Постанова № 39387587, 12.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 червня 2014 року № 826/6621/14

об 15 год. 03 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій-2000» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2014 року №0000422208,

за участю представників сторін:

від позивача Меньшова Г.А., Іваненка Т.В.,

від відповідача Кашпур І.М.,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій-2000» (далі - позивач, ТОВ «Обрій-2000») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2014 року №0000422208.

Позивач мотивується тим, що відповідачем на підставі хибних висновків акту перевірки від 15.01.2014 року №83/26-58-22-08-11/30116493 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Оптима Консалтинг Плюс» прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2014 року №0000422208 вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 15.01.2014 року №83/26-58-22-08-11/30116493 та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 30.01.2014 року №0000422208. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між ТОВ «Обрій-2000» та ПП «Оптима Консалтинг Плюс».

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій-2000», зареєстровано як юридична особа від 12.10.1998, 07.08.2004 року №10731200000000267, ідентифікаційний код юридичної особи 30116493, що підтверджено випискою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Підприємство діє на підставі статуту. (а.с.28)

На час розгляду справи ТОВ «Обрій-2000» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 27.11.2008 року (індивідуальний податковий номер -301164926042), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100151974. (а.с.41)

Відповідач - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Оптима Консалтинг Плюс» за період 01.01.2008 року по 30.09.2013 року та складено акт перевірки від 15.01.2014 року №83/26-58-22-08-11/30116493.

В висновках акта перевірки зазначено, що перевіркою ТОВ «Обрій-2000» встановлено порушення п.7.2.3 п.7.2, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), пп.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, п.9.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму ПДВ 5637 грн., в т.ч. по періодам: липень 2010 року на суму 5637 грн.; абзацу 4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994, пп.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 та ст.9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010 рік на загальну суму 7046 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкове повідомлення - рішення від 30.01.2014 року №0000422208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 8808,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 7046,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1762 грн.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій-2000», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР) (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 283/97-ВР).

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону № 283/97-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР).

Згідно з п. 11.2 ст. 11 Закону № 283/97-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У разі коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом "б" цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Відповідно до п. 16.1 ст. 16 Закону № 283/97-ВР платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Згідно з п. 16.4 ст. 16 Закону № 283/97-ВР податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

У разі коли платник податку вважає за доцільне роз'яснити окремі результати фінансово-господарської діяльності, зазначені у податковій декларації з цього податку, такий платник податку може надіслати податковому органу таке пояснення, складене у довільній формі. Податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності. Статистична та бухгалтерська звітність подається органам державної статистики згідно із законом. Крім того, бухгалтерська звітність подається підприємствами органам, до сфери управління яких вони належать, згідно із законом. Це правило поширюється також на будь-які інші податки, збори (обов'язкові платежі), включені до системи оподаткування. Платник податку, крім банків та інших фінансових установ, який отримує дохід від будь-якої діяльності більше ста мільйонів гривень на рік, повинен у наступному році подати на адресу податкового органу фінансовий звіт у терміни, встановлені законодавством для його подання. Відповідальність за неподання фінансової звітності зазначеними суб'єктами встановлюється згідно із законодавством.

Приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналізуючи первинні документи, надані позивачем на підтвердження реальності здійснення робіт за договором, суд наголошує на наступному.

До матеріалів справи надано договір від 26.07.2010 року №2607/01, відповідно до якого замовник (позивач) доручає виконання, а виконавець (спірний контрагент) власними силами та на власний ризик зобов'язується виконувати наступні послуги: вивчення та формування виконавцем споживчого попиту з метою збільшення об'ємів поставок товарів.

Також позивачем надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкову накладну, платіжне доручення.

Судом при вивченні наданих до матеріалів справи документів щодо фактичного виконання вищезазначеного договору встановлено, що в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація, а саме: немає жодних документів на підтвердження виконання послуг, а саме:

- абз.4 п.1 договору вказано, що сума винагороди визначається за домовленістю сторін на підставі протоколів погодження договірної ціни, додаткових угод до цього договору або зазначаються в рахунках-фактурах, однак на підтвердження з яких обрахунків визначена ціна немає, та не надано жодних документів відповідно до пунктів договору;

- п.2 договору передбачено ведення для замовника обліку послуг, що надаються, при цьому факт надання послуг має бути підтверджено підписом представника замовника, однак до матеріалів справи не надано жодних доказів виконання послуг та їх видів.

Також, із аналізу вказаних матеріалів суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено фактичне виконання вищезазначеного договору, а саме які особи здійснювали виконання послуг, якими трудовими ресурсами виконувалися роботи.

Відповідач на спростування реальності господарських операцій позивача зі спірним контрагентом посилається на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 20.05.2013 року №382/3-22-70-35780936 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Оптима Консалтинг Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за лютий, березень, квітень, липень 2010 року».

Як вбачається з акту перевірки, директор ПП «Оптима Консалтинг Плюс» ОСОБА_4 не реєстрував дане підприємство, фінансово-господарську діяльність від імені керівника ПП «Оптима Консалтинг Плюс» ніколи не здійснював, жодних документів не підписував, печатки підприємства не отримував, жодних угод, договорів та контрактів з підприємствами не укладав, що підтверджується протоколом допиту свідка від 30.10.2013 року. (а.с.64)

Також відповідачем до матеріалів справи надано пояснення Кузьменка Олександра Анатолійовича, директора ПП «Оптима Консалтинг Плюс», який в свою чергу підписав документи, укладені з позивачем, з яких встановлено, що будь-якої господарської діяльності він не здійснював, угод не укладав, прибуток не отримував, звітність до контролюючих органів не підписувалась, платіжні доручення на перерахування коштів чи зняття з рахунків підприємства не підписував. (а.с.69)

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п.1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит формується платником податку за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідно має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що ТОВ «Обрій-2000» не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Оптіма Консалтинг Плюс», зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарських операцій з вказаним контрагентом, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки від 15.01.2014 року №83/26-58-22-08-11/30116493 та, відповідно, правомірність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.01.2014 року №0000422208.

За вказаних обставин, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій-2000» - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій-2000» (адреса: м. Київ, вул. Радищева 10/14, 03680, код ЄДРПОУ 30116493) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1644 (однієї тисячі шестисот сорока чотирьох) грн. 30 коп. до державного бюджету на рахунки Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 12 червеня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 19 червня 2014 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова