Ухвала суду № 39374012, 07.04.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/433/2014(м)

263/10200/13-ц

Головуючий в 1 інстанції: Турченко О.В.

Доповідач: Попова С.А.

Категорія 46

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

суддів Мироненко І.П., Попової С.А.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи - орган опіки та піклування Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя, орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що з моменту припинення шлюбних відносин із відповідачем у 2005 році відповідач з сином не спілкується, не проявляє батьківських почуттів, не підтримує з дитиною будь-яких стосунків, не надає матеріальної допомоги, ухиляючись з травня 2005 року від сплати аліментів, через що за період з 18.05.2005р. по 01.05.2012р. виникла заборгованість у розмірі 33101,60грн. Внаслідок невиконання зобов'язань по сплаті аліментів ОСОБА_1 було обмежено у праві виїзду за кордон із вилученням закордонного паспорту, після чого позивач погасив заборгованість по сплаті аліментів, сплативши 24732,45грн. Однак, починаючи з червня 2012 року платежі по аліментам знову стали нерегулярними та неповними. У зв'язку з чим позивачка просила суд позбавити відповідача батьківських прав та стягнути з нього пеню за прострочення сплати аліментів в сумі 318190,10грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 15909,50грн., судовий збір в сумі 159,10грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині стягнення пені за прострочку сплати аліментів та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Рішення в частині відмови в задоволенні вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, яка підтримала доводи скарги, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки ОСОБА_2 і її представника, представників органів опіки та піклування Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя та Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, прокуратури Жовтневого району міста Маріуполя, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з липня 1998 року по квітень 2005 року, від якого мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Дитина проживає разом із матір'ю - ОСОБА_2

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 25.05.2005р. ОСОБА_1 зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_4 позивачці в розмірі ? частки заробітку, а в разі роботи за контрактом в іноземних державах - в розмірі 425грн. щомісяця.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30.09.2011р. ОСОБА_1 обмежено у праві виїзду за кордон із вилученням паспорту громадянина України у зв'язку з невиконанням аліментних зобов'язань. Ухвалою цього ж суду від 10.05.2012р. зазначене тимчасове обмеження скасовано.

Розмір стягуваних на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина зменшено до 1/6 частини від всіх видів заробітку ОСОБА_1 за рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.06.2013р., у зв"язку з чим повернуто виконавчий лист, виданий за рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 25.05.2005р. із закінченням виконавчого провадження за постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції 06.12.2013р.

Задовольняючи частково позов щодо стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з доведення вини відповідача у виникненні заборгованості по аліментам внаслідок невиконання ним рішення суду, що є підставою для стягнення неустойки, розмір якої із застосуванням правила за ч. 2 ст. 196 СК України, беручи до уваги матеріальний і сімейний стан платника аліментів, зменшено до стягнення з відповідача до 1/20 частини від пред"явленої за позовом сумі, що в грошовому виразі становить 15909,50грн.

З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Виходячи зі змісту норм ст. 196 СК України суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Згідно з положеннями Сімейного кодексу України аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісяця, тому за ст. 196 СК України пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається за наступні, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено до сплати певної суми заборгованості.

За положеннями частини 2 ст. 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Як з"ясовано, відповідач не сплачував взагалі аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у періоди травень 2005р. - липень 2006р., грудень 2007р. - листопад 2010р., січень 2013р. - березень 2013р. А впродовж з липня 2006 року по березень 2007 року, червень, вересень, листопад 2007р., з грудня 2010р. по березень 2012р., з травня 2012р. по грудень 2012р. платежі здійснювались не в повному обсязі.

Заборгованість відповідача по аліментам станом на 19.09.2011р. становила 33101,60грн. за даними Жовтневого ВДВС Маріупольського МУЮ.

Згодом у квітні 2012 року відповідач здійснив одноразовий платіж в сумі 24732,45грн. і у липні 2012 року - 2633,56грн., погасивши заборгованість.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги відповідача про неврахування судом наявної у справі постанови ВДВС про закінчення виконавчого провадження від 06.12.2013р., як підстави для звільнення від відповідальності, передбаченої ст. 196 СК України, оскільки з неоспореної інформації відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 здійснювались періодичні, а не щомісячні систематичні, платежі і не в повному, належному до сплати, обсязі, що вбачається і з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ст. 164 КК України від 20.04.2012р. Заборгованість по аліментам, що існувала у вересні 2011 року, призвела до ухвалення Жовтневим районним судом міста Маріуполя 30.09.2011р. рішення про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, що було скасовано 10.05.2012р. у зв"язку з погашенням боргу шляхом здійснення двох платежів у квітні і липні 2012 року, а не внаслідок відсутності боргу, як презентує в апеляційній скарзі відповідач. Такі доведені документально обставини переконують колегію суддів у вірності висновку суду про вину відповідача в утворенні заборгованості по присуджених за рішенням суду аліментах.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі щодо причини нездійснення платежів аліментів у вигляді виходу ОСОБА_1 у рейс, не можуть бути взяті за поважні, оскільки платник аліментів до виїзду у січні 2008 року, червні 2009 року, січні 2010 року, жовтні 2010 року тощо, з огляду на довідки ПП "Барк Марин" (а.с. 24-30), не дбав про забезпечення на орієнтовний строк перебування його у рейсі про надання матеріальної допомоги дитині і навіть у перерві між рейсами з липня по жовтень 2010 року відповідачем не було здійснено жодного платежу. Доводи у апеляційній скарзі відповідача про позбавлення можливості сплачувати аліменти тим, що позивачка у 2005 році змінила своє місце проживання і не повідомила про це відповідача спростовуються здійсненими ОСОБА_1 платежами з серпня 2006р. по квітень 2007р., які, як зазначила представник відповідача в суді апеляційної інстанції, повертались, але були згодом зараховані державним виконавцем. Такі обставини, на погляд колегії суддів, не можна віднести до незалежних від платника аліментів причин, що мали бути підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності у виниклих по справі відносинах щодо неустойки.

Тож, доводи відповідача у скарзі про те, що не має підстав для стягнення пені є необґрунтованими, оскільки відповідач не виконував належним чином свої обов'язки по сплаті аліментів, в чому пересвідчилась колегія суддів, а тому в разі несплати аліментів щомісячно, законом передбачено нарахування пені за прострочення сплати аліментів.

Правильність розрахунку пені в сумі 318190,71грн. (а.с. 16-19, 116-119), де відзначені періоди прострочення, розрахунок передбаченого законом 1%-ного розміру неустойки від суми боргу у конкретному періоді, не спростований відповідачем і його представником ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді. І доводи у апеляційній скарзі про ненадання позивачем такого розрахунку не відповідають дійсності.

При стягненні зменшеної суми пені із урахуванням матеріального і сімейного стану платника аліментів, судом першої інстанції враховані положення ч. 2 ст. 196 СК України і наявні підтверджуючі документи у вигляді двох свідоцтв про народження дітей ОСОБА_1

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань по сплаті аліментів за рішенням суду з 2006 року з його вини, що є підставою для стягнення неустойки, розмір якої зменшено із урахуванням правила ч. 2 ст. 196 СК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем і його представником не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді