Рішення № 39349382, 16.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7106/14 16.06.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМЕКС ГРУП"доТовариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЮЛГ"простягнення 1 626 747,15 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - Боровик О.М., довіреність № 66 від 23.05.2014;

від відповідача - не з'явилися;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРМЕКС ГРУП" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЮЛГ" про стягнення 1866741,15 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору купівлі-продажу №ФГ-27-09-13/01 від 27.09.2013 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2014 порушено провадження у справі № 910/7106/14 та призначено справу до розгляду.

26.05.2014 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1626747,15 грн., з якої 1454665,66 грн. основний борг, 89346,36 грн. - пеня, 20618,39 грн. - 3% річних та 62116,74 грн. - інфляційні втрати.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 1626747,15 грн., з якої 1454665,66 грн. основний борг, 89346,36 грн. - пеня, 20618,39 грн. - 3% річних, 62116,74 грн. - інфляційні втрати.

В судовому засіданні 16.06.2014 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання 16.06.2014 свого представника не направив повторно, втім через відділ діловодства суду подав повторне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні, оскільки суд вже відкладав розгляд справи за клопотанням відповідача, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 16.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

27.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРМЕКС ГРУП» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «ЮЛГ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №ФГ-27-09-13/01, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити готові лікарняні засоби («медтовар») в номенклатурі, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних, що оформлені на медтовар (п. 1.1. Договору).

Ціна договору визначається сумою всіх поставок, що виконані за цим договором (п.1.2 договору).

Згідно п. 2.1 договору продавець здійснює відпуск медтовару покупцю окремими партіями на підставі видаткових накладних.

Номенклатура та об'єм кожної партії медтовару формується з урахуванням отриманої від покупця заявки та фактичної наявності медтовару на складі продавця і остаточно визначається сторонами у видатковій накладній на конкретну партію медтовару. Заявка покупця направляється продавцю в усній, письмовій, електронній формах (п.2.2. договору).

При цьому, передавання товару оформлюється шляхом проставлення відмітки про отримання товару на примірнику видаткової накладної з підписом уповноваженої особи і видаткова накладна підтверджує факт поставки (п. 2.4, 2.5 договору).

За умовами п. 6.1 договору оплата поставленого продавцем медтовару здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу протягом 45 календарних днів з моменту поставки відповідної партії медтовару та може узгоджуватися додатково шляхом підписання додаткової угоди до договору.

02.10.2013 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу №ФГ-27-09-13/01, відповідно до умов якої покупцю надається знижка за виконання плану закупівель медтовару за звітний період - календарний місяць, а саме розмір знижки складає 30 % за умови закупівлі препарату - Ваксігрип, план закупівлі - 2236 696, 00 грн. Знижка вираховується із загальної вартості закуплених медтоварів, без урахування ПДВ, зменшеної на вартість повернутих медтоварів без урахування ПДВ (п. 2.1 додаткової угоди).

Відповідно до п. 3.2 додаткової угоди знижка, передбачена цією угодою надається на підставі акта розрахунку знижки, який підписується і надається в трьох екземплярах продавцем покупцю протягом трьох календарних днів місяця, наступного за звітним періодом. Покупець підписує наданий акт розрахунку знижки, скріплює його печаткою, і протягом трьох календарних днів з моменту отримання акта від продавця повертає один екземпляр продавцю. Підписаний сторонами акт підтверджує фактичне виконання покупцем умов даної угоди на надання знижки, а також підтверджує загальний розмір таких знижок.

Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

На виконання умов даного договору, позивач здійснив поставку відповідачу узгодженого медтовару на загальну суму 2795870,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплені печатками, а саме: №592 від 02.10.2013 на суму 1118348,00 грн., № 593 від 02.10.2013 на суму 1118348,00 грн. та №700 від 06.11.2013 на суму 559174,00 грн. та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, а саме: за накладною №700 від 06.11.2013 довіреність №2968 від 06.11.2013, за накладною №593 від 02.10.2013 довіреність №41 від 03.10.2013 та за накладною №592 від 02.10.2013 довіреність б/н від 01.10.2013.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

При цьому, відповідно до додаткової угоди №1 та акту №1 від 01.11.2013 відповідачу було надано знижку на суму 671008,80 грн. по накладним №592 від 02.10.2013 та № 593 від 02.10.2013.

Отже, загальна сума поставленого товару, яка підлягала оплаті відповідачем складала 2124861,20 грн.

Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №ФГ-27-09-13/01 щодо оплати поставленого товару, оплату належним чином не здійснив, сплативши лише 670195,54 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 1454665,66 грн., яка заявлена до стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма мітиться у п. 1.ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що оплата поставленого товару покупцем здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгоджених медтоварів та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу, з урахуванням зменшення позовних вимог, в сумі 1454665,66 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В пункті 7.1 договору сторони визначили, що разі несвоєчасної оплати покупцем отриманого товару він сплачує продавцю пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості несплаченого товару, за кожен день прострочки.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 7.1 договору, позивачем нараховано за період з 17.11.2013 по 08.04.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 89346,36 грн., яка нарахована окремо за кожною накладною, з урахуванням часткових оплат та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Окрім того, оскільки у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував до стягнення з відповідача за період з 17.11.2013 по 08.04.2014 3% річних у сумі 20618,39 грн. та інфляційні втрати в сумі 62116,74 грн. за період з листопада 2013 по березень 2014.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, то вони підлягають задоволенню частково в сумі 60034,28 грн. згідно нижченаведеного розрахунку суду, оскільки позивач в своїх розрахунках не врахував, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (абз.3 п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012).

(За накладною № 592 за грудень 2013: 447339,20 грн. *100,5/100 - 447339,20 грн. = 2236,70 грн.; за січень 2014: 285339,20*100,2/100 - 285339,20 = 570,68 грн.; за лютий: 125339,20*100,6/100-125339,20 = 752,03 грн.; за березень 2014: 25339,20*102,2/100 - 25339,20 грн. = 557,46 грн.) (за накладною №593 за грудень 2013: 1118348,00*100,5/100 - 1118348,00 = 5591,74 грн.; за січень 2014: 1118348,00*100,2/100 - 1118348,00 = 2236,70 грн.; за лютий 2014: 1118348,00*100,6/100 - 1118348,00 = 6710,09 грн.; за березень 2014: 1118348,00*102,2/100-1118348,00 = 24603,66 грн.) (за накладною №700 за січень 2014: 559174,00*100,2/100-559174,00=1118,35 грн.; за лютий 2014: 559174,00*100,6/100-559174,00= 3355,04 грн.; за березень 2014: 559174,00*102,2/100- 559174,00 = 12301,83 грн.)

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 60 034,28 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 2082,46 грн. позивачу належить відмовити.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення зайво сплаченої суми судового збору.

Отже, оскільки позивач в процесі розгляду справи зменшив свої позовні вимоги до 1626747,15 грн. судовий збір в сумі 4800,01 грн. підлягає поверненню позивачу, оскільки при поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в сумі 37334,95 грн.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ЮЛГ» (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, буд. 2; ідентифікаційний код 21480062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМЕКС ГРУП» (08300, м. Бориспіль, вул. Шевченко, буд. 100; ідентифікаційний код 37002375) 1454665 (один мільйон чотириста п'ятдесят чотири тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн. 66 коп. основного боргу, 89346 (вісімдесят дев'ять тисяч триста сорок шість) грн. 36 коп. пені, 20618 (двадцять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 39 коп. 3% річних, 60 034 (шістдесят тисяч тридцять чотири) грн. 28 коп. інфляційних втрат та 32493 (тридцять дві тисячі чотириста дев'яносто три) грн. 29 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАРМЕКС ГРУП» (08300, м. Бориспіль, вул. Шевченко, буд. 100; ідентифікаційний код 37002375) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 4800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 01 коп. сплачений за платіжним дорученням №1246 від 09.04.2014, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.06.2014.

Суддя Т.В. Васильченко