Постанова № 39360959, 18.06.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4319/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - О.А. Шевчук,

суддів: Л.Є. Зуєвої, А.Г. Федусика,

при секретарі Н.В. Берекет

за участю представника апелянта - О.І. Кузнєцова

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОТРЕЙД» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОТРЕЙД» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.06.2013 р. № 0005252220 та № 0005262220. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що перевіряючі дійшли невірних висновків, щодо заниження сум податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки в акті перевірки не зазначено жодного порушення позивачем норм податкового законодавства, а висновки акту ґрунтуються лише на аналізі діяльності контрагентів позивача.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 17.05.2013 року по 23.05.2013 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Нікотрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за періоди грудень 2010 року, вересень 2011 року, травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року, серпень вересень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року та з податку на прибуток за періоди 2010 рік, ІІ-ІV квартали 2011 року, 2012 рік, поданих ТОВ «Нікотрейд» по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами-постачальниками ТОВ «Софита» за період грудень 2010 року, ДП «Маліцький Агро» за період вересень 2011 року, ТОВ «Гротта» за період травень 2012 року, ТОВ «Рейсмус-Д» за періоди червень-липень 2012 року, ТОВ «Автоєвро діагностика» за періоди серпень-жовтень 2012 року, з контрагентами-постачальниками за звітний період грудень 2012 року та з контрагентами-покупцями.

За результатами перевірки, було складено акт № 474/22-200/37031343 від 24.05.2013 року згідно якого встановлено порушення п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 9 767 гривень; та порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, ст. 200 Податкового Кодексу України внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 357 948 гривень; порушення п. 44.1 ст. 44, п.134.1, ст. 134, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.п.138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.149.1 ст. 149 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем встановлено заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за 2012 рік у розмірі 10 448 гривень.

На підставі акту перевірки 10.06.2013 року були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0005252220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - на 10448,00 грн., за штрафними санкціями - на 2612,00 грн., № 0005262220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - на 367715,00 грн., за штрафними санкціями - 91928,75 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були надані документи первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами-постачальниками за періоди, що перевірялись, що є підставою для збільшення суми податкових зобов'язань, що не дає йому право на формування податкового кредиту за рахунок господарських операцій з контрагентами-постачальниками.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст. 198 цього Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закону) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований за наслідками реального здійснення господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника, та підтверджений первинними бухгалтерськими документами, складенням яких опосередковується даний вид господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про заниження позивачем суми податку на додану вартість, та заниження суми податку на прибуток стали акти перевірок та аналіз діяльності контрагентів позивача по ланцюгу їх контрагентів-постачальників та контрагентів-покупців, якими встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів та відсутність за юридичною адресою.

Відповідно до п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата та видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання позивача (судове засідання 28.10.2013 року) про оголошення перерви для надання додаткових доказів по справі, тому судова колегія вважає за можливе, на підставі ч.2 ст. 195 КАС України дослідити докази, які не досліджувались у суді першої інстанції.

Так, апеляційним судом встановлено, що між ТОВ «Нікотрейд» та підприємствами -перевізниками ТОВ «Софита, ДП «Маліцький Агро, ТОВ «Гротта», ТОВ «Рейсмус-Д», ТОВ "Автоєвро діагностика" були укладені договори транспортно-експедиційних послуг на поставку товару позивача контрагентам - покупцям.

Відповідно до цих договорів, перевізник приймає на себе зобов'язання за винагороду виконати пошук перевізників на підставі замовлення позивача, укласти договір від його імені та здійснити оформлення чи отримання необхідних для перевезення документів. Такі послуги перевізниками були надані в повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт, виданою позивачу податковими накладними.

Також до суду, позивач надав первинні документи, що підтверджують подальшу реалізацію товару контрагентам - покупцям, за допомогою транспортно-експедиційних послуг.

На підтвердження реальності здійснення господарської діяльності, позивачем надано договори купівлі-продажу товару, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, рахунки -фактури та численні товаро-транспортні накладні та накладні для отримання товару.

Також, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Посилання податкового органу на невідповідності сум податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань його контрагенту по базам автоматичного співставлення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів не може бути підставою для висновку про відсутність факту здійснення господарських операцій та позбавлення позивача права на формування податкового кредиту, оскільки він не може нести відповідальність за дії контрагента, який не визначив податкові зобов'язання, якщо надасть всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, не виконання контрагентом своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару), який дотримався вимог Закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування за можливе порушення правил оподаткування постачальниками у ланцюгу постачання. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже Законом України «Про податок на додану вартість»іншого не передбачено.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікотрейд" - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікотрейд" - задовольнити.

Податкові повідомлення - рішення №0005262220 та №0005252220 від 10 червня 2013 року - скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 20.06.2014 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик