника - ОСОБА_4, виникли на підставі договору комплексного добровільного страхування наземного транспорту №1191 від 11.06.2013 року, отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Добровільним же страхуванням, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування», є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на норми ст. 25 Закону України «Про страхування», якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.

Статтею 33 ГПК України на кожну сторону покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на дане, обов'язок доказування невідповідності розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування розміру заподіяних збитків покладається саме на відповідача.

При цьому, відповідно до п.п. 3.1, 3.3, 3.4, 3.9 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11 2003 року №142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 року за №1074/8395) визначення вартості матеріального збитку (реальні збитки) з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування колісним транспортним засобом (втрати товарної вартості), здійснюється на підставі аналізу цін продажу (пропозиції) КТЗ, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках. При цьому можливе визначення збитків відповідно до цінових даних, аналогічних, але не ідентичних КТЗ, з належним або скоригованим строком експлуатації.

Отже, положення цієї Методики, за наявності процесуального волевиявлення відповідача, давали можливість перевірити розмір збитків, завданих внаслідок ДТП.

Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту, отримав право вимоги, яке особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, у межах фактичних витрат.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3745/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3745/14 залишити без змін.

3. Справу №910/3745/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя С.Г. Рудченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз