Рішення № 39346926, 11.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8575/14 11.06.14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія"

про відшкодування шкоди в порядку регресу 46 247,50 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Гаркуша Г.В. (за довіреністю від 02.01.2014);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 11 червня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

07.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява вих.№1939 від 30.04.2014 Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія" про відшкодування шкоди в порядку регресу 46 247,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 11.06.2014.

03.06.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов лист №7/2-28/14631 від 29.05.2014 Моторного (транспортного) страхового бюро "Про страхове покриття".

05.06.2014 через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшов відзив вих.№4948 від 04.06.2014 ПрАТ «АСК «ІНГО Україна».

В судове засідання, призначене на 11.06.2014 з'явився представник позивача та надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначені у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.01.2013 в м. Києві, на пр. Науки, сталася дорожньо-транспортна пригода, у якій було пошкоджено автомобіль марки «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1, застрахований у ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" згідно полісу №250540477.12 від 02.04.2012. Позивач зазначає, що зазначена обставина підтверджується відомостями про дорожньо-транспортну пригоду №9147707 та постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2013.

В позовній заяві позивач посилається на те, що на умовах договору страхування страховик оплачує страхову вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, на підставі рахунку №221 від 04.02.2013 ТОВ «СОС Сервіс Україна» а рахунку №Я000000354 від 20.05.2013 року ФОП ОСОБА_3 у розмірі 46 747, 50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7929 від 11.07.2013 р.

Дане страхове відшкодування було виплачене за вирахуванням франшизи в сумі 1 597, 58 грн. та витрат, які не відносяться до страхового випадку: ПДВ - у розмірі 9 699, 02 грн.

Позивач зазначає, що на умовах полісу №250540477.12 від 02.04.2012 страхове відшкодування було виплачене у розмірі 46 747, 50 грн.

Керуючись нормами чинного законодавства, позивач звернувся до відповідача з заявою про відшкодування збитків в порядку регресу від 06.06.2014 та претензією №2994 від 10.09.2014 про відшкодування збитків в порядку регресу, однак станом на час розгляду справи відповідач страхове відшкодування не виплатив.

З огляду на вищевикладене, позивач звернуся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування за завдані збитки в розмірі 46 247, 50 грн.

Відповідач не погоджується з обставинами, викладеними у позовній заяві, та керуючись правом, наданим чинним законодавством України звернувся до суду з відзивом. У відповідності до вказаного відзиву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 23 873, 75 грн., з огляду на наступне. Відповідач зазначає, що межа відповідальності відповідача за шкоду заподіяну позивачу становить не більше 22 873,75 грн. (за вирахуванням франшизи у розмірі 500,00 грн.), враховуючи наявність заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними діями ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду. Крім того, Конституція України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості (ст. 62): "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Загалом нормативне опесередкування презумпції невинуватості при розгляді справ про адмістративні правопорушеня має фрагментарний характер - особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і зафіксована постановою, що набула чинності.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2013 в м. Києві, на пр. Науки сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2, та транспортного засобу, автомобіля марки «КАМАЗ 6520», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

У відповідності до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2013 у справі №752/2823/13-п провадження №3/752/1408/1 визнано ОСОБА_4 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн.

Згідно з постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.02.2013 у справі №752/2961/13-п провадження №3/752/1473/13 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення за ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 23 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 391 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наявними в ній документами, вказана ДТП 24.01.2013 сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4 п.п.2.3.Б, 13.1 Правил дорожнього руху України та водієм ОСОБА_2 п. 2.3б, 10.1 Правил дорожнього руху України.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного Кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 01.03.2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Відповідно до п. 36.3. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

З матеріалів справи вбачається наявність заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями декількох осіб, що дає підстави застосувати п.36.3. статті 36 вищевказаного Закону.

Отже, виходячи із того, що шкода була заподіяна транспортним засобам в результаті ДТП 24.01.2013, яке сталося внаслідок спільних дій гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_2, які визнанні винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідно, і до обох суб'єктів застосовано міру відповідальності у вигляді адміністративного стягнення, суд дійшов висновку, що розміри часток ступенів їх вини є рівними, тобто становлять 50 % з кожної із сторін ( 46 747,50 грн. : 2 = 23 373,75 грн.).

Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП майнові інтереси гр. ОСОБА_4 застраховані у ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія", згідно Полісу №АЕ/1300557, згідно якого Страховик взяв на себе зобов'язання здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений полісом строк при настанні страхового випадку.

У відповідності до Звіту №355-02-13 від 25.02.2013 матеріальні збитки спричинені страхувальнику складають 60 302,79 грн.

З матеріалів справи вбачається, що виконуючи взяті на себе зобов'язання позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 46 747,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7929 від 11.07.2013, наявним в матеріалах справи.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про відшкодування збитків в порядку регресу №2994 від 10.09.2014, в якій він просив відшкодувати суму заподіяних збитків у розмірі 46 747, 50 грн., але станом на час розгляду справи доказів сплати суми страхового відшкодування до суду не представлено.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню враховуючи вищевикладене.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином ПрАТ "Українська охоронно - страхова компанія" є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1 відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності №АЕ/1300557, а до ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за полісом №АВ/250540477.12 від 02.04.2012, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ОСОБА_4, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно із п. 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно листа №7/2-28/14631 від 29.05.2014 Моторного (транспортного) страхового бюро "Про страхове покриття", відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності №АЕ/1300557 ПрАТ "Українська охоронно - страхова компанія" сума франшизи складає 1 000,00 грн.

Враховуючи факт вини водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у скоєній ДТП 24.01.2013, було встановлено, що з відповідача підлягає відшкодуванню половина суми страхового відшкодування, за вирахуванням франшизи, відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду в розмірі 22 373, 75 грн. (з розрахунку 46 747,50 грн.: 2 - 1 000,00 грн.), а тому позовні вимоги в частині стягнення основної суми відшкодування підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язання а також не надано заперечень, які б спростовували встановлені факти та доводи позивача. Крім того, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували сплату існуючої заборгованості у сумі 22 373,75 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору у сумі 883,87 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія" (03056, м. Київ, Солом'янський район, вул. Борщагівська, буд. 145, код ЄДРПОУ 23734213) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33, код ЄДРПОУ 16285602, р/р 26508001304395 в ЗАТ «ОТП Банк», МФО 300528) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, страхове відшкодування за завдані збитки у розмірі 22 373, 75 грн. (двадцять дві тисячі триста сімдесят три гривні 75 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 883,87 грн. (вісімсот вісімдесят три гривні 87 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 16.06.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало