Рішення № 39355947, 11.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8721/14 11.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна/"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП ПЛАНЕТА -МІСТ"

про стягнення 657 904,54 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Пляс С.А. (за довіреністю від 16.04.2014)

від відповідача: не з'явилися.

У судовому засіданні 11 червня 2014 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

08.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява вих.№115-ЮВ від 16.004.2014 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна/" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП ПЛАНЕТА -МІСТ" про стягнення 657 904,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 11.06.2014.

В судове засідання, призначене на 11.06.2014 з'явився представник позивача та надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено на 2 адреси відповідача: за адресою, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та на адресу, яка зазначена у Договорі.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дікергофф/Україна/» (далі за текстом - ТОВ «Дікергофф/Україна/») та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-міст» (далі за текстом - ТОВ «БМП Планета-міст») було укладено Договір про проведення фізико-механічних випробувань бетону №ЦМ-63 (далі за текстом - Договір).

Позивач зазначає, що в період дії Договору ТОВ «Дікергофф/Україна/» на користь відповідача було надано послуги по Договору, за які останній розрахувався частково, та станом на час звернення до суду заборгованість за надані послуги складає 657 904,54 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 657 904,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дікергофф/Україна/» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-міст» (замовник) було укладено Договір про проведення фізико-механічних випробувань бетону №ЦМ-63.

У відповідності до п. 1.1. Договору, замовник доручає виконавцю проведення робіт по випробуванню кубів бетону 100 х 100 х 100 мм і 150 х 150 х 150 мм на міцність при стиканні, з видачею протоколів випробувань.

Згідно з п.2.1. Договору замовник зобов'язаний сплатити виконавцю грошові кошти за фактичне виконані роботи, підтверджені відповідним Актом приймання-передачі виконаних робіт.

Також, п.2.2. Договору встановлено, що вартість робіт є договірною та викладена в додатку №1 до Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.2.3. Договору, відповідач зобов'язався проводити оплату протягом 5 (п'яти) днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем зобов'язання за Договором виконано у повному обсязі, що підтверджується відповідними Актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), зокрема: №ЦМ-0000013 від 08.12.2011 на суму 8 520,00 грн., №ЦМ-0000001 від 12.01.2012 на суму 10 080,00 грн., №ЦМ-0000003 від 23.02.2012 на суму 11 520,00 грн., №ЦМ-0000005 від 11.04.2012 на суму 11 520,00 грн., №ЦМ-0000008 від 30.04.2012 на суму 11 520,00 грн., №СК-0000002 від 01.05.2012 на суму 24 480,00 грн., №ЦМ-0000010 від 12.06.2012 на суму 25 920,00 грн., №ЦМ-0000020 від 30.11.2012 на суму 554 344,54 грн.

Таким чином, з матеріалів справи слідує та документально підтверджується, що позивачем на виконання умов Договору проведено роботи на загальну суму 657 904,54 грн.

Як відомо, останні послуги по Договору були надані відповідачеві 30.11.2012, що підтверджується відповідним Актом здачі-прийняття виконаних робіт №ЦМ-0000020 від 30.11.2012. Отже, у відповідності до п.2.3. Договору, відповідач повинен був сплатити на користь позивача грошові кошти за надані послуги до 06.12.2012. Однак, докази сплати існуючої заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Позивач стверджує, що відповідач взятих на себе згідно Договору зобов'язань по сплаті орендних платежів не виконало, а відповідач доказів на спростування таких тверджень суду не надав.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Станом на день розгляду спору відповідач сплату заборгованості за Договором не провів, тому вимогу позивача про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання на умовах Договору необхідно визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 657 904,54 грн.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідачем не надано належних доказів, які спростовували б обставини, викладені у позовній заяві, а також не надано доказів виконання зобов'язань.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: заборгованість у сумі 657 904,54 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 13 158,09 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна/" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП ПЛАНЕТА -МІСТ" (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 31Б, код ЄДРПОУ 33167472, п/р 26000010089238 в ПАТ «ВТБ Банк» в м. Києві, МФО 321767, п/р 26006000119048 в ПАТ «ВТБ Банк» в м. Києві, МФО 321767) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна/" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 26, код ЄДРПОУ 31029255, п/р 26000000412000 в філії «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300379) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, суму основного боргу у розмірі 657 904,54 грн. (шістсот п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот чотири гривні 54 копійки) та витрати по сплаті судового збору у сумі 13 158,09 грн. (тринадцять тисяч сто п'ятдесят вісім гривень 09 копійок). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 16.06.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало