Постанова № 3935556, 18.06.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2009 р.

№ 05-5-8/11574

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя:

Першиков Є.В.

судді

Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р.

у справі

господарського суду

№05-5-8/11574

міста Києва

за позовом

державного підприємства "Одеська залізниця"

до

товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К"

про

за участю представників сторін:

позивача –

відповідача –

стягнення 927,00грн.

не з'явився

не з'явився

Розпорядженням №02.03-10/323 від 17.06.2009р. у зв'язку із поверненням з відпустки судді Ходаківської І.П. змінено склад колегії суддів у справі №05-5-8/11574, призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя – Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В. утворено колегію суддів у постійному складі: головуючий суддя –Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2008 року державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" про стягнення 927,00грн. штрафу за невиконання плану перевезень за квітень 2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовані обліковою карткою №1000003 за квітень 2008 року, з якої вбачається, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по навантаженню вантажу відповідно до погодженого з залізницею плану перевезень, а ст.106 Статуту залізниць України передбачено штраф за невиконання плану перевезень у розмірі 5% ставки добової плати за користування вагонами за кожну недовантажену тону вантажу та розрахунком вказаного штрафу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.10.2008р. №02-03/2927/10 матеріали справи були надіслані до господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2008р. (суддя Катрич В.С.) у справі №05-5-8/11574 позовну заяву державного підприємства "Одеська залізниця" було повернуто без розгляду, на підставі п.п.4, 10 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України. Дана ухвала суду вмотивована тим, що позивачем у платіжних дорученнях про сплату державного мита №5800 від 26.09.2008р. та №5801 від 26.09.2008р. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу невірно вказано розрахунковий рахунок одержувача.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2008р., державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вказану ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. (судді Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.) ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на розгляд до господарського суду міста Києва, посилаючись на те, що платіжне доручення за №5800 від 26.09.2008р. про сплату державного мита за подання позовної заяви було сплачено у встановленому порядку та розмірах і відповідає вимогам чинного законодавства, а платіжне доручення №5801 від 26.09.2008р. повністю відповідає вимогам "Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів", і є належним доказом оплати позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення у встановленому розмірі.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову по справі, а ухвалу господарського суду міста Києва залишити в силі.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, що на виконання вимог до п.3 ч.1 ст.57 ГПК України позивач додав до позовної заяви документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі - платіжне доручення №5800 від 26.09.2008р, але у зв'язку з тим, що позовна заява подавалася до господарського суду Київської області, то і відповідні реквізити, зокрема розрахунковий рахунок одержувача були вказані господарського суду Київській області рахунок №31118095700001, МФО 821018, Код ЄДРПОУ одержувача 24074109, ГУДК в Київській області, м. Київ, УДК у Київській області.

Форма і зміст позовної заяви, а також перелік документів, які додаються до неї визначені в ст.ст.54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Недодержання вимог статей 54 і 57 Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені ст.63 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних із розглядом справи.

Частиною 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно з пунктом 14 Інструкції "Про порядок обчислення та справляння державного мита", затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України №15 від 22.04.1993р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993р. за №50, у разі безготівкового перерахування державного мита з рахунку платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицевій чи зворотній стороні останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи з зазначенням дати виконання платіжного доручення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що додане до позовної заяви платіжне доручення за №5800 від 26.09.2008р. про сплату державного мита за подання позовної заяви було сплачено у встановленому порядку та розмірах і відповідає вищенаведеним вимогам.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до державного бюджету України, таким чином у разі виникнення сумнівів щодо фактичного надходження коштів і зарахування їх в якості державного мита до державного бюджету і на розгляд якої саме позовної заяви були сплачені кошти, господарський суд не був позбавлений можливості витребувати у позивача про це відповідний документ від територіального органу казначейства, якому було здійснено перерахування державного мита, зазначивши про це у відповідній ухвалі.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Але судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання вимог п.31 ч.1 ст.57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви було долучено платіжне доручення №5801 від 26.09.2008р. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00грн. з відбитком печатки установи банку, що свідчить про сплату позивачем витрати на інформаційно-технічне забезпечення за реквізитами господарського суду Київської області, але згідно ухвали господарського суду Київської області від 13.10.2008р. у справі №02-03/2927/10 матеріали справи були надіслані до господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю.

Згідно п.12 "Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1258, документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення, тому платіжне доручення №5801 від 26.09.2008р. повністю відповідає вимогам вказаного пункту Порядку, і є належним доказом оплати позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення у встановленому розмірі.

За таких підстав, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що ухвала господарського суду міста Києва №05-5-8/11574 від 31.10.2008р. прийнята з невірним застосуванням норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К", оскільки судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернотранс-К" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. у справі №05-5-8/11574 залишити без змін.

Головуючий Є. Першиков

Судді Т. Данилова

І. Ходаківська