Постанова № 39360726, 18.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа№ 910/13860/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі

судового засідання Сауляку О.О.

за участю

представників сторін:

від позивача Твердохліб С.М. - дов.від 27.12.2013р. №541/22

Бородіна О.М. - дов. від 27. 12. 2014 р. № 544/22

від відповідача Вовченко О.С. - дов. від. 24.12..2013р. №24-12/119-Д

від третьої особи не зявився, про дату, час та місце судового

засідання повідомлений належним чином

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Державного підприємства "Вугілля України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014р.

по справі № 910/13860/13 (суддя Г.П.Бондаренко)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

до відповідача Державного підприємства "Вугілля України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Державне підприємство "Антрацит"

про стягнення збитків у сумі 42 068,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції (далі по тексту - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ДП "Вугілля України" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 42 068, 76 грн. збитків, що виникли за Договором поставки вугілля від 29.04.2011 № 111/2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 № 910/13860/13 позов задоволено повністю, а саме стягнуто з ДП "Вугілля України" на користь ПАТ "Центренерго" 42 068, 76 грн. збитків.

Не погоджуючись з вищезазначеним Рішенням, відповідач ДП "Вугілля України" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, за якою просив оскаржене Рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Ухвалою КАГС від 03.04.2014р. № 910/13860/13 апеляційну скаргу ДП "Вугілля України" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

У останнє судове засідання від 18.06.2014р. представник від третьої особи ДП «Антрацит» не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить Лист ДП «Антрацит» від 11.06.2014 № 09/514, за яким третя особа просила розглянути справу за відсутності представника підприємства та наголошувала на тому, що вважає позовні вимоги ПАТ «Центренерго» безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи, що третю особу повідомлено належним чином про судове засідання від 18.06.2014р. та зважаючи на те, що відсутність представників третьої особи не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів продовжила розгляд апеляційної скарги ДП «Вугілля України» за наявними матеріалами даної справи.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дійшла висновку апеляційну скаргу ДП «Вугілля України» задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014р. у даній справі скасувати, прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю, приймаючи до уваги наступне.

Згідно зі ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.04.2011 між позивачем, як покупцем та відповідачем, як постачальником укладено Договір поставки вугілля №111/2 (далі - договір).

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними у договорі, а покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених договором.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що вугілля постачається рівномірно протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором, та за реквізитами покупця, вказаними в Додатках до Договору.

Відповідно до п. 3.2.5. постачальник має право доручити виконання зобов'язань по поставці вугілля за Договором третій особі - вугледобувному підприємству, особу якого сторони погодять у додатках до договору.

Пунктом 3.3.4. Договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний вимагати від залізниці складання відповідного комерційного акту у всіх випадках, що передбачені статтею 129 Статуту Залізниць України. У випадку складання Залізницею комерційних актів, покупець разом з оригіналом комерційного акту, зобов'язаний передати вантажовідправникові вугілля право на звернення до залізниці з претензійно-позовними вимогами шляхом внесення переуступного підпису на перевізному документі.

Пунктом 5.12. Договору визначено, що фактична кількість вугілля, що надійшло від постачальника та прийняте покупцем на умовах цього Договору, відображається в Актах звіряння вугілля по кількості та Актах прийому-передачі вугілля.

Відповідно до умов Договору на адресу вантажоотримувача Трипільської ТЕС ПАТ "Центренерго" у 2011 році за залізничними накладними №№ 50099346, 50097104, 501003376, 50097146, 51048817, 50673102, 50992643 вантажовідправником ДП "Антрацит" відправлені вагони №№ 67349951, 65229460, 68605161, 67666784, 68750231, 68822600, 68747872, 67851808.

ДП "Антрацит" - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача здійснило відвантаження товару за Договором на підставі п. 3.2.5. Договору та Договору поставки вугілля № 21-11/1-ЕН від 19.04.2011 року, укладеного між відповідачем, як покупцем та ДП "Антрацит", як постачальником. При цьому, у відповідності до п. 3.1.2. Договору поставки вугілля № 21-11/1-ЕН від 19.04.2011 року, укладеного між відповідачем та ДП "Антрацит", постачальник зобов'язаний здійснювати завантаження вугіллям однорідної якості всіх вагонів партії та по всій глибині вагону в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони та у відповідності до вимог завантаження, що ставляться залізницею.

На шляху прямування на проміжній залізничній станції "Нижньодніпровський вузол" Придніпровською залізницею вказані вагони, на підставі Актів загальної форми № 1849 від 18.10.2011 року, № 2051 від 15.11.2011 року, № 2055 від 17.11.2011 року, № 1886 від 04.11.2011 року та № 1740 від 13.10.2011 року, затримані для зважування, під час якого виявлено перевантаження вагонів понад вантажопідйомність, про що складено комерційні Акти АА№040711/516/303 від 17.10.2011 року, АА№040720/524/310 від 15.10.2011 року, АА№040719/523/309 від 15.10.2011 року, АА№040721/525/311 від 15.10.2011 року, АА№042247/575/336 від 14.11.2011 року, АА№042246/574/335 від 14.11.2011 року, АА№042227/559/326 від 02.11.2011 року, АА№042240/572/337 від 13.11.2011 року.

Надлишок вугілля був перевантажений з вагону № 67349951 у вагон № 67703231, з вагонів № 65229460, № 68605161 та № 67666784 у вагон № 65348377, з вагонів № 68750231 та № 68822600 у вагон № 65224248, з вагону № 68747872 у вагон № 60724036, з вагону № 67851808 у вагон № 66590928 та видано досилочні накладні № 45941374, № 46081162, № 46879912, № 46530176 та № 46825451.

У зв'язку із тим, що вантаж навантажений вантажовідправником ДП "Антрацит" понад вантажопідйомність вагонів та у зв'язку із перевантаженням вантажу у інші вагони, позивачем ПАТ "Центренерго" понесені витрати у сумі 42 068, 76 грн., пов'язані з оплатою за користування вагонами, за маневрові роботи, збору за зберігання вантажу у вагонах, зважування на вагах залізниці, повідомлень, заповнення документів, бланків та зі сплатою провізної плати, що відображено у накопичувальних картках, копії яких містяться у матеріалах справи.

Списання вищевказаної суми за виправлення комерційного браку вантажовідправника з рахунку позивача підтверджується переліками 2611, 2011, 0112, 2111, 2311, 1111.

Відповідно до Актів звіряння по кількості та якості № 305-А від 30.11.2011 року, № 304-А від 30.11.2011 року та № 280-А від 31.10.2011 року позивачем від відповідача прийнятий товар за залізничними накладними №№ 50099346, 50097104, 501003376, 50097146, 51048817, 50673102, 50992643, відправлений вагонами №№ 67349951, 65229460, 68605161, 67666784, 68750231, 68822600, 68747872, 67851808 вагою понад 69, 000 тон. Акти звіряння по кількості та якості за залізничними накладними № 45941374, № 46081162, № 46879912, № 46530176 та № 46825451 в матеріалах справи відсутні.

Залізничні накладні №№ 50099346, 50097104, 501003376, 50097146, 51048817, 50673102, 50992643 містять відмітки про складання комерційних актів.

Оцінюючи подані сторонами докази, суд першої інстанції визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, при цьому посилаючись на наступне.

Згідно ч. 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з вимогами ч. 4 ст. 909 та ч. 1 ст. 920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовоими актами.

Пунктом 6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 передбачено, що накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до цього Статуту та Правил, і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до п. 4 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 344 від 21.11.2000, відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які б забезпечували його збереження на всьому шляху перевезення.

Пунктом 5 Правил приймання вантажів до перевезення передбачено, що загальна маса вантажу визначається зважуванням (на вагонних, вантажних, елеваторних та інших вагах) або іншим способом. Тип ваг указується в накладній.

Маса вантажу визначається відправником.

Про спосіб визначення маси вантажу відправник зобов'язаний зазначити в накладній.

Як передбачено п. 24 Статуту Залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

В пункті 32 Статуту Залізниць України передбачено, що вантажі повинні завантажуватись без перевищення вантажопідйомності вагона.

Згідно із ст. 129 Статуту Залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Відповідно до п. 3 Правил складання акту, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334 акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Один примірник акту загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

При цьому, обов'язкова участь вантажовласника у всіх випадках у складанні та підписанні акту загальної форми чинним законодавством не передбачена.

Пунктом 8 зазначених Правил визначено, що комерційні акти складаються у трьох примірниках на бланках установленої форми і заповнюються на друкарській машинці або чорнилами чітко, без будь-яких виправлень. На кожному акті проставляється штемпель станції. Другий примірник акту видається одержувачу на його вимогу.

Якщо комерційний акт складається на станції відправлення або на попутній станції, то другий примірник акту додається до перевізних документів. Про складений комерційний акт проставляється відмітка у перевізних документах у порядку, визначеному правилами оформлення перевізних документів.

Як передбачено п. 1.3. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення. При цьому до оформлення видачі вантажу одержувачу станція повинна перевірити правильність сплаченої провізної плати, отримати недобори і всі платежі, які виникли на станції відправлення або при перевезенні і на станції призначення.

Таким чином, сплата одержувачем всіх платежів, які виникли при перевезенні, є умовою оформлення видачі залізницею вантажу одержувачу.

За вимогами зазначених статей підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми та/або комерційний акт, складений у випадках передбачених ст. 129 Статуту Залізниць України.

Подані позивачем на підтвердження своїх вимог акти загальної форми містять номери вагонів та номери накладних, за якими вони були відправлені. Ці акти зазначені і у накопичувальних картках, як підстава додаткових нарахувань, проведених залізницею при доставці вагону.

На підставі зазначених документів судом першої інстанції встановлено, що внаслідок виправлення залізницею несправності, а саме навантаження вантажу понад вантажопідйомність вагону, з одержувача вантажу - позивача стягнуто кошти за відповідні послуги в розмірі 42 068, 76 грн.

Статтями 193, 224, 225 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Статтею 16 ЦКУкраїни встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 ЦК України.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (шкоди), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника.

Відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Центренерго» про стягнення збитків у розмірі 42 068, 76 грн. з ДП «Вугілля України», посилався на п 9.4. Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС (редакція 2000 року), за яким відповідно до "D"-термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення, при цьому продавець зобов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту). Статтями А.3., А.6. терміну DDP на продавця покладений обов'язок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення та додатково до витрат, що випливають із статті А.3 "а", нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4., тобто, в даному конкретному випадку, всі ризики та витрати з поставки товару до місця призначення, за оцінкою місцевого господарського суду, повинен нести відповідач ДП «Вугілля України».

При цьому, судом першої інстанції прийнято до уваги, що вантажовідправником за Договором виступила - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, тобто ДП «Антрацит», та враховано приписи ст.ст. 511, 528 ЦК України. А отже, саме відповідач, як сторона за Договором з позивачем, на підставі якого здійснювалася поставка, залишається зобов'язаним перед позивачем суб'єктом і саме на нього може бути покладена відповідальність за порушення цього Договору.

Колегія суддів вважає наведений висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України). У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем (ч.ч.5, 6 ст.267 ГК України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (ч.ч. 1, 2 ст.307 ГК України).

Статтею 2 Статуту Залізниць України (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 № 457) передбачено, що обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут Залізниць України.

Відповідно до пункту 6 Статуту Залізниць України, вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення.

За вищеназваними залізничними накладними (а.с. 36-50) відправником зазначено «ЦЗФ «Нагольчанська».

Приписами статті 30, 32 Статуту Залізниць України встановлено, що завантаження у вагони здійснюється вантажовідправником, який зобов'язаний здійснювати завантаження з виконанням технічних умов.

Відтак, передбачене статтею 124 Статуту Залізниць України зобов'язання, вантажовідправника, вантажоодержувача, порта, підприємства (організації) відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу, здійснюється з урахуванням принципу вини.

Оскільки, відповідач ДП «Вугілля України» не є вантажовідправником вугілля, то він не є стороною Договору перевезення вантажу, який ним поставлявся за Договором поставки, і, відповідно, особою, що відповідає за наслідки порушення, вчиненого при виконанні Договору перевезення вантажу залізничним транспортом. Колегія суддів звертає увагу, що з позивача було стягнуто додаткові витрати за транспортування на підставі накопичувальної картки, які відповідно до останньої є платою за перевезення, розрахованою на підставі збірника тарифів.

Враховуючи вимоги закону, беручи до уваги встановлені обставини справи та відсутність у діях відповідача ознак складу цивільного правопорушення, колегія суддів виходить з того, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про порушення відповідачем договірних зобов'язань за Договором поставки та наявності підстав для відшкодування сплачених по Договору транспортного перевезення додаткових витрат за рахунок відповідача (аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВГСУ від 13.05.2014 №910/21253/13).

На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ДП «Вугілля України» підлягає задоволенню, Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 № 910/13860/13 слід скасувати, прийняти нове судове рішення, за яким у позові відмовити, як заявленого необґрунтовано.

Судовий збір, згідно ст. 49 ГПК України, покладається на сторони пропорційно задоволених вимог, тому судовий збір у даному випадку покладається на позивача.

Керуючись ст. 49 ст.ст, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Вугілля України» задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014р. №910/13860/13 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, в наступній редакції:

"У позові відмовити."

Стягнути з позивача Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1, ідентифікаційний код 22927045) на користь відповідача Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, ідентифікаційний код 32709929) 913 (дев'ятсот тринадцять) гривень 50 копійок судового збору за апеляційний перегляд справи.

Зобов'язати Господарський суд міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014р. № 910/13860/13 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014р. №910/13860/13 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний термін.

Матеріали справи №910/13860/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді Г.В. Корсакова

Є.Ю. Шаптала