Рішення № 39383839, 20.05.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/413/14 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/783/3450/14 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Гацій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок професійного захворювання,-

встановила:

В січні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом в суд до відповідача ДП "Львіввугілля" про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов"язків, внаслідок професійного захворювання.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 1971 року по 1998 рік працював на підприємствах по видобутку вугілля, які входять до складу ДП «Львіввугілля». Внаслідок тривалої роботи у шкідливих умовах праці, стан його здоров'я погіршився, у зв'язку із чим він неодноразово звертався за медичною допомогою.

Згідно акту розслідування професійного захворювання від 06.12.1996 року встановлено, що таке виникло внаслідок багаторазового контакту з вугільно-породним шахтним пилом, який перевищував гранично допустимі концентрації, під час роботи під землею у шахті.

Відповідно до висновку обласної МСЕК від 05.02.1997 року йому вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 40% втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням.

Подальшими медичним оглядами було підтверджено наявність професійного захворювання та інвалідності. Висновком Сокальської районної МСЕК від 01.11.2001 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності безтерміново.

Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, безстроково на 50% втратив працездатність внаслідок профзахворювання, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі, що призвело до зміни ритму та порядку життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 30 000 грн. та просив такий стягнути з відповідача.

Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду від 19 березня 2014 року позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання - задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля», ідентифікаційний код №32323256 в користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, прож. АДРЕСА_1 - 3000 (три тисячі) грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» 229 грн. 40 коп. судового збору в дохід держави.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог є незаконним та необґрунтованим. Вважає, що судом неповно з'ясовано обставини справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Звертає увагу, що в наслідок отриманого професійного захворювання став інвалідом та втратив працездатність на 50%, що призвело до звільнення з роботи за станом здоров"я.

Вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом без урахування роз"ясень, викладених у п. 9 постанови постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Просить змінити рішення Червоноградського міського суду від 19 березня 2014 року, стягнувши з ДП "Львівугілля" в його користь 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_2 та представник відповідача ДП "Львіввугілля" будучи повідомленими належним чином про день та час розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 70-71), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково виходячи з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Колегія суддів приходить переконання, що дане рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що обставини заподіяння моральної шкоди, на які покликається позивач у позовній заяві, знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. В свою чергу, на час встановлення позивачу стійкої втрати працездатності абзацом 5 пункту 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров"я, пов"язаним із виконанням ним трудових обов"язків, було встановлено обмеження щодо розміру відшкодування моральної шкоди, згідно якого розмір відшкодування не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від будь-яких інших виплат. Оскільки мінімальна заробітна плата у 1996 році становила 150000 крб., що відповідає 15 грн., тому максимальний розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 3000 грн.

Судом встановлено, що за період 1971-1998 р.р. позивач працював в шкідливих умовах праці на підприємствах по видобутку вугілля, що в даний час є структурними підрозділами ДП «Львіввугілля" (а.с. 7-9).

06.12.1996 року комісією складено акт розслідування професійного захворювання ОСОБА_2 - антракосилікозу, яким встановлено, що захворювання в позивача виникло внаслідок контакту з вугільним пилом на протязі роботи на шахті 23 роки (а.с. 21).

Відповідно до довідки серії 2-18 МАА № 016968 від 05.02.1997 р. позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 40 % втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням (а.с. 22).

Подальшими переоглядами наявність професійного захворювання та інвалідності підтверджено, згідно довідки Сокальської районної МСЕК серії ЛВА-2 № 016738 від 01.11.2001 р. позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності безтерміново, а також встановлена потреба в санаторно-курортному лікуванні (а.с. 23-27).

У зв'язку із роботою у важких та шкідливих умовах праці під землею в шахті у позивача проявилося професійне захворювання, внаслідок чого він неодноразово звертався за медичною допомогою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з історії хвороб.

Звільнився з роботи у зв'язку з виходом на пенсію 03.02.1998 р. на підставі ст. 38 КЗпП України, згідно із наказом № 78-к від 03.07.1998 р. (а.с. 7-9 копія трудової книжки).

Таким чином, у зв"язку із ушкодженням здоров"я, позивач втратив професійну працездатність на 50 %, позбавлений можливості повною мірою реалізувати своє право на працю, постійно відчуває фізичні страждання, неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що підтверджується матеріалами справи, а саме витягами з медичних карт, епікризом (а.с. 11-21).

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. За аналогічними приписами дане питання врегульовано пунктом 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, що діяли на час спірних правовідносин.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, у позивача ОСОБА_2 виникло 05.02.1997 року, коли висновком МСЕК йому вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності.

На цей час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР (в ред. 1963 року), Законом України «Про охорону праці» ( в ред. від 14.10.1992 року) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, діючого на час виниклих спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв»язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

В свою чергу, відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР 1963 року моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Згідно вимог п. 4 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ним трудових обов»язків» затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472 відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров»я (потерпілому) складається з: виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім»ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо). За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

У рішенні Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 p. визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

В ході розгляду справи встановлено, що виконуючи трудові обов'язки на підприємствах ДП "Львівугілля" позивач ОСОБА_2 отримав ушкодження здоров'я, внаслідок якого втратив професійну працездатності, ступінь втрати працездатності станом на 05.02.1997 року визначена 40 %.

Таким чином, суд першої інстанції правильно поклав обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу на відповідача ДП «Львіввугілля».

Однак, визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд не врахував характер заподіяної позивачу шкоди, глибину його фізичних та душевних страждань та неповно з'ясував обставини, що мають значення для визначення розміру відшкодування, не врахував і не дав належної оцінки усім доказам у справі, тому розмір моральної шкоди 3000 грн., що визначений судом першої інстанції до відшкодування позивачу, необхідно збільшити з наступних підстав.

У п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року звернуто увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, необхідно враховувати стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

В свою чергу, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16.05.2012 року про те, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування, які були передбачені Правилами на день встановлення потерпілому стійкої втрати працездатності (такі обмеження передбачені щодо перевищення 200 мінімальних розмірів заробітної плати), помилково для розрахунку застосував розмір мінімальної заробітної плати станом на 1996 рік, встановлений ст. 3 Указу Президента України №762/96 від 25.08.1996 року.

На переконання колегії суддів, враховуючи роз"яснення, викладені у п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, для розрахунку суми відшкодування заподіяної моральної шкоди слід застосовувати розмір мінімальної заробітної плати 1218 грн., який діє на час розгляду справи.

На підставі наведеного, рішення суду підлягає зміні в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, а тому з врахуванням принципів виваженості, розумності та справедливості, колегія суддів прийшла до висновку, що розмір достатньої грошової компенсації відшкодування моральної шкоди повинен складати 8000 грн., що буде адекватною компенсацією страждань, яких зазнав ОСОБА_2 у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.

Керуючись ч. 2 ст. 305, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 березня 2014 року змінити, збільшити розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3, спричиненої ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.

Стягнути з Державного підприємства "Львіввугілля", ідентифікаційний код №32323256 в користь ОСОБА_3, ідентифікаційний № НОМЕР_1, 8000 (вісім тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин