Ухвала суду № 39345942, 11.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/800/21964/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль" (далі - Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014

у справі № 826/17663/13-а

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19.07.2013 № 0004102220, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 58311 грн. (у тому числі 46649 грн. за основним платежем та 11662 грн. за штрафними санкціями).

Постановою названого суду від 20.01.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що платником не доведено як реального виконання операцій з поставки експедиційних послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Ариал» (далі - ТОВ «Ариал»), так і фактичного використання цих послуг у власній виробничій діяльності з господарською метою.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про порушення судами правил оцінки доказів при встановленні фактичних даних зі спору, позаяк висновки судів щодо неподання платником податкових накладних та щодо відсутності руху активів за розглядуваними операціями, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень, не відповідають наявним у справі доказам.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято ДПІ за наслідками проведення виїзної позапланової перевірки Товариства щодо правильності нарахування, сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2012 по 31.12.2012.

Результати цієї перевірки викладені в акті від 05.07.2013 № 221/22-222-36240675, в якому зазначено, зокрема, що у грудні 2012 року позивач незаконно включив до податкового кредиту суму ПДВ у ціні експедиційних послуг, придбаних у ТОВ «Ариал» за договором про надання послуг від 03.12.2012 № 03/12, у зв'язку з безтоварним характером цих операцій. Наведене, за висновком податкового органу, підтверджується: фіктивним характером діяльності названого контрагента (який відсутній за місцезнаходженням, не має необхідного штату працівників відповідної кваліфікації, основних фондів для виконання розглядуваних поставок); відсутністю належним чином оформлених первинних документів, які б дозволяли встановити зміст спірних операцій та порядок їх фактичного виконання.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, попередні судові інстанції підтримали наведену правову позицію податкового органу по справі. При цьому суди додатково зазначили, що позивачем не доведено мети придбання спірних послуг та їх практичного використання у власній господарській діяльності Товариства з організації та виконання перевезень.

Однак такий висновок судів слід визнати передчасним.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою цієї ж статті Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним законодавчим вимогам, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

У справі, що переглядається, на підтвердження реальності виконання спірних операцій з поставки експедиційних послуг позивачем подано договір, податкові накладні, акти здачі-прийняття послуг, рахунки-фактури, заявки позивача, адресовані ТОВ «Ариал» на виконання зазначених послуг, виписки з банківського рахунку про оплату цих послуг позивачем.

Втім наведені первинні документи були відхилені судами як докази з посиланням на неможливість на їх підставі встановити участь ТОВ «Ариал» у виконанні розглядуваних поставок.

Слід зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

У той же час з огляду на визначення транспортно-експедиторської послуги як роботи, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність») належним підтвердженням виконання експедиторських послуг окрім договору транспортної експедиції, акта здачі-приймання наданих послуг та експедиторських документів, повинні оформлятися, зокрема, довіреність на право укладення договору перевезення від імені клієнта, договір перевезення, довіреність, видана експедитором організації-перевізнику на право отримання вантажу (у разі, якщо транспортування виконується третьою особою), перевізні документи. Перелічені документи дозволяють достовірно встановити, для яких саме операцій залучається експедитор (що у даному разі було визнано судами невстановленим фактом).

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах четвертій та п'ятій статті 11 названого, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені вимоги норм процесуального права, які є гарантією прийняття законного і обґрунтованого судового рішення, судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень у даній справі, однак, дотриманні не були. Адже суди, дійшовши висновку про недостатність поданих позивачем первинних документів для підтвердження реальності виконання розглядуваних операцій з поставки транспортно-експедиційних послуг та цілі їх придбання, не вжили необхідних заходів для належної перевірки вказаних обставин.

Також не можна визнати обґрунтованим і висновок судів про недоведеність позивачем неможливості самостійно виконати договірні зобов'язання перед замовниками транспортних послуг, тобто без залучення ТОВ «Ариал».

Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо). А тому відсутні підстави виключати з податкового обліку витрати на оплату послуг (у тому числі й по ПДВ) лише з тих мотивів, що платник може самостійно виконати відповідні роботи (послуги) власними силами без залучення інших постачальників.

У той же час умовою відображення господарської операції у податковому обліку є її здійснення за наявності розумної економічної причини (ділової мети), що передбачає намір платника одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, у разі сумніву щодо наявності ділової мети у розглядуваних операціях судам слід було витребувати та дослідити докази щодо наявності у позивача виробничої необхідності для залучення ТОВ «Ариал» до перевезень (як-от у разі значного обсягу робіт та послуг, недостатності власних сил та засобів для їх виконання тощо).

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки транспортно-експедиційних послуг позивачеві саме в рамках правовідносин з ТОВ «Ариал», витребувавши первинні документи, складенням яких мають оформлюватися ці послуги з урахуванням сутності господарської операції, законодавчо встановлених вимог щодо організації та оформлення перевезення вантажів та звичаїв ділового обороту, та дослідити існування ділової мети у розглядуваних операціях. Для цього судам слід зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, за необхідності допитати як свідків безпосередніх учасників цих операцій; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль" задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 у справі № 826/17663/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько