Рішення № 39346920, 11.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/7517/14 11.06.14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Статус"

про відшкодування шкоди в порядку регресу 27 751,51 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Самойленко П.М. (за довіреністю від 23.12.2013);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 11 червня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

23.04.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява вих.№РГ/04702/13/5 від 18.04.2014 Приватного Акціонерного Товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Статус" про відшкодування шкоди в порядку регресу 27 751,51 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 26.05.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 розгляд справи відкладено на 11.06.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 11.06.2014, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначені у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2014 в м. Павлоград, Дніпропетровської області, по вул. Дніпровська, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2 та автомобіль марки «Кодер», державний номерний знак НОМЕР_2.

В позовній заяві позивач зазначає, що автомобіль марки «Кодер», державний номерний знак НОМЕР_2, застрахований у ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" згідно Договору страхування наземного транспорту №03а/13дп/г.

У відповідності до Постанови суду та довідки ВДАІ РУ ГУ МВС України дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм транспортного засобу «ДАФ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 Правил дорожнього руху.

Позивач вказує на те, що на підставі укладеного Договору страхування та відповідно до Страхового акту №1.001.13.04702/VESKO18617 від 24.05.2013, позивач виплатив належне страхове відшкодування у розмірі 42 751, 51 грн. згідно з платіжним дорученням №33922 від 27.05.2013.

У позовній заяві позивач наголошує на тому, що цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди застрахована у ПрАТ "Страхова компанія "Статус" згідно Полісу №АВ/3437329.

Позивач стверджує, що враховуючи вищевикладене, загальний розмір основного боргу відповідача складає 27 751,51 грн.

На підставі вищезазначеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача 27 751,51 грн. страхового відшкодування.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.04.2014, 26.05.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду, відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду. Крім того, Конституція України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості (ст. 62): "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Загалом нормативне опесередкування презумпції невинуватості при розгляді справ про адмістративні правопорушеня має фрагментарний характер - особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і зафіксована постановою, що набула чинності.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2014 в м. Павлоград, Дніпропетровської області, по вул. Дніпровська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ДАФ», д.н.з. АЕ 6753 АО під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля марки «Кодер», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3

Згідно Постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.05.2013 у справі №202/25545/13-п, провадження №3/202/843/2013, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та піддано його адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави у сумі 425 грн.

Як відомо, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ «СК «Статус», згідно Полісу №АВ/3437329.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем з ОСОБА_2 Полісу страхування цивільно-правової відповідальності №АВ/3437329, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану ОСОБА_2 шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «ДАФ», д.н.з. НОМЕР_1.

У відповідності до вищевказаних норм, ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги, яке Страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації ОСОБА_2 транспортного засобу «ДАФ», д.н.з. НОМЕР_1.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, у зв'язку з аварійними пошкодженням, завданими напівпричіпу №230413 від 23.04.2013, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Кодер», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 91 767,13 грн.

Згідно Страхового акту №СНТ/10067.030-0700.1105/3 від 09.07.2013, позивач після проведення розрахунку по договору страхування, виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 42 751,51 грн., що підтверджується платіжним дорученням №33 922 від 27.05.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача претензію вих.№РГ/04702/13/5 від 30.09.2013 на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу). У відповідності до претензії позивач просив відповідача здійснити виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) в розмірі 42 251,51 грн.

Як відомо з матеріалів справи та не заперечувалось позивачем, 20.01.2014 відповідач перерахував по даній претензію грошові кошти у сумі 15 000,00 грн.

Однак, станом на час розгляду справи докази сплати решти страхового відшкодування у сумі 27 751,51 грн. в матеріалах справи відсутні.

Положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Слід також зазначити, що за приписами ч. 2 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

16.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов Лист Моторного (транспортного) страхового бюро України №7/2-28/12889 від 13.05.2014 «Про страхове покриття». Згідно вказаного листа вбачається, що за Полісом №АВ/3437329 встановлено ліміт по майну на суму 50 000,00 грн. та франшизу у сумі 500,00 грн. Крім того, з вказаного листа вбачається, що Поліс №АВ/3437329 діяв станом на момент дорожньо-транспортної пригоди, а саме 16.04.2013.

Враховуючи викладене, з урахуванням положень ст. 1191 Цивільного кодексу України, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті відповідачем за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації ОСОБА_2 транспортного засобу «ДАФ», д.н.з. НОМЕР_1, складає 27 251,51 грн. (враховуючи зменшення суми відшкодування на суму франшизи у розмірі 500,00 грн. у відповідності до норм чинного законодавства України, та враховуючи ліміт відповідальності за Полісом №АВ/3437329).

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Крім того, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування, в свою чергу зазначеним законом випадки, коли шкода не відшкодовується страховиком (або МТСБУ) визначені у ст. 32 і доказів наявності таких суду не надано.

Відповідачем не надано належних доказів, які спростовували б обставини, викладені у позовній заяві, а також не надано доказів виконання зобов'язань.

З огляду на вищезазначене, позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність заборгованості відповідача, враховуючи що, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 27 251,51 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 794,08 грн. відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 25, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Статус" (02160, м. Київ, просп. Возз'єднання, буд. 15, оф. 109, код ЄДРПОУ 31201694) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Братська, 14, код ЄДРПОУ 20474912, р/р 26502253730301 в АТ «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду страхове відшкодування за завдані збитки в розмірі 27 251,51 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят одна гривня 51 копійка) та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 794,08 грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто чотири гривні 08 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову Приватного акціонерного товариства ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання повного тексту рішення - 16.06.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало