Ухвала суду № 39349758, 05.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18517/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мельничука В.П., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніса» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніса» (надалі за текстом - «ТОВ «Ніса») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004542207 від 27 червня 2013 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 13 556 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0004532207 від 27 червня 2013 р., яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 13 837 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі за текстом - «ДПІ у Солом'янському районі»), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27.05.2013 р. по 31.05.2013 р. посадовцями державної податкової інспекції у Солом'янському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ніса» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Євросонік» та ТОВ «Асіті Трейд» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р.

Результати перевірки оформлено актом № 12/22-7/25270048 від 06.06.2013 р.

Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 139, 198, 201 Податкового кодексу України внаслідок віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених ТОВ «Євросонік» та ТОВ «Асіті Трейд».

Такий висновок податкового органу вмотивовано наступним.

Між ТОВ «Ніса» та ТОВ «Євросонік» укладено договір № 10/11/2010 від 01.10.2010 р.

За умовами цього договору та додаткової угоди до нього ТОВ «Євросонік» зобов'язалось передати у власність позивачеві продукцію (буклети), а останній - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до договору № 22 від 06.01.2012 р. ТОВ «Асіті Трейд» взяло на себе зобов'язання з поставки ТОВ «Ніса» товару (поліпропіленової стрічки, паллетів, скотчу, листів гофрокартону та картонний коробок).

На підставі названих договорів були складені видаткові та податкові накладні на загальну суму 66 418 грн. 34 коп., у т.ч. 11 069 грн. 72 коп. ПДВ.

Розрахунки позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів, а сплачені контрагентам суми включив до валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, за даними акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.12.2011 р. директором та засновником ТОВ «Євросонік» є громадянка Російської Федерації ОСОБА_3, яка ніколи на територію України не в'їжджала.

Будучи допитаною в якості свідка ОСОБА_3, пояснили, що ТОВ «Євросонік» вона не реєструвала та не має відношення до діяльності товариства.

Відповідно до акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 01.03.2013 р. висновком судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи на наказі № 3 від 19.08.2011 р., заявці на формування посиленого сертифіката та картці приєднання ймовірно виконано не директором ТОВ «Асіті Трейд» ОСОБА_4

На думку органу доходів та зборів наведене свідчить про заниження позивачем податку на прибуток на 10 845 грн. та податку на додану вартість на 11 069 грн. 72 коп.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Солом'янському районі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004542207 від 27 червня 2013 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 13 556 грн., у тому числі 10 845 грн. за основним платежем та 2 711 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0004532207 від 27 червня 2013 р., яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 13 837 грн., у тому числі 11 069 грн. за основним платежем та 2 767 грн. за штрафними санкціями.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту врегульовано статтями 138, 139, 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

У розгляді цієї справи суд першої інстанції за наслідками дослідження первинних документів дійшов висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Євросонік», ТОВ «Асіті Трейд».

Судова колегія знаходить наведений висновок окружного адміністративного суду обґрунтованим та таким, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Так, на підтвердження товарності укладених угод позивачем було надано копії: договору № 10/11/2010 від 01102010 р. та додаткової угоди до нього, договору поставки № 22 від 06.01.2012 р., акту здачі-прийняття робіт, рахунку-фактури, видаткової накладної, актів списання, реєстрів відправлених рекламних буклетів, банківських виписок, податкових накладних, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «Ніса» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Євросонік», ТОВ «Асіті Трейд».

Посилання відповідача на пояснення директора ТОВ «Євросонік» обґрунтовано не взято судом до уваги, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Безпідставним є посилання ДПІ у Солом'янському районі на висновок експерта, оскільки первинні документи, складені за результатами господарської операції між позивачем та ТОВ «Асіті Трейд», не були предметом цього дослідження.

Крім того, згаданий висновок не є однозначним. В ньому застосовано поняття «ймовірно», в той час як постанова суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.П.Мельничук

Ухвала складена в повному обсязі 12 червня 2014 р.

.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Мельничук В.П.