Постанова № 39386694, 05.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2014 року № 826/283/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Соколова О.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві до ПрАТ «Космед», ТОВ «Торговий дім «Оса» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів,

встановив:

Державна податкова інспекція у Подільському районі ГУ Міндоходів у місті Києві (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Космед» (далі - відповідач-1, ПрАТ «Космед»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оса» (далі - відповідач-2, ТОВ «ТД «Оса») про визнання недійсним оспорювані правочини, укладені ПрАТ «Коспед» та ТОВ «Торговий дім «Оса» на підставі правочинів у загальній сумі 256800,00 грн. та стягнути з ТОВ «Торговий дім «Оса» на користь ПрАТ «Космед» 256800,00 грн. та стягнути з ПрАТ «Космед» в дохід держави суму 256800,00 грн., отриману на підставі правочинів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, договір про надання послуг укладений між ПрАТ «Космед» та ТОВ «Торговий дім «Оса» не спричинив реального настання правових наслідків, що свідчить про імітацію надання послуг, з метою ухилення від сплати податків. На підтвердження своїх посилань, позивач зазначає, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва встановлено здійснення ТОВ «ТД «Оса» фінансово-господарської діяльності без наміру здійснення господарської діяльності, з метою використання підприємства в злочинних схемах ухилення від сплати податків та здійснення прикриття незаконної діяльності інших суб'єктів підприємницької діяльності. У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати оспорюванні правочини, укладені ПрАТ «Космед» та ТОВ «Торговий дім «Оса» на підставі договорів від 11.01.2012 року №51-01-2012, №52-01-5012, №53-01-2012 та від 01.02.2012 року №54-02-2012 на загальну суму 256800,00 грн. недійсними, стягнути з ТОВ «Торговий дім «Оса» на користь ПрАТ «Космед» 256800,00 грн., отриману за оспорюваними правочинами, укладеними між відповідачам-1 та відповідачем-2 та стягнути з ТОВ «ТД «Оса» в дохід держави суму 256800,00 грн. отриману за оспорюваними правочинами, укладеними між ПрАТ «Космед» та ТОВ «ТД «Оса».

Представник позивача в судовому засіданні виклав пояснення аналогічні наданим в позовній заяві та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник ПрАТ «Космед» заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що ПрАТ «Космед» не причетне до протиправної діяльності недобросовісного контрагента і доводи позивача вважає необґрунтованими, з огляду на це відповідач-1 просив відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача-2 в судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Клопотань про відкладення розгляду справи та заперечень не подавалось.

Оскільки в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у справі, суд, в порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу в письмовому провадженні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено планову документальну виїзну перевірку ПрАТ «Космед» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 та скаледно акт від 21.10.2013 року №1669/26-56-22-04-04/31841350.

У висновку вищезазначеного акту встановлено порушення:

- вимог пп.14.1.27, п..14.1.36, пп.14.1.56 п.14.1 ст.14, п.135.5 ст.135, п.137.1 мт.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.5.1 п.138.5, п.138.5 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 527862 грн.;

- п.102.5 ст.102, пп.192.1.1, пп.192.1.2, п.192.1, п.192.2, п.192.3 ст.192, пп.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1094511 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «Космед» та ТОВ «ТД «Оса» укладено договори від 11.01.2012 року №51-01-2012, договір від 11.01.2012 року №52-01-2012, від 11.01.2012 року №53-01-2012, від 01.02.2012 року №54-02-2012.

Відповідно до пункту 1.1 вищевказаних договорів, виконавець зобов'язується виконати замовнику послуги по проведенню рекламних акцій.

Так, позивач, актом перевірки встановив, що договір укладений між ПрАТ «Космед» та ТОВ «ТД «Оса» порушує публічний порядок, оскільки укладений без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини бюджету України, а отже, відповідно до вимог статті 228 Цивільного кодексу України, такий правочин є нікчемним, а у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин судом може бути визнаний недійсним.

До матеріалів справи надані акти прийому-передачі продукції для промо-заходів, звіт про проведення промо-заходів, акти надання послуг, рахунки на оплату, податкові накладні.

Представник ПрАТТ «Космед» по суті заявленого предмету спору пояснив, що позивач помилково дійшов висновку про порушення товариством вимог податкового законодавства, оскільки всі господарські операції товариства є реальними, підтверджуються належним чином складеними первинними документами, в силу чого, у позивача відсутні підстави для висновку про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

Проте, суд зазначає, що сам по собі факт сплати коштів покупцем товарів продавцю не є безумовним підтвердженням того, що їх продаж дійсно мав місце. Так, належним чином оформлена податкова накладна є одним із документів, що підтверджує отримання послуг (товарів) та дає право замовнику, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Однак, така накладна не є документом, що підтверджує факт надання послуг (товарів), а отже і не підтверджує реальне існування такого.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із пунктом 198.1 статті198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

Згідно із пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова звітність бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Так, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11, судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 18.05.2013 року по справі №761/12023/13-к встановлено, що ОСОБА_1, в липні 2011 року, запропонував гр. ОСОБА_2 перереєструвати ТОВ «ТД «Оса» на своє ім'я та стати директором вказаного підприємства, за щомісячну грошову винагороду, без наміру здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, а з метою прикриття незаконної діяльності іншим суб'єктам підприємницької діяльності. В подальшому, ОСОБА_1, використовуючи статут підприємства та протокол загальних зборів учасників ТОВ «ТД «Оса» від 07.07.2011 року, підписані від імені гр. ОСОБА_2, забезпечив придбання ТОВ «ТД «Оса» шляхом перереєстрації. Дані дії були направлені на легалізацію суб'єкта підприємництва - юридичної особи, без наміру здійснення господарської діяльності, а з метою використання вказаного підприємства в злочинних схемах ухилення від сплати податків та здійснення прикриття незаконної фінансово-господарської діяльності інших суб'єктів підприємницької діяльності. (т.1 а.с107.)

Так, суд встановив що вищезазначеним вироком підтверджено, що посадова особа ТОВ «Торговий дім «Оса» не здійснював господарської діяльності і не мала на меті її здійснювати.

Таким чином, ТОВ «ТД «Оса» є носієм протиправного умислу при укладанні договорів від 11.01.2012 року №51-01-2012, договір від 11.01.2012 року №52-01-2012, від 11.01.2012 року №53-01-2012, від 01.02.2012 року №54-02-2012.

Отже, позивачем доведено, що при укладанні договорів від 11.01.2012 року №51-01-2012, договір від 11.01.2012 року №52-01-2012, від 11.01.2012 року №53-01-2012, від 01.02.2012 року №54-02-2012 між ПрАТ «Космед» та ТОВ «ТД «Оса» сторонами не додержано вимог статті 203 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, недодержання цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

До того ж, суд звертає увагу, що під час розгляду справи було досліджено дійсність проведення промо-акцій згідно з оспорюваними договорами та встановлено наступне.

До матеріалів справи надано тільки звіти по задіяним торговим площадкам, але жоден звіт належним чином не завірений. До того ж позивачем не надано жодних договорів або угод з контрагентами, якими б підтверджувалась реальність здійснення акцій за вказаними адресами.

Суд бере до уваги, що ТОВ «Маркет Сервіс» надано лист, яким повідомлено, що протягом січня-лютого 2012 року договори про надання послуг по організації та проведенню заходів рекламного характеру ПрАТ «Космед» не укладались та серед споживачів мережі аптек "Велика Аптека" (яка зазначалась у наданих звітах) заходи рекламного характеру не проводились. (т.1 а.с.172)

Крім цього, ТОВ "Фармастор" листом повідомило, що ПрАТ "Космед" здійснює поставку ТОВ "Фармастор" продукції ТМ "MUSTELLA", "VICHY", "LA ROCHE POSEY", разом з цією продукцією, ПрАТ "Космед" поставляє також і рекламні каталоги, буклети, але ці каталоги та буклети безоплатно поставляються та поширюються також безоплатно в мережі "Аптека доброго дня" (яка зазначалась у звітах про виконання рекламних акцій) серед споживачів, а також серед потенційних покупців цих торгових марок. (т.1 а.с.135)

Аналізуючи ці обставини в сукупності, суд робить висновок, що ПрАТ «Космед» не надано належних та допустимих доказів того, що діяльність відповідно до спірних договорів була реальна.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що підприємство перерахувало кошти контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту та як наслідок, заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ мін доходів у м. києві - задовольнити повністю.

Визнати договори, укладені ПрАТ «Космед» та ТОВ «Торговий дім «Оса» від 11.01.2012 року №51-01-2012, №52-01-2012, №53-01-2012 та від 01.02.2012 року №54-02-2012 на загальну суму 256800,00 грн., - недійсними.

Стягнути з ТОВ «Торговий дім «Оса» на користь ПрАТ «Космед» 256800,00 грн.

Стягнути з ПрАТ «Космед» в дохід держави суму 256800,00 грн., отриману на підставі правочинів, оформлених договорами від 11.01.2012 року №51-01-2012, №52-01-2012, №53-01-2012 та від 01.02.2012 року №54-02-2012.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Соколова