Постанова № 39356216, 19.06.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа № 922/712/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Медуниця О.Є. суддя Терещенко О.І.

при секретарі Чуйковій А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Мельник В.В. (довіреність №24-93 від 18.04.2014 року);;

відповідача - Закаблуков А.С. (довіреність від 30.09.2013 року);

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. № 1298Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2014 року

за позовом ПАТ НАК "Нафтогаз України", м.Київ

до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт.Борова

про стягнення 54132,32 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Борівського комунального підприємства теплових мереж, в якому просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 730,27 грн., 3% річних в сумі 7632,61 грн., пеню в сумі 14101,26 грн., 7% штрафу - 31668,18 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2014 р. (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено частково. Стягнути з відповідача пеню в сумі 1027,07 грн., 7% штрафу в розмірі 3166,82 грн., 3% річних в сумі 7632,61 грн., інфляційних втрат в розмірі 458,61 грн. Відстрочено виконання рішення суду до 01.11.2014р. В частині стягнення з відповідача пені в розмірі 13074,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 271,66 грн. - відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 13074,19 грн. та 7% штрафу в сумі 28501,36 грн. та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити. Також просить скасувати рішення в частині надання відстрочки виконання рішення суду до 01.11.2014 року.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що основними причинами тяжкого економічного стану відповідача є невідповідність тарифів на послуги теплопостачання, додаткове податкове навантаження, штрафні санкції, заборгованість споживачів, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками позивача.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Борівським комунальним підприємством теплових мереж (покупець) укладений договір на купівлю-продаж природного газу №30/09-01, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 201 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати природний газ на умовах цього договору (а.с.10 т.1).

Пунктом 2.1. договору визначено, що продавець передає покупцю в період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року газ в обсязі до 1451 тис.куб.м.

Відповідно до п.6.1 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору він у беспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (п.7.2 договору).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на виконання п.1.2 договору позивачем з жовтня 2011 року по грудень 2012 року було передано відповідачу природний газ на загальну суму 2042272,15 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2011 року, від 30.11.2011 року, від 31.12.2011 року, від 31.01.2012 року, від 29.11.2012 року, від 31.03.2012 року, від 30.04.2012 року, від 31.10.2012 року, від 30.11.2012 року, від 18.03.2013 року.

Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством (а.с.22-31).

Відповідач в порушення п.4.1 договору, несвоєчасно здійснив оплату поставленого природного газу.

Як зазначає позивач, стягнення заборгованості за природний газ, поставлений з жовтня 2011 року по квітень 2012 року,а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих до 08.10.2012 року вже було предметом розгляду господарського суду Харківської області по справі №5023/5213/12.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, зокрема, пені в розмірі 2144,68 грн. за період з 14.02.2013 року по 26.04.2013 року за зобов'язаннями листопада 2012 року, 11956,58 грн. пені за період з 14.02.2013 року по 31.05.2013 року за зобов'язаннями грудня 2012 року, а також штраф у розмірі 5087,66 грн. за зобов'язаннями листопада 2012 року, та 26580,52 грн. штрафу за зобов'язаннями грудня 2012 року.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору №30/09-01 від 30.09.2011 року, у разі порушення покупцем умов п.6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу

Отже, стягнення пені та штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надав суду заяву про застосування строку позовної давності до вимоги щодо стягнення пені та штрафу.

Положенням пункту 2 статті 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Відповідно до п.6.1 договору відповідач зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок за поставлений у листопаді 2012 року природний газ - до 14.12.2012 р., за поставлений природний газ у грудні 2012 року - до 14.01.2013 р.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом 24.02.2014 року.

Таким чином, сплинув строк позовної давності до вимог про стягнення пені за період з 14.02.2013 р. по 23.02.2013 року за зобов'язаннями листопада 2012 року та за період з 14.02.2013 року по 23.02.2013 року за зобов'язаннями грудня 2012 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення з відповідача 3830,53 грн. пені.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 10270,73 грн. є обґрунтованими.

Також відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції просив застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу в розмірі 31668,18 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності відносно нарахованого позивачем штрафу не є пропущеним, порушення відповідачем умов договору щодо оплати поставок газу є триваючим порушенням. Остаточно за поставлений в четвертому кварталі 2012 року газ відповідач розрахувався у травні 2013 року, про що свідчать надані до матеріалів справи платіжні доручення ( 100;103;104, т. 1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2014 року задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 90% та стягнуто з відповідача пеню в розмірі 1027,07 грн. та штраф в розмірі 3166,82 грн.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів враховує, рівень виконання відповідачем свого зобов"язання, в тому числі те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач в повному обсязі розрахувався за одержаний природний газ.

Про сплату відповідачем залишку основного боргу свідчать, зокрема, наданий суду :

договір №68/517 про організацію взаєморозрахунків від 02.08.2012 року, за яким відповідачем сплачено 187304,90 грн, про що свідчить платіжне доручення №84 від 23.11.2012 року (а.с.98-100 т.1);

договір №1074/517з про організацію взаєморозрахунків від 14.12.2012 року, відповідно до якого відповідачем сплачено позивачу 424137,70 грн., про що свідчить платіжне доручення №7 від 27.12.2012 року (а.с.101-103 т.1);

спільне протокольне рішення №787 про організацію взаєморозрахунків від 21.03.2013 року, за яким відповідач сплатив 400000 грн. (платіжне доручення ;40 від 24.04.2013 року) (а.с.104-106 т.1);

спільне протокольне рішення №1002 про організацію взаєморозрахунків від 19.04.2013 року, відповідно до якого відповідач сплатив позивачу 52402,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням №41 від 13.05.2013 року (а.с.108-109, 104 т.1).

Отже, заборгованість відповідача за поставлений газ відсутня.

Аналізуючи причини прострочення відповідачем оплати за поставлений газ, слід прийняти до уваги наступне.

Відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є задоволення потреб населення у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання.

Основним фінансовим джерелом відповідача, з якого проводиться оплата за спожитий природний газ є грошові кошти від реалізації теплової енергії споживачам, платіжна дисципліна яких є незадовільною.

Про вказане свідчить інформація підприємства відповідача про рівень розрахунків споживачів за послуги теплопостачання у 2014 році, відповідно до якого заборгованість споживачів станом на 20.03.2014 року складає 4204000 грн. (а.с.133 т.1).

Крім того, причиною неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором є те, що підприємство відповідача несе збитки у зв'язку з тим, що тарифи, які затверджені постановами НКРЕ не покривають затрат підприємства на виробництво теплової енергії та надання послуг з теплопостачання, про що свідчать звіти про фінансові результати за 2011-2013 рр., розрахунки обсягів заборгованості із різниці в тарифах та розрахунок обсягів різниці цін (а.с.95, 96, 134-155 т.1).

Відповідно до листа №05-13/330 Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури від 05.02.2014 року, у 2013 році не надходило субвенцій з Державного бюджету України відповідно до Постанови КМУ від 20.03.2013 року №167 на погашення заборгованості з різниці в тарифах, яка виникла у Борівського комунального підприємства теплових мереж через невідповідність тарифів на послуги теплопостачання для населення (а.с 97 т.1).

Обсяг заборгованості з різниці цін на газ по Борівському КПТМ за 2010-2013 рік складає 1695,7 тис. грн., що підтверджується відповідним розрахунком (а.с.96 т.1).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором є наслідком обставин, які виникли з об'єктивних для нього причин: невідповідність тарифів на послуги теплопостачання їх собівартості; відсутність постійного правового механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості в різниці у тарифах, а також несвоєчасна оплата населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що сплата неустойки в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси населення та бюджетних організацій, зокрема, можливість постачання їм теплової енергії.

Таким чином, в даному випадку судами дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір пені та штрафу.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 7632,61 грн.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання (що підтверджено наданими позивачем матеріалами, в тому числі договором та розрахунком 3% річних) судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 7632,61 грн.

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості (лист Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (пункт „2" листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/950/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

Згідно даних Державного комітету статистики України індекс інфляції за листопад 2012, лютий 2013 року складав 99,9 %.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунках інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100% (у листопаді 2012 року та лютому 2013 року на рівні 99,9%).

Таким чином, за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних втрат становить 458,61 грн., що вірно встановив суд першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача та відстрочив виконання рішення суду строком на 1 рік до 01.11.2014 року.

Так, відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони… господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може розстрочити або відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

У даному випадку, відповідачем було зазначено та доведено наявність обставин, що можуть ускладнити виконання рішення у зв'язку з тяжким економічним становищем відповідача, яке виникло через невідповідність тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво; невиконанням платників за поставлене тепло своїх зобов'язань перед відповідачем.

За таких обставин, та враховуючи, що предметом стягнення є не заборгованість, а лише фінансові нарахування на неї (пеня, річні та інфляційні), то відстрочка була надана відповідачу правомірно.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не дослідив всіх матеріалів справи та не взяв до уваги обставини справи, що на думку апелянта мають істотне значення, є необґрунтованими.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на судову практику щодо стягнення заборгованості ДК "Газ України" та НАК "Нафтогаз України" без зменшення пені є безпідставними, оскільки необхідність використання судом п.3 ст. 83 ГПК України залежить від конкретних обставин справи, які має оцінити суд. На підставі аналізу всіх поданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність використання такого права суду.

Правова позиція суду першої інстанції по даній справі відповідає правовій позиції ВГСУ у аналогічних справах: №903/782/13 від 12.02.2014 року, №911/571/13-г від 05.03.2014 року, №908/4030/13 від 09.04.2014 року, №918/1220/13 від 12.03.2014 року.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував інтереси позивача, зменшуючи розмір пені, не можуть бути прийняті до уваги оскільки судом проаналізовані та враховані обставини, визначені в ст. 223ГК України, ч. 3 статті 551 ЦК України, п.3 ст. 83 ГПК України, а також в п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", та прийнято до уваги, що зобов'язання перед позивачем зі сплати основного боргу відповідачем виконано повністю.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2014 року у справі № 922/712/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 922/712/14 підписано 16.06.2014 року

Головуючий суддя Сіверін В.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Терещенко О.І.