Постанова № 39387338, 16.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2014 р. Справа№ 910/22526/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевченко Т.В. - представник, дов. № 1955 від 08.06.2013;

від відповідача: Кутузов О.В. - представник, дов. № 117/05/14 від 19.05.2014;

від третьої особи: ОСОБА_4 - представник, дов. № 112 від 04.03.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10026/045 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області,

Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2014

у справі № 910/22526/13 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10026/045 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області

до Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5

про стягнення 42 285,50 грн.

Розпорядженнями Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 та від 16.06.2014 склад колегії суддів у справі № 910/22526/13 змінювався.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 23.04.2014 оголошено перерву до 12.05.2014 та ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014, від 26.05.2014 розгляд апеляційних скарг у справі № 910/22526/13 відкладався на 26.05.2014 та 16.06.2014, відповідно.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2014 у справі № 910/22526/13 позов задоволено частково, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 3 809,42 грн. страхового відшкодування, 1 720,50 грн. судового збору, в решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що при здійсненні відповідачем розрахунку розміру страхового відшкодування мала братися саме ринкова вартість автомобіля, визначеного експертним шляхом, у розмірі 52 269,42 грн.; твердження позивача про те, що сума страхового відшкодування має бути визначена, виходячи із страхової суми, яка, відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору становить 71 915,00 грн., не відповідає положенням ст.9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"; як вбачається із матеріалів справи, страхувальником не було передано залишки автомобіля страховику, отже, обов'язок відповідача щодо відшкодування вартості залишків ТЗ відсутній; суд, розглянувши заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, не вбачає підстав для її задоволення, оскільки позивач звернувся до суду на правах страхувальника, а ст.268 ЦК України передбачено, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування; суд встановив, що сума страхового відшкодування мала бути розрахована наступним чином: 52 269,42 грн. (ринкова вартість ТЗ на момент ДТП, визначена експертним шляхом) - 17 109,44 грн. (вартість залишків) = 35 159,98 грн., оскільки відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 31 350,56 грн., сума несплаченого страхового відшкодування складає 3 809,42 грн.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2014 у справі № 910/22526/13 скасувати частково, з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник стверджує про незастосування судом першої інстанції закону, який підлягав застосуванню, а саме: Закону України "Про страхування" (ст.ст.16, ч.2 ст.8, ст.9) та застосування закону, який не підлягав застосуванню, а саме: Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки зазначений закон не може бути застосований у правовідносинах, які виникли між позивачем, відповідачем та страхувальником.

На думку скаржника, з огляду на наявність у справі пояснення третьої особи з приводу передачі застрахованого транспортного засобу представнику відповідача, державних номерних знаків застрахованого транспортного засобу та наявний зазначений акт прийому-передачі, який не спростований відповідачем, не можна вважати, що застрахований транспортний засіб не передано страхувальником страховику на виконання умов договору страхування.

Скаржник стверджує, що оскільки правовідносини між сторонами та третьою особою врегульовані договором страхування, а відповідно до п.10.6 договору страхування взаємовідносини сторін, не врегульовані договором страхування, регулюються Правилами та діючим законодавством України, то належить керуватись п.4.2 договору страхування, яким встановлено ринкову вартість застрахованого транспортного засобу в розмірі 71 915,00 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2014 у справі № 910/22526/13 скасувати у частині задоволення позовних вимог з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти у цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вважає, що положення п.6.6.2 договору страхування цілком ґрунтуються на положенні ч.2 ст.636 ЦК України та зауважує, що положення ст.ст.636, 985 ЦК України містять лише право вигодонабувача на отримання страхового відшкодування (страхової виплати) та, відповідно, пред'явлення зазначеної вимоги страховику, однак не прирівнюють вигодонабувача до страхувальника.

Як стверджує скаржник, норма п.5 ч.1 ст.268 ЦК України регламентує виключно правовідносини між страхувальником (застрахованою особою) та страховиком, тому не підлягає розширеному тлумаченню і не поширюється на третіх осіб, на користь яких укладено договори страхування.

Скаржник посилається на відсутність підстав у суду стягувати з відповідача судовий збір у повному розмірі, тому оскаржуване рішення суперечить вимогам ст.49 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, посилаючись, зокрема, на те, що оскільки за договором страхування вигодонабувач/позивач має право на самостійне виконання обов'язків страхувальника, то в даному випадку застосовуються норми ч.5 ст.268 ЦК України; нормами договору страхування чітко передбачено, що відповідач відповідає перед вигодонабувачем/позивачем в межах страхової суми, яка зазначена в п.4.4 договору страхування та яка узгоджена сторонами.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача, зокрема, вказує на те, що порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-1У, який згідно із статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки та відповідають за завдану шкоду.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників позивача, відповідача та третьої особи, враховуючи доводи відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до суду першої інстанції подано позов про стягнення з відповідача частини страхового відшкодування згідно з договором добровільного страхування транспортного засобу, що є предметом застави від 05.03.2007 № 5-363-3/07, і складає 40 565,00 грн. та судового збору.

05.12.2013, у відзиві на позовну заяву, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.03.2007 між сторонами та третьою особою укладено договір № 5-363-3/07 добровільного страхування транспортного засобу, що є предметом застави, згідно із п.1.1 якого третя особа, за договором страхувальник, зобов'язується сплатити страховий платіж, а відповідач, за договором страховик, відповідно до Закону України "Про страхування" та умов цього договору, бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку, передбаченого цим договором, виплатити страхувальнику (позивачу, за договором вигодонабувачу) страхове відшкодування в межах страхової суми та на умовах цього договору; при цьому, першочергове право на задоволення своїх вимог з суми страхового відшкодування, в частині зобов'язання страхувальника по кредитному договору в забезпечення якого транспортний засіб переданий під заставу, має вигодонабувач.

Відповідно до п.2.1 договору страхування № 5-363-3/07 об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (надалі - ТЗ) марки DAEWOO, модель NEXIA № кузова НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_4 колір - сірий рік випуску - 2006 та додатковим обладнанням (надалі - ДО), переданим під заставу вигодонабувачу згідно з договором застави № 3106 в забезпечення виконання умов кредитного договору № 1323 від 05.03.2007 (термін дії кредитного договору 72 місяці).

Згідно із довідкою Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області від 31.05.07 (а.с.25) 27.05.07, близько 20 год., на автодорозі "Київ - Овруч" сталася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_5, під час керування автомобілем "Део-Нексіа" д.н.НОМЕР_5; під час огляду автомобіля "Део-Нексіа" д.н. НОМЕР_5 виявлено загальну деформацію кузова.

Відповідно до страхового акту № 679/07 від 14.09.2009 характер події: ДТП з вини страхувальника; розмір матеріального збитку внаслідок події 27.05.2007 становить 48 460,00 грн., джерело визначення розміру матеріального збитку - калькуляція № 679 від 08.08.2007, безумовна франшиза - 0,00, вартість залишків - 17 109,44 грн., страхове відшкодування: 48 460,00 - 17 109,44 = 31 350,56 грн.

За платіжними дорученнями № 291 від 16.09.2009, № 4752 від 25.09.2009, № 4759 від 29.09.2009 відповідачем перераховано позивачу страхове відшкодування за ОСОБА_5 згідно із актом № 679/07 всього суму в загальному розмірі 31 350,56 грн.

Згідно із висновком експерта автотоварознавця ОСОБА_6 (свідоцтво ФГІ України про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів НОМЕР_1 від 14.06.2005, сертифікат НОМЕР_2 від 14.07.2008) від 31.09.2009 вартість придатних складових частин автомобіля DAEWOO держ.№ НОМЕР_5 на момент ДТП, із врахуванням зносу деталей, складає 17 109,44 грн., в тому числі ПДВ 20%.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.06.2013 у справі № 757/5061/13-ц за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія", третя особа Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України про стягнення частини страхового відшкодування, встановлено, що стався страховий випадок - повне знищення застрахованого автомобіля внаслідок ДТП; в матеріалах справи відсутні докази того, що вигодонабувач згідно із договором страхування наділив ОСОБА_5 повноваженнями на пред'явлення позову або відмовився від права на самостійне звернення до суду, крім того, позивач не виконав зобов'язання по кредитному договору, тому є неналежним позивачем в даній справі.

Зазначеним рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до ч.2 ст.352 ГК України страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

В ст.ст.5, 6 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96) передбачено, що страхування може бути добровільним або обов'язковим; добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком; загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону; конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно із Законом № 85/96 договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Зазначена норма також закріплена в ч.1 ст.354 ГК України та в ст.979 ЦК України.

Відповідно до ч.1ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.8.2 договору страхування № 5-363-3/07 виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з цим договором на підставі заяви страхувальника, (правонаступника або вигодонабувача) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком, уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У дослідницькій частині вищезазначеного висновку № 2620 від 31.09.2009 вказано, що ринкова вартість а/м DAEWOO 2006р.випуску на момент дослідження складає 52 269,42 грн.

Разом із тим слід вказати на наступні обставини справи.

В п.п.8.15, 8.16 договору страхування № 5-363-3/07 сторони погодили умови про те, що страхова виплата (страхове відшкодування) здійснюється страховиком в порядку та на умовах, визначених цим договором страхування, але в будь-якому випадку не більше індивідуальної страхової суми на застрахований ТЗ; в разі, якщо після настання страхового випадку за ризиком "Незаконне володіння ТЗ" або "Повне знищення ТЗ", буде встановлено, що при укладенні договору страхування, страхова сума була завищена в порівнянні з реальною вартістю застрахованого ТЗ, то страховик здійснює страхову виплату виключно на користь вигодонабувача в межах індивідуальної страхової суми за договором страхування.

Як свідчать п.п.4.2 та 4.4 договору страхування № 5-363-3/07, сторони встановили, що ринкова вартість ТЗ на момент укладання цього договору становить: 71 915,00 грн.; загальна страхова сума на момент укладання цього договору становить: 71 915,00 грн.

Первинним у взаємовідносинах сторін є договір, і якщо в ньому міститься посилання на правила страхування, то в такому випадку вони є обов'язковими для обох сторін; якщо ж зазначеного посилання у договорі немає, то суд не може посилатися на правила страхування, а має надати перевагу договору; так само за наявності колізії положень правил страхування з положеннями договору страхування пріоритет слід надавати положенням договору, на які погодився страхувальник, підписуючи його (Лист Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування").

Принагідно слід зазначити, що у п.8.17 договору страхування № 5-363-3/07 сторони передбачили, що після здійснення страхової виплати згідно з п.5.15.1 цього договору, страховик має право звернутися до страхувальника (власника застрахованого ТЗ) з вимогою про відшкодування ним суми перевищення виплаченого відшкодування вигодонабувачу над сумою реальної вартості застрахованого ТЗ.

Умовами договору страхування № 5-363-3/07 не врегульовано питання визначення розміру страхового відшкодування у разі повного знищення транспортного засобу, тому, з урахуванням умов пункту 1.1 договору страхування, підлягає застосуванню положення розділу 9 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 1-08/06 від 01.07.2005, прийнятих відповідачем (далі - Правила).

Відповідно до п.9.9 Правил у разі наявності факту "Повної загибелі" застрахованого ТЗ, виплата страхового відшкодування здійснюється за одним із варіантів, на вибір страхувальника (вигодонабувача).

Пунктами 9.9.1, 9.9.2 передбачено варіант 1 та варіант 2 здійснення виплати страхового відшкодування у разі наявності факту "Повна загибель" застрахованого ТЗ.

Оскільки вигодонабувач за договором страхування № 5-363-3/07 звернувся до господарського суду із позовом про стягнення частини страхового відшкодування саме за відсутності укладання та підписання між страхувальником (власником ТЗ) та страховиком договору про відчуження страховику пошкодженого (знищеного) ТЗ за ціною, що дорівнює вартості ліквідації ТЗ, як це передбачено умовами п.п. б) п.9.9.2.Варіант 2, та є умовою здійснення виплати страховиком страхового відшкодування, адже, згідно із пп. в) п.9.9.2 Варіант 2 тільки після виконання умов підпунктів а), б) цього абзацу, страховик у термін, визначений цими Правилами для виплати страхового відшкодування, здійснює виплату решти страхової суми, то вищевикладене свідчить про те, що страхувальник (вигодонабувач) вибрав варіант 1.

Згідно із п.9.9.1.Варіант 1 Правил страхове відшкодування виплачується, незалежно від системи страхування, в межах страхової суми за мінусом: вартості ліквідації (вартості залишків) застрахованого ТЗ, розміру безумовної франшизи, сум, раніше здійснених виплат страхових відшкодувань (при умові, що страхувальник не здійснював дострахування ТЗ до його первісної страхової суми); при цьому, ТЗ залишається в розпорядженні страхувальника.

Таким чином, розмір страхового відшкодування відповідно до норм законодавства та матеріалів справи становить суму в розмірі 54 805,56 грн. (71 915,00-17 109,44).

Оскільки за вищезазначеними платіжними дорученнями №№ 291, 4759,4752 відповідачем сплачено позивачу страхове відшкодування у загальній сумі 31 350,56 грн., то сплаті підлягає решта страхового відшкодування у розмірі 23 455,00 грн.(54 805,56 - 31 350,56).

Апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-1У, оскільки про це не було угоди між сторонами за договором страхування, також судом безпідставно не були застосовані положення укладеного між сторонами договору страхування № 5-363-3/07, у тому числі й п.п.4.2, 4.4 цього договору.

Доводи апеляційної скарги позивача, частково, є такими, що не підтверджені матеріалами справи, адже наявний у справі № 910/22526/13 акт прийому-передачі від 12.05.2008 державних реєстраційних номерів АІ 2456АХ не свідчить про укладення та підписання договору про відчуження страховику пошкодженого (знищеного) ТЗ за ціною, що дорівнює вартості ліквідації ТЗ, що є обов'язковою умовою для застосування варіанту 2.

Принагідно слід зауважити, що станом на дату складання згаданого акту ще не було проведено дослідження спеціаліста-товарознавця, за результатами якого складено висновок № 2620 від 31.09.2009, згідно із яким встановлена вартість придатних складових частин автомобіля держ. № НОМЕР_5 у розмірі 17 109,44 грн., в тому числі ПДВ.

Доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не відповідають нормам законодавства, враховуючи викладене та наступні обставини.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як передбачено ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як встановлено нормою матеріального права, за правовідносинами, пов'язаними із договором страхування, до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу може звернутися як страхувальник так і вигодонабувач.

Згідно з п.5 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Як вбачається із змісту цієї норми Закону, визначальним є саме вид вимоги, на які позовна давність не поширюється, а не сторона, яка цю вимогу пред'являє.

Договір страхування надає третій особі право вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, але не покладає на нього обов'язків останнього (Лист Верховного Суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011).

Отже, твердження відповідача про те, що норма п.5 ч.1 ст.268 ЦК України не передбачає вимог вигодонабувача до страховика, є таким, що не узгоджується із нормами матеріального права.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір покладається при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, часткового задоволення позову та залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10026/045 філії-Головного управління по м. Києву та Київській області задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2014 у справі № 910/22526/13 скасувати частково і прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" (01601, м. Київ, Печерський район, Печерський узвіз, буд. 3; ідентифікаційний код 14229456) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10026/045 філії-Головного управління по м. Києву та Київській області (02096, м. Київ, Харківське шосе, 21/6; код ЄДРПОУ 09322277) 23 455,00 грн. страхового відшкодування, 994,81 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" (01601, м. Київ, Печерський район, Печерський узвіз, буд. 3; ідентифікаційний код 14229456) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10026/045 філії-Головного управління по м. Києву та Київській області (02096, м. Київ, Харківське шосе, 21/6; код ЄДРПОУ 09322277) 488,25 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Справу № 910/22526/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко