Ухвала суду № 39346182, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2014 р. м. Київ К/800/15127/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:не з'явились,відповідача:Філозопа О.В., Галабудського І.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014

у справі № 826/17310/13-а

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014, задоволено позовні вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (надалі - позивач, ДТГО «Південно-Західна залізниця») до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0001534210 від 24.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9 773 157,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 7 733 178,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 2 039 979,00 грн.; № 0001524210 від 24.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 004 408,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 5 316 036,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 688 372,00 грн.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо фіктивності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану позивача, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю ДТГО «Південно-Західна залізниця». Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесених судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДТГО «Південно-Західна залізниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток, податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ДП «Укрзалізничпостач» за період з 01.07.2010 по 30.09.2011.

Перевіркою встановлено порушення ДТГО «Південно-Західна залізниця»:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.3, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 cт.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), п.138.1, п. 138.2 cт.138, пп.139.1.6, пп.139.1.9 п.139.1 cт.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 7 733 178 грн., в т.ч.: за ІІІ квартал 2010 р. - за ІІ-ІІІ квартали 2011 р.

- пп.7.2.3, пп.7.2.8 п. 7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 cт.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), п.198.3, п.198.6 cт.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 5 652 496 грн., в тому числі: за серпень- грудень 2010 року; за лютий-вересень 2011 року.

Податковий орган посилається на дані акта перевірки ДП «Укрзалізничпостач» № 614/42-10/19014832 від 29.05.2013, а також акти перевірок його контрагентів, в яких зазначено, що всі операції купівлі-продажу даними підприємствами не спричиняли реального настання правових наслідків, а отже такі договори є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників складено акт № 1221/42-10/04713033 від 15.10.2013 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0001534210 від 24.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9 773 157,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 7 733 178,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 2 039 979,00 грн.;

- № 0001524210 від 24.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 004 408,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 5 316 036,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 688 372,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормою абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених нормативних положень, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп.138.2 ст.138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, дія якого поширюється на правовідносини, що виникли після 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДТГО «Південно-Західна залізниця» засновано на державній власності, належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України і підпорядковано Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Основними видами діяльності позивача є: вантажно-пасажирські перевезення залізничним транспортом на території України та за її межами.

З 01.07.2010 по 30.09.2011 ДТГО «Південно-Західна залізниця» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ДП «Укрзалізничпостач».

У даному періоді, господарська діяльність ДТГО «Південно-Західна залізниця» та ДП «Укрзалізничпостач» здійснювалась на підставі договорів № ЦХП-40110 від 25.12.2009 та № ЦХП-40210 від 30.12.2009, якими передбачено умови постачання товарно-матеріальних цінностей.

Кожна поставка супроводжується рахунком-фактурою, товаротранспортною, або залізничною накладною, актом приймання-передачі, супроводжувальною документацією виробника продукції, пакувальними аркушами, сповіщенням «авізо».

Судами встановлено, що на виконання умов вищезазначених договорів ДП «Укрзалізничпостач» поставляло товарно-матеріальні цінності, що підтверджується актами прийому-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, книгою обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, актами списання та матеріальними звітами, іншими первинними документами, наявними в матеріалах справи.

ДП «Укрзалізничпостач» одержало кошти від позивача за поставлену продукцію, що підтверджується матеріалами справи.

Податкові накладні оформлено у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, що передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

На час існування спірних правовідносин контрагент позивача - ДП «Укрзалізничпостач» був належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість не скасовувалося.

Враховуючи наявні первинні бухгалтерські документи та зазначені норми законодавства, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій з ДП «Укрзалізничпостач» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

Непідтвердження продавцем сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, результати зустрічних перевірок контрагента та інших учасників ланцюга постачання не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладені між ДТГО «Південно-Західна залізниця» та ДП «Укрзалізничпостач» договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні господарських договорів ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту та валових витрат, а також про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню в повному обсязі.

Правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 у справі № 826/17310/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна