Постанова № 39386291, 12.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 червня 2014 року № 826/5268/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі"

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2013 №0002982203 та №0002992203

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» (далі – позивач, ТОВ «ВП «Компанія ДіСі») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2013 року №0002982203 та №0002992203.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 06.12.2013 року №1973/26-53-22-03-21/31350429 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Укроборонекспорт», прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0002982203 та №0002992203, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що висновки акту є обґрунтованими та відповідно податкові повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0002982203 та №0002992203 є правомірними.

Керуючись ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У судовому засідання 05.06.2014 року представники сторін заявили клопотання в подальшому розгляд справу здійснювати в порядку письмового провадження.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів та враховуючи зазначене, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» зареєстровано як юридичну особу Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією від 23.02.2001 року, ідентифікаційний код юридичної особи 31350429. Згідно довідки АБ №635992 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до видів діяльності ТОВ «ВП «Компанія ДіСі» за КВЕД відносяться виробництво іншого верхнього одягу, виробництво зброї та боєприпасів, виробництво електронної апаратури побутового призначення для приймання, записування та відтворення звуку й зображення, оптова торгівля одягом і взуттям, неспеціалізована оптова торгівля, виробництво взуття. На час розгляду справи ТОВ «ВП «Компанія ДіСі» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 23.03.2001 року (індивідуальний податковий номер 313504226531) (http://minrd.gov.ua).

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Виробничого підприємства «Компанія ДіСі» з питань взаємовідносин з ТОВ «Укроборонекспорт» за грудень 2011 року та складено акт перевірки від 06.12.2013 року №1973/26-53-22-03-21/31350429.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «ВП «Компанія ДіСі»:

- п.135.4 ст.135, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2011 року у сумі 229521 грн.;

- п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2011 року у сумі 199583 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 18.12.2013 року №0002982203, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму 299375,00 грн., у тому числі на основним платежем в сумі 199583,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 99792,00 грн.;

- від 18.12.2013 року №0002992203, яким збільшено податок на прибуток на загальну суму 229521,00 грн., а саме за основним платежем в розмірі 229521,00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «ВП «Компанія ДіСі» та ТОВ «Укроборонекспорт» з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, за відсутності факту реальності господарських операцій.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «ВП «Компанія ДіСі» та ТОВ «Укроборонекспорт» укладено договір поставки від 12.01.2009 року №12/01, відповідно до якого продавець (ТОВ «Укроборонекспорт») зобов’язується поставити та передати у власність покупцю (позивачу) певний товар, а покупець зобов’язаний прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Вищевказані договір підписаний сторонами та скріплені печатками.

Умовою даного договору передбачено, що поставки кількість та асортимент товару, що постачається, зазначається у рахунках-фактурах, які погоджуються сторонами попередньо, відповідно до п.3.1.

На підтвердження виконання умов договору та отримання товару позивачем надано до суду рахунки на оплату від 01.12.2011 року, від 20.12.2011 року, від 21.12.2011 року.

На ім’я позивача спірним контрагентом виписано податкові накладні від 01.12.2011 року №1, від 20.12.2011 року №2, від 21.11.2011 року №3, видаткові накладні від 01.12.2011 року №72, від 20.12.2011 року №63, від 21.12.2011 року №71.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, на підтвердження руху коштів позивачем надано до матеріалів справи платіжні доручення від 26.03.2012 року №1750, від 26.03.2012 року №1763, від 21.03.2012 року №1721, від 15.03.2012 року №1655, від 13.03.2012 року №1677, від 12.03.2012 року №1658, від 06.03.2012 року №1640, від 02.03.2012 року №1616, від 28.02.2012 року №1591, від 22.02.2012 року №1569, від 17.02.2012 року №1526, від 13.02.2012 року №1483, від 27.12.2011 року №1344.

Також до матеріалів справи позивачем надано копії карток складського обліку матеріалів, відповідно до яких вбачається від кого одержано чи кому відпущено товар за грудень 2011 року.

На підтвердження поставки товару позивачем надано товарно-транспортні накладні від 01.12.2011 року №С10875, від 20.12.2011 року №С10958, від 21.12.2011 року №С10993.

Таким чином, у позивача згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту з дати отримання товарів.

Відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Укроборонекспорт», вказано на висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Укроборонекспорт» за період з 01.12.2011по 31.12.2011 року, яким встановлено відсутність факту реальності господарських операцій підприємства з контрагентом та порушення підприємством податкової дисципліни, оскільки основні засоби на підприємстві відсутні, чисельність працюючих 1 особа, будь-яких транспортних засобів немає. При цьому, жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентами, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

Окрім того, під час перевірки ТОВ «Укроборонекспорт» Державною податковим органом не перевірявся зміст правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Укроборонекспорт» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов’язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, чинне законодавство не покладає на платника податків обов’язку перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання тим вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування та/або формувати об’єкт оподаткування податком на прибуток.

Окрім цього, суд зазначає, що позивачем надано договір оренди нежитлового приміщення ТОВ «Укроборонекспорт» від 16.05.2006 року №2277, відповідно до якого об’єкт нерухомості знаходиться за адресою м. Київ, б-р Перова, буд.10, строк дії даного договору по 16.05.2016 року.

Як зазначалось раніше, позивачем надано товарно-транспортні накладні, відповідно до яких позивачем здійснювалось отримання товару саме за зазначеною вище адресою.

Також позивачем наданий реєстр наданих та отриманих податкових накладних спірного контрагента за грудень 2011 року, з якого вбачається, що ТОВ «Укроборонекспорт» включно до складу виданих податкових накладних податкові накладні, виписаних на ім’я позивача. (а.с.67)

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «ВП «Компанія ДіСі» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2013 р. підлягають задоволенню.

Окрім цього, позивачем надано на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару у спірного контрагента договори купівлі-продажу, специфікації, платіжні доручення, видаткові накладні, довіреності, акти та виписки з банку, які підтверджують дійсних рух коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18.12.2013 року №0002982203 та №0002992203 є протиправним та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів з ТОВ «Укроборонекспорт» не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» до Державної податкової інспекції у дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2013 року №0002992203 та №0002982203 – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.12.2013 року №0002992203 та №0002982203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Соколова