Рішення № 39366416, 17.06.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/13601/13-ц Провадження № 22-ц/772/1702/2014Головуючий в суді першої інстанції:Романчук Р. В.Категорія: 44 Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2014 року м. Вінниця Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Войтка Ю.Б., Голоти Л.О.,

при секретарі Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду від 31 березня 2014 року у справі за позовом військової частини А 1231 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - представником яких є ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - представником яких є ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Вінницької міської ради, Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, Квартирно - експлуатаційний відділ м. Вінниці про виселення зі службового житлового приміщення зі зняттям з реєстрації з наданням іншого житла, -

встановила:

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2014 року позов військової частини А1231 задоволено частково. Постановлено виселити зі службової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з наданням іншого житла - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, представником яких за законом є ОСОБА_3, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, представником за законом яких є ОСОБА_2.

Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь військової частини А1231 судові витрати в розмірі 38,23 грн. з кожного.

Не погодившись з рішенням, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 - ОСОБА_8 і адвокат ОСОБА_9 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити.

Представник позивача Добровольська Н.С. проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Відповідач ОСОБА_3 і його представник - адвокат ОСОБА_11 проти вимог апеляційної скарги заперечують, так як у випадку не виселення зі службового житлового приміщення ОСОБА_2 її колишній чоловік ОСОБА_12 також не зможе отримати житло.

Інші особи, які беруть участь у справі, повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

В письмовій заяві на адресу суду представник служби в справах дітей Вінницької міської ради підтримує апеляційну скаргу, так як на її думку рішення суду першої інстанції суперечить інтересам та порушує права двох малолітніх дітей апелянта.

Від Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області також надійшла заява про розгляд справи без часті представника управління.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлені, а сторонами не заперечуються наступні обставини справи.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №104 від 19 січня 2009 року відповідачеві ОСОБА_3 видано ордер від Міністерства оборони України на трикімнатну службову квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 на сім'ю з чотирьох осіб - ОСОБА_3, дружина -ОСОБА_13, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

23 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розірвано.

Відповідно до наказу командира військової частини А1231 від 24 грудня 2012 року за №312 ОСОБА_3 вважається таким, що 25 грудня 2012 року справи і посаду здав та вибув до нового місця служби - м. Вінниця. З 25 грудня 2012 року його виключено із списку особового складу частини, всіх видів забезпечення, котлового забезпечення по льотній нормі з 26 грудня 2012 року, видано належні атестати, що підтверджується витягом з наказу (а.с.6).

На даний час відповідач ОСОБА_12 проходить військову службу в військовій частині А1134, а його колишня дружина ОСОБА_2 - у військовій частині А1670, які знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105. Зазначені військові частини знаходяться в межах гарнізону м. Вінниці, тобто місцевість проходження служби фактично не змінилася.

В спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано шість осіб: ОСОБА_12, його донька та син від другого шлюбу ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, колишня дружина - ОСОБА_2, їх син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 і донька - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Проте фактично в спірній квартирі проживають лише ОСОБА_2 з малолітніми дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Оскільки службова квартира виділялася військовослужбовцю ОСОБА_3 на склад сім із чотирьох осіб, а ОСОБА_2, яка на той час була дружиною ОСОБА_3, є членом сім'ї наймача службового житлового приміщення та має право користуватися даним службовим житловим приміщенням до того часу, поки таким правом користується ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову і виселення всіх зареєстрованих в квартирі осіб з наданням іншого житла.

Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з наступних підстав.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР (далі - ЖК України) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включаються до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 12, 14, 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловим приміщенням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2006 року N 1081, визначено, що службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні.

Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках.

У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з статтею 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспі або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Разом з тим, відповідно до статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Статтею 126 ЖК України встановлено, що надаване громадянам у зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу, тобто знаходитись в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22.1 Постанови від 12 квітня 1985 р. №2«Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» позови про виселення з наданням іншого жилого приміщення (статті 114, 114-1, 117, 125, ч. 3 ст. 132 ЖК) не можуть бути задоволені, якщо надане приміщення не відповідає санітарним і технічним вимогам. Вирішуючи це питання, суд має враховувати як визначений згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. N 189 "Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання" перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) визнаються не відповідними санітарним і технічним вимогам, так і інші конкретні обставини (стан здоров'я, склад сім'ї тощо).

Відповідне санітарним і технічним вимогам інше жиле приміщення може бути меншим ніж займане і менш благоустроєним, але разом з тим воно має відповідати вимогам, що виключають визнання особи, яка поселилась в ньому, такою, що потребує поліпшення житлових умов, у тому числі у зв'язку з проживанням в одній кімнаті осіб різної статі старших за дев'ять років, крім подружжя.

Отже за змістом закону в рішенні суду про виселення з наданням іншого житла має бути вказане конкретне житлове приміщення, що надається особі у зв'язку з виселенням, а суд зобов'язаний перевірити його відповідність встановлених санітарним і технічним вимогам.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув та прийняв рішення про виселення ОСОБА_2, яка є одинокою особою з неповнолітніми дітьми зі службового житла без вказівки на конкретне житлове приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам та надається їй в зв'язку з виселенням.

Крім того, як встановлено судом і не заперечується сторонами, ОСОБА_2 будучи членом сім'ї військовослужбовця, якому надане службове житлове приміщення, сама перебуває на обліку як така, що потребує поліпшення житлових умов у загальній черзі за №955, зі складом сім'ї три особи (вона, донька ІНФОРМАЦІЯ_1, син ІНФОРМАЦІЯ_4) - а.с. 16.

У вересні 2013 року вона звернулася до начальника КЕВ м. Вінниці із рапортом про переоформлення ордера на службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на неї зі складом сім'ї три особи у зв'язку з тим, що колишній чоловік ОСОБА_12 з 2010 року за даною адресою не проживає (а.с. 200).

В задоволенні рапорту було відмовлено з тих підстав, що житлова площа квартири перевищує рівень забезпеченості житловою площею на її склад сім'ї. Так, при нормі забезпеченості житловою площею 13,65 кв. м. на особі, житлова площа службової квартири АДРЕСА_1, становить 42,62 кв. м., тобто перевищує норму забезпеченості житловою площею на 1,67 кв. м. (42,62 кв. м. - 13,65 кв. м. *3).

Згідно з ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

В Постанові від 13 листопада 2013 року в справі за №6-115цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Судом має надаватись адекватне обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та надаватись оцінка виселення в контексті пропорційності застосування такого закону.

Враховуючи ті обставини, що житлова площа службової квартири, в якій проживає ОСОБА_2 разом з дітьми різної статі віком 12 і 10 років, перевищує норму забезпечення лише на 1,67 кв. м., а відповідно до ст. 50 ЖК України при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя, один з дітей - син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 хворіє з діагнозом «нічний енурез, невротичний тік», колегія суддів приходить до висновку, що застосування такого примусового заходу як виселення, є непропорційним, і не може бути застосованим до апелянта та її неповнолітніх дітей.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального права відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2014 року задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2014 року в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, представником яких за законом є ОСОБА_2 зі службової квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з наданням іншого житла, а також стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь військової частини А1231 судових витрат в розмірі 38,23 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Войтко Ю.Б. /підпис/ Голота Л.О. Стадник І.М.