Рішення № 39356817, 19.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/815/14-ц Головуючий у І інстанції Чірков Г.Є.Провадження № 22-ц/780/3769/14 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 40 19.06.2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 червня 2014 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Таргоній Д.О.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання права користування жилим приміщенням у будинку та вселення, усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення, заборону втручання у особисте та сімейне життя, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який надалі доповнив і мотивував тим, що він із дружиною ОСОБА_4 і сином ОСОБА_5 близько 8 років проживали разом із його матір'ю ОСОБА_6 в належному їй будинку по АДРЕСА_1. Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року мати померла. Відразу після смерті матері відповідачі почали перешкоджати йому у проживанні з родиною в будинку, влаштовувати сварки, пошкоджувати та викидати його майно на вулицю. Потім до будинку вселився його брат ОСОБА_2 Вважає, що відповідачами проти нього і його сім'ї було порушено право на недоторканість житла та порушено його конституційні права в розумінні ст.270 ЦК України. Посилався, що його з дружиною приватне життя було порушено в результаті протиправних дій відповідачів. У зв'язку із наведеним просив визнати за ним, ОСОБА_4, ОСОБА_7 право користування будинком АДРЕСА_1, вселивши їх до будинку, зобов'язати відповідачів припинити чинити перешкоди йому і членам його родини у користуванні будинком шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 з будинку по АДРЕСА_1, заборонити відповідачам відчуження даного будинку, а також заборонити відповідачам втручатися будь-яким чином чи способом у особисте життя його родини.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено частково. Ухвалено вселити ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до будинку АДРЕСА_1, визнавши за ними право користування вказаним будинком.

В решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 після смерті чоловіка ОСОБА_8 була головою домогосподарства і володільцем будинку по АДРЕСА_1.

З дозволу матері позивач на початку 2006 року вселився і проживав у вказаному будинку, а після укладання шлюбу 6 липня 2007 року із ОСОБА_4, остання вселилася із своїм сином ОСОБА_5 до будинку, де мешкали однією сім'єю. У серпні 2013 року між ОСОБА_6 і позивачем виник конфлікт, в який втрутилися відповідачі, за наслідками якого позивач з родиною 15 вересня 2013 року виселилися з житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Своїм заповітом від 25 вересня 2013 року ОСОБА_6 заповідала все майно відповідачу ОСОБА_3, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи вимоги позивача про визнання права користування спірним будинком та вселяючи його з ОСОБА_4 до будинку, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач із дружиною вселилися до спірного будинку за згодою власника будинку ОСОБА_6 у якості членів її сім'ї і відповідно до статей 64, 65, 156 ЖК України набули права користування і проживання у спірному будинку, а відтак виселенням з будинку порушено їх права і ці права підлягають до захисту у обраний ними спосіб.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, поскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно положень ст.65 ЖК України до членів сім'ї власника належать його дружина, діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що право члена сім'ї власника квартири на користування житлом існує лише за умови, що ця особа залишається власником житла. Оскільки житлові права членів сім'ї власника квартири є похідними від прав власника цієї квартири, то припинення права власності особи на квартиру відповідно припиняє і право членів його сім'ї на користування цією квартирою.

Однією з підстав припинення права власності відповідно до ст.346 ЦК України є смерть власника.

Суд не врахував вказаних норм закону та встановлених у справі обставин, а саме, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року власник будинку ОСОБА_6 померла, а також те, що позивач із родиною виселилися із будинку у вересні 2013 року, тобто ще до її смерті, що у свою чергу свідчить про відсутність права користування будинком у позивача з родиною з моменту смерті власника будинку.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в частині визнання за позивачем та ОСОБА_4 права користування спірним будинком та вселення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в цій частині, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_3 про визнання права користування спірним будинком та вселення не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України власник будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

За ч.1 ст.405 ЦК України ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3. є власником і зареєстрований у житловому будинку по АДРЕСА_2.

Із 2006 року по вересень 2013 року позивач проживав у будинку його матері ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, куди вселився за згодою останньої.

З огляду на те, що права членів сім'ї власника помешкання на користування житлом існують лише за умови, що ця особа залишається власником житла, а також враховуючи, що власник житла ОСОБА_6, за згодою якої позивач з родиною був вселений до будинку, померла, і відповідно припинилося її право власності на житловий будинок, колегія прийшла до висновку, що право користування спірним будинком у позивача після смерті власника відсутнє.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України суд стягує з позивача на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 61 грн.

В решті рішення суду в частині відмови у задоволенні позову, колегія суддів залишає без змін, як таке, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 квітня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про визнання права користування будинком і вселення скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Відмовити у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про про визнання права користування будинком та вселення.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 61 гривня.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: